Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Геннадій Васильчук: «Я пишаюся тим, що моє життя нерозривно пов’язане із ЗНУ»

Геннадій Васильчук: «Я пишаюся тим, що моє життя нерозривно пов’язане із ЗНУ»

08.02.2016 11:07

Сьогодні, 8 лютого, викладачі, співробітники та студенти Запорізького національного університету від усього серця вітають проректора з наукової роботи, професора Геннадія Васильчука з ювілеєм! Колеги, друзі, однодумці й учні шановного ювіляра користуються нагодою, аби засвідчити йому щиру повагу та побажати здійснення всіх мрій і задумів, сил та натхнення на подальшу багаторічну працю на благо нашого університету та вітчизняної освітньої галузі загалом. Ми приєдналися до численних привітань на адресу Геннадія Миколайовича та звернулися до нього з проханням розповісти про його студентські роки й наснажену різнопланову наукову й адміністративну діяльність, спрямовану на розвиток і процвітання Запорізького національного університету, про здобутки й плани на майбутнє.

- Геннадію Миколайовичу, свого часу Ви для здобуття вищої освіти обрали саме наш виш, вступивши на історичний факультет. Що саме вплинуло на вибір Вашого майбутнього фаху й на рішення стати студентом тоді ще Запорізького державного педагогічного інституту?
- Я з дитинства захоплювався історією. Ще в 3-4 класах із великим задоволенням прочитав усі шкільні підручники з цієї дисципліни, аж до 10 класу. Мій батько був директором Запорізької школи № 88. Він підтримував моє захоплення, тому й піклувався про те, аби я мав під рукою всі навчальні посібники, які мене зацікавили. Коли я в 1983 році з відзнакою закінчив школу, то не вагався щодо того, який саме факультет Запорізького державного педагогічного інституту обрати. До речі, фізико-математичний факультет цього вишу свого часу закінчив мій батько. Старший брат Володимир також обрав історичного факультет ЗДПІ. Зараз він – професор кафедри історії України, країнознавства і туризмознавства Київського національного лінгвістичного університету. Тож можна сказати, що Запорізький національний університет – рідний не лише для мене, але й для усієї нашої родини.

- Які спогади, пов’язані зі студентськими роками, здаються Вам найважливішими? На Вашу думку, що саме під час навчання у виші вплинуло на подальшу кар’єру?
- Роки навчання в ЗДПІ запам’яталися не лише цікавими лекціями викладачів, але й яскравими враженнями від студентського дозвілля. Я з першого курсу був учасником Студентського театру естрадної мініатюри, брав активну участь в організації творчих вечорів, дискотек і концертів. У нас був чудовий дружний курс. До речі, водночас зі мною на історичному факультеті навчалася Ольга Пономаренко, яка зараз очолює факультет соціальної педагогіки та психології ЗНУ. Але вже у 1984 році мене разом із моїми ровесниками призвали до армійських лав. Два роки я відслужив у Кишинівському окремому батальйоні охорони й обслуговування Ставки Південного напрямку. За цей час трапилася дуже важлива подія в житті ЗДПІ: йому присвоїли статус університету. Коли я дізнався про це, перебуваючи на військовій службі, то відчув велику радість і гордість за рідний виш. Я відпросився у керівництва на кілька годин у звільнення, аби відправити привітальну телеграму на адресу керівництва рідної альма-матер. Повернувшись до Запоріжжя, я продовжив навчання на два курси пізніше, ніж мої ровесники. Та серед моїх нових одногрупників я познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною. Тоді я дуже пишався, що завершу навчання вже як студент університету. Щоправда, доля розпорядилася по-іншому, і в 1990 році я отримав диплом із відзнакою Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Однак можна стверджувати, що я – і випускник ЗНУ, адже в 1994 р. закінчив екстерном його юридичний факультет.

- Однак за кілька років Ви знову повернулися до Запоріжжя вже як викладач і саме тут продовжили наукову кар’єру?
- Після здобуття вищої освіти я відразу вступив до аспірантури, через три роки захистив дисертацію, а потім два роки пропрацював у Київському педагогічному університеті імені М. Драгоманова. А от потім, після повернення до Запоріжжя, вже 20 років, із 1996 р., моє життя нерозривно пов’язане із Запорізьким національним університетом (тоді ще – Запорізьким державним університетом). Я працював спершу викладачем, а потім доцентом на рідному факультеті, серед колег були мої чудові вчителі – Федір Турченко, Сергій Лях та інші. У той період я багато часу приділяв науці, у 2005 році вступив до докторантури КНУ ім. Т.Г. Шевченка, а за три роки успішно захистився. Темою своєї дисертації обрав «Сучасна українська та зарубіжна історіографія соціально-політичного і духовно-культурного розвитку Української РСР в 20–30-х рр. ХХ ст.», досліджуючи думки та погляди відомих вітчизняних і закордонних науковців щодо життя й розвитку нашої держави у цей нелегкий для неї історичний період.

