Часто студентські роки називають кращими у людському житті. За свою 85-річну історію наш вищий навчальний заклад випустив тисячі фахівців, які, хоч життєві стежки розводили їх у різні боки, ніколи не забували про свою альма-матер та колишніх одногрупників. Вони з радістю повертаються до рідного вишу, аби поділитися своїми досягненнями й порадіти здобуткам друзів, відзначити змінам, які зазнав ЗНУ на шляху до перетворення на регіональний центр освіти і культури регіонального зразка. Не став винятком випуск філологічного факультету 1960 року: колишні студенти не лише охоче зустрічаються разом і через більше ніж півстоліття після завершення навчання, але й не зберегли найтепліші спогади про рідний ВНЗ. Тож напередодні світлих зимових свят вони скористалися нагодою, аби поділитися з його викладачами, співробітниками спогадами про свої студентські роки, а також привітати колектив Запорізького національного університету із Новим, 2016, роком.
Від імені та за дорученням своїх друзів до представників ЗНУ звернулася Світлана Сєдая:
«І знову ми, випускники 1960. За 55 років, що минули після закінчення нашої альма-матер, зустрічаючись тут багато разів, жодного разу не пам’ятаємо, щоб переступивши її поріг, хтось не дуже привітно відповів на наші запитання чи байдуже відреагував на наші прохання, чи, борони Боже, сказав грубе слово. Завжди всі були привітні, ввічливі, доброзичливі. Це нас приємно вражає, надихає, розслабляє і нагадує, що це, дійсно, альма-матер, яка про всіх дбає, всіх вітає, гостинно розчиняє двері перед охочими сюди завітати, радісно приймає. І нам хочеться низько їй вклонитися, хочеться повертатись сюди знову і знову, тим паче, що наша альма-матер стає все кращою, величнішою, сучаснішою.
Тоді, в 1955 році, ми були першими, хто навчався в корпусі №1. Це був, дійсно, перший і на той час єдиний корпус, відбудований після війни. А зараз в нашому виші уже 8 корпусів та 13 факультетів. А коли навчались ми, було тільки 2 факультети: мовно-літературний (пізніше філологічний) та фізико-математичний. Тоді наш виш називався інститутом, а пізніше (у 80-ті роки) він був реформований в Запорізький державний, а згодом - в національний університет. Із скромного інституту наш виш став чудово обладнаним національним університетом!
В наш час біля входу в будівлю, по обидві його боки, висіли дві вивіски (на українській і російській мові), які свідчили, що це педагогічний інститут, і дві поштові скриньки. Тоді ніхто не уявляв собі життя без поштових скриньок, бо на кожне свято, а особливо на Новий рік, ми писали своїм рідним, друзям, сусідам, знайомим вітальні листівки. Під Новий рік, коли таких листівок приходило тисячами на поштові відділення, і поштові службовці, працюючи і вдень, і вночі, не встигали їх відправляти, запрошували студентів допомогти. І ті, що погоджувались, кілька ночей перед Новим роком сортували ці листівки. Студентів, звичайно, приваблював додатковий заробіток до стипендії. І хоч студентам завжди занижували розцінки і грошей було обмаль, студенти були задоволені, що на Новий рік у них будуть якісь гроші. А ще біля вхідних дверей висів великий круглий годинник. Саме по цьому годиннику ми дізнавалися час. Місцеві студенти майже ніколи не запізнювались на заняття, бо вони вирушали з дому заздалегідь, а студенти з гуртожитку спали «до останнього», а потім, підхопившись, щодуху мчали в інститут. Годинник біля входу показував без однієї або двох хвилин… А на сходах їх уже чекав декан, який всіх їх вітав і щось намагався їм говорити, та вони швиденько «тупотіли» по сходам на третій поверх. Треба сказати, що поштові скриньки і годинники – це прикмета того часу. І вони були на всіх навчальних закладах, на лікарнях, на прохідних заводів, на всіх підприємствах… А зараз їх нема, нема потреби.
Зовсім по іншому виглядає зараз наша рідна аудиторія №62. Замість старих, незручних і вузеньких столів установлені (на різних рівнях) нові, широкі і зручні. Чудова кафедра…
Колись наш гуртожиток (він був єдиний, а зараз – чотири) з величезним двором був огороджений від дороги і будинків, а зараз немає ніякої огорожі. Зняли огорожу і біля університету. І там, де були колись пусті двори, звели нові споруди. Це і пам’ятник запорізькому козаку, це і спортивний комплекс, це і різні будівлі. Навколо новозбудованих споруд зеленіє трава, красуються пишні ялинки, обладнані декоративні гірки, розбиті квітники і паркові зони, в яких кожне дерево щось символізує: чи то дерево студентської дружби, чи дерево щастя… Навкруги – чистота, затишок, краса. Все захоплює і вражає!
