Стара версія
Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини прес-служби ЗНУ / Новини / ЗНУ долучився до відзначання ювілею видатного суспільного діяча та вченого Михайла Грушевського

ЗНУ долучився до відзначання ювілею видатного суспільного діяча та вченого Михайла Грушевського

ЗНУ долучився до відзначання ювілею видатного суспільного діяча та вченого Михайла Грушевського
27.09.2016 16:52 Все Головні новини Наукова бібліотека ЗНУ виставка ювілей Михайло Грушевський

Серед багатьох знаменних дат, на які щедрий цей рік для українського народу, окремо стоїть 150-річчя видатного історика, визначного державного та громадсько-політичного діяча, літературознавця, письменника, публіциста, організатора української науки, академіка Всеукраїнської загальнодержавної академії наук Михайла Грушевського. Після майже сторічної заборони на згадування про його непересічні заслуги перед рідним народом ця видатна історична постать знову опинилася в полі зору вітчизняних вчених, зокрема науковців Запорізького національного університет. Чергова «кругла» дата з дня народження Михайла Сергійовича стала чудовим приводом, аби віддати належне непересічному політичному діячу, чиє життя та діяльність тісно пов’язані з долею України, згадати про важливі уроки історії, які б у майбутньому допомогли розвитку та процвітанню нашої держави та сприяли уникненню помилок.