- Саме на цей час припадає початок Вашої адміністративної кар’єри. Які досягнення університету, на Вашу думку, за останнє десятиліття є найбільш вагомими?
- У 2009 році я очолив відділ аспірантури і докторантури. Ця відповідальна посада потребувала великої концентрації сил, прискіпливої адміністративної роботи, тож часу на власні наукові дослідження, на жаль, залишилось дуже мало. Однак 5 років діяльності цього структурного підрозділу під моїм керівництвом можу із впевненістю оцінити на «добре». Наш відділ аспірантури та докторантури, без перебільшення, – один із найкращих в Україні. Це я можу сказати і з власного досвіду, і зі слів тих, хто співпрацював із нами протягом цього часу. Фахівці підрозділу прагнули працювати за принципом: «мінімум бюрократії – максимум розуміння й підтримки науковців». У результаті ми вивели роботу аспірантури на більш ефектний рівень: за цей час відкривалися нові спецради, розширювався перелік спеціальностей, які ми пропонували нашим науковцям, зміцнювався кадровий потенціал вишу. Приємно, що й зараз триває робота в цьому напрямку, скерована на піднесення якості освіти наших викладачів і співробітників.

- Зараз Ви обіймаєте відповідальну посаду проректора з наукової роботи. При цьому велику увагу приділяєте міжнародній діяльності вишу. Це – Ваша принципова позиція?
- Сучасний вищий навчальний заклад не може бути успішним, якщо не приділяє достатньо уваги інтеграції до міжнародного академічного простору. Саме тому розвиток міжнародної діяльності – серед пріоритетних напрямків роботи адміністрації ЗНУ. Я дуже вдячний моєму вчителеві, професору Віктору Грищаку, який переді мною курирував співпрацю університету з іноземними вищими навчальними й науковими закладами. До речі, і зараз Віктор Захарович заклопотаний важливою роботою на благо розвитку наукової діяльності вишу: він відповідає за розширення співробітництва нашого ВНЗ із підприємствами аерокосмічної галузі.
Якщо говорити про першочергові завдання, які на сьогодні стоять перед нашим вишем, то це – збільшення кількості іноземних студентів, активізація участі ВНЗ у міжнародних академічних програмах. Так само важливим є укладання нових госпдоговорів, надання науковій діяльності більш прикладного значення. На мою думку, говорити про автономність університету можна лише в контексті його економічної незалежності, що, у свою чергу, призводить до академічної незалежності та впевненості в завтрашньому дні. Звісно, аби відповідати високому статусу одного з провідних вітчизняних вищих навчальних закладів, ЗНУ треба багато працювати, враховувати всі виклики сьогодення, нову схему взаємодії «викладач-виш-студент», продиктовану вимогами сучасного ринку праці, конкурентну боротьбу в галузі освіти тощо. Зокрема, університет має розширювати спектр надання освітніх послуг, враховуючи потреби сьогодення. Упевнений, що ЗНУ гідно впорається із поставленим перед ним завданнями.

- Ви окреслили низку важливих, але цілком реальних завдань, які поставило перед університетом сьогодення. А як Ви оцінюєте здобутки ЗНУ, для втілення в життя яких увесь його колектив, у тому числі і Ви та Ваші колеги, доклали чимало зусиль?
- Що ж до успіхів університету, то не думаю, що про них потрібно багато говорити: вони й так завжди перед нашими очима. Доглянуті корпуси, постійне піклування про благоустрій території студмістечка, радісні й активні студенти, серед яких багато переможців престижних конкурсів та олімпіад, викладачі та співробітники, впевнені у вчасному отриманні всіх соціальних виплат, – усе це переконливо свідчить про те, що Запорізький національний університет обрав правильний курс і наполегливо рухається до своєї мети. А це – перетворення на європейський вищий навчальний заклад регіонального рівня. Скажу щиро: я пишаюся тим, що працюю в ЗНУ. Можна сказати, що я генетично пов'язаний із цим вишем: тут навчалися не лише я сам, але й дорогі для мене рідні люди. Я радію, що мій син зараз викладає в Економіко-правничому коледжі нашого університету. Саме моє життя присвячене служінню цьому вишу, його новим перемогам і здобуткам.

Таміла Тарасенко