А ще нас вразила невелика споруда. Це – підкова, яка установлена між другим і шостим корпусами. Що це за споруда? Скульптурна? Символічна? Магічна? Поетична? Чи це просто знак, чи якась позначка, чи оберіг? Щоб це не було, яка б не була ця споруда, але цей витвір мистецтва – фантастичний, бо хтось дуже мудрий придумав побажати щастя кожному, хто тут буває (а підкова, в народі, - символ щастя). Розумна голова придумала, а золоті руки втілили. Приємно! То ж, хай щастить тут кожному!
Спортивний комплекс… Про таке ми не могли і мріяти. В інституті були спортивна зала і спортивний майданчик, а от басейну не було. Ми ходили плавати на Дніпро, в Дубовий гай. А з Дубовим гаєм пов’язана одна чи то смішна, чи то не дуже пригода. Кожного року у вересні-жовтні студенти всієї країни працювали в колгоспах на збиранні врожаю. Коли ми були на другому курсі, як і всі студенти, в вересні і жовтні теж працювали на збиранні врожаю в одному із колгоспів Великобілозерського району Запорізької області і приїхали на заняття тільки 4 листопада. Підбігши до розкладу занять, ми побачили наказ декана нашого факультету Івана Молдавана, у якому говорилось, що той, хто не здасть залік із плавання до 15 грудня, не буде допущений до сесії. Таких було серед нас більшість, бо тоді мало хто вмів плавати. 10 листопада разом із фізруком ми пішли здавати залік. Було похмуро і прохолодно, накрапав дощик, було 5 чи 6 градусів. Роздягнувшись біля місця запливу, ми, синющі від холоду, по черзі входили в воду і «плили» вдовж Дніпра ближче до берега, хто накарачках, хто по-пластунськи, а хтось просто зігнувшись брів по воді. «Пропливши» таким чином, здається, 100 метрів, ми «склали» залік, але на другий день майже ніхто не з’явився на заняття, бо всі захворіли від переохолодження. Ми запам’ятали залік із плавання на все життя! Якби ж то був у нас тоді басейн!
Про те, що в університеті проводиться наукова робота, про успіхи на різних факультетах, про школу педагогічної майстерності, про спортивні досягнення, про художню самодіяльність та про багато гарних справ ми дізнаємося з тих номерів університетської газети, які зрідка потрапляють до нас. В одному із останніх номерів за 27 листопада 2015 р. ми прочитали статтю про створення комфортних умов для молоді, і що адміністрація вишу, зокрема, ректор Микола Олександрович Фролов, докладає багато зусиль, аби забезпечити студентам комфортні умови для навчання і проживання.
Взагалі, відчувається, що і викладачі, і студенти – це здоровий, дружній колектив, здатний подолати всілякі негаразди, колектив патріотів, які люблять свою альма-матер, свою країну і її мову, бережуть її історію, захищають її природу, турбуються про її майбутнє. Все це радує, заспокоює, вселяє оптимізм, що країна в надійних руках.
Хочеться висловити щиру подяку помічнику ректора з виховної роботи Наталії Вороновій, начальнику відділу виховної роботи Світлані Кондратенко, завідувачу музею історії ЗНУ Тетяні Бондаренко за доброзичливість і чуйність, за небайдужість і розуміння, за допомогу в висвітлюванні нашої зустрічі в газеті і на сайті ЗНУ. Хочеться подякувати Тетяні Бондаренко за турботу і увагу, яку вона приділила нашим випускникам. Кмітлива та розумна дівчина добротою свого серця з’єднала покоління 60-х років минулого століття і покоління початку нового століття. Її м’який та приємний голос приваблює, а її дії викликають повагу. Низький уклін усім вам, небайдужі!
І в переддень новорічних свят ми від усього серця вітаємо Вас, любі вихователі, і весь професорсько-викладацький склад на чолі з ректором Миколою Олександровичем Фроловим, всіх студентів і всіх працівників університету з Новим 2016 роком і Різдвом Христовим! Бажаємо міцного здоров’я, великого особистого щастя, сімейної злагоди! Нехай прийдуть у ваш дім добробут і всілякі гаразди! Нехай в ваших оселях будуть затишок і тепло! Успіхів Вам в усіх ваших починаннях! Творчої Вам наснаги в роботі! Нехай завжди буде Мир, бо Мир – це щастя! Піднесеного Вам святкового настрою! Слава Україні!»
Світлана Сєдая,
Випускниця 1960 року,
Тетяна Бондаренко,
завідувач Музею
історії та розвитку ЗНУ