Зверніть увагу, що ознайомитися із переліком заходів з відзначення 150-річчя Грушевського в нашій бібліотеці можна за покликанням: https://vk.com/doc-3183283_437990487
Зокрема, на базі Наукової бібліотеки Запорізького національного університету її співробітники до цієї визначної дати підготували тематичну виставку, присвячену життю та натхненній суспільній і науковій діяльності Михайла Грушевського.
Що важливо, до її експозиції увійшли не лише відомі та новітні біографічні матеріали та праці самого Михайла Сергійовича. Серед експонатів є й роботи викладачів нашого вишу, присвячені різноманітним аспектам діяльності цього видатного історичного діяча. Зокрема, у збірник «Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету» (Запоріжжя, 2013. – Випуск.36 – С.109-121) увійшла стаття видатного історика, професора Федора Турченка «Микола Міхновський vs Михайло Грушевський та Володимир Винниченко».
До збірнику «Українське козацтво» (Запоріжжя, 2002. – С.117-118) увійшла стаття професора Сергія Ляха «Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934)». А у «Віснику Запорізького осередку вивчення української діаспори» (Запоріжжя, 2012. – С. 59-70) побачила світ стаття доцента Наталії Журавльової «Відбиття української епістолярної ввічливості кінця ХІХ - початку ХХ ст. в етикеті листування М. Грушевського та Ф. Вовка».
Усі охочі можуть ознайомитися з цими працями та іншими книгами і науковими статтями, що увійшли до книжкової експозиції, завітавши до Наукової бібліотеки ЗНУ. Ця виставка стала важливою, але далеко не єдиною подією, яку співробітники бібліотеки підготували для своїх відвідувачів до цієї важливої історичної дати.
А поки що нагадаємо основні віхи багатого на значні здобутки та важливі для всієї історії нашого народу події біографії цієї величної постаті нашої історії. Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в м. Холм (нині Хелм, Польща) в сім’ї вчителя гімназії, організатора народної освіти, автора «Первой учебной книги церковно-славянского языка». Рід батька походив від козаків Грушів, рід матері – від греко-католицьких священиків Опуцкевичів. Закінчив Михайло Тифліську гімназію та історико-філологічний факультет Університету святого Володимира, а розпочав наукову працю під керівництвом відомого історика Д. Антоновича. За монографію «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV століття» (1890 рік) його нагородили золотою медаллю, залишивши в університеті для подальшої наукової та викладацької роботи як професорського стипендіата. 1894 року Михайло захистив магістерську роботу. За рекомендацією Антоновича його призначили на посаду ординарного професора кафедри «Всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету.
Саме у Львові Михайло Грушевський розпочав активну академічно-організаційну діяльність у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка. Він очолював історико-філософську секцію, редагував «Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка», створив та очолив Археографічну комісію НТШ, а в 1897–1913 роках став головою Товариства, що під його орудою розвивалося як академічна установа на взірець західноєвропейських.
Грушевський ініціював роботу зі збирання джерел із історії України, які друкувалися в серійних виданнях Археографічної комісії НТШ: «Джерела до історії України-Руси», «Пам’ятки української мови та літератури». 1906 року започаткував видання «Українсько-руського архіву», а 1898-го – разом із Іваном Франком та Осипом Маковеєм заснував і редагував літературно-публіцистичний журнал «Літературно-науковий вісник». У 1899 році Грушевський був одним із організаторів «Української видавничої спілки». За редакцією вченого у 1895–1913 рр. вийшло 113 томів «Записок Наукового товаристві імені Тараса Шевченка». Михайло Сергійович значну увагу приділяв підготовці наукових кадрів, створив власну наукову школу. Її представники – знані науковці Василь Гарасимчук, Іван Джиджора, Мирон Кордуба, Іван Кревецький, Іван Крип’якевич, Омелян Терлецький і Степан Томашівський. Головною працею життя Михайла Грушевського вважається багатотомна “Історія України-Руси”. Грушевський вважав її написання справою честі свого покоління і трудився над нею впродовж більшої частини свого життя. Перший том вийшов у Львові 1898 року, а останній, десятий, присвячений подіям 1657-1659 рр., надрукувала його донька Катерина в 1936 році, вже після смерті батька.
Від 1897 року тривалий час Грушевський відстоював відкриття у Львові самостійного українського університету. Крім того, він став одним із організаторів Української національно-демократичної партії в Галичині. 1906 року громадський діяч виступив із програмою заснування українських кафедр у всіх університетах підросійської України. Він ініціював створення 1904 року у Львові громадської організації – Товариства прихильників української літератури і науки, яке б сприяло розвиткові української культури та науки, підтримувало творчу інтелігенцію з усіх українських земель.
Після революції 1905-1907 рр. Грушевський переніс свою діяльність до Києва. 1907 року його обрали головою новозаснованого Українського наукового товариства у Києві. Він редагував «Записки УНТ у Києві», часопис «Україна», «Літературно-науковий вісник», редакцію якого переніс до Києва. За його ініціативи та за участю вченого в 1909-1912 рр. виходили популярні ілюстровані народні газети «Село» та «Засів».
У 1907 році Михайло Грушевський подав свою кандидатуру на вакансію завідувача кафедри Університету святого Володимира, але через шовіністичні настрої адміністрації цього навчального закладу не отримав достатньої кількості голосів. У цей період він активно співпрацював із Українською думською фракцією в І та ІІ Державних думах Росії та її друкованим органом – “Украинским вестником”. Діяч належав до засновників і членів Ради української політичної партії в Російській імперії – Товариства українських поступовців. Політичну платформу того часу Грушевський базував на засадах конституційного парламентаризму й автономії України.
Початок Першої світової війни застав Михайла Грушевського на відпочинку в селі Криворівня (нині – Івано-Франківської області, а тоді – території Австро-Угорщини). Із великими труднощами він зумів повернутись до Києва, де його заарештували за звинуваченням в австрофільстві та причетності до створення легіону Українських січових стрільців. Після п’ятимісячного ув’язнення в Лук’янівській в’язниці він був висланий до Симбірська. Восени 1915 року завдяки клопотанням російських вчених йому дозволили переїхати до Казані, ще через рік – до Москви, де він активно продовжував наукову діяльність, співпрацював із громадсько-політичним виданням «Украинская жизнь». До Києва зміг повернутися лише після Лютневої революції 1917 року.
Із березня 1917-го Михайло Грушевський став головою Української Центральної Ради, головним ідейним натхненником українського національного руху. Під його керівництвом Центральна Рада еволюціонувала від вимог національно-культурної автономії до проголошення незалежної Української Народної Республіки. Грушевський був автором її головних політичних документів. Своє бачення національно-культурного і державницького поступу України він викладав у виступах, статтях, брошурах, концептуальних положеннях Української революції 1917-1921 рр. У статтях «Якої ми хочемо автономії і федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть», «На переломі», «Українська самостійність і її історична необхідність» обґрунтував стратегію досягнення державної незалежності. До його відомих висловів у цей історичний період належать такі тези: «Мусимо жертвувати всім, щоб урятувати найдорожче в цей момент: самостійність і незалежність нашого народу» і «Український народ належить до ...європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків..., а й самим складом народного характеру».
Михайло Сергійович – головна дієва особа тогочасного українського політичного життя. Без його участі не відбувалося практично жодне масштабне зібрання. Він надавав великого значення конституційному процесові. Під його керівництвом розроблялася Конституція УНР, прийнята 29 квітня 1918 року. Після гетьманського перевороту відійшов від активної політичної діяльності.
Грушевський розробив концепцію Української академії наук як асоціації вчених, але через певні нюанси до неї не увійшов. Наукова та видавнича діяльність митця зосереджувалась у заснованому ним Українському соціологічному інституті, громадсько-політична – в керівництві «Закордонною делегацією» Української партії соціалістів-революціонерів, редагуванні її друкованого органу «Борітеся – Поборете!», створенні Комітету «Голодним України».
В еміграції Грушевський розпочав роботу над ще одним великим науковим проектом – багатотомною «Історією української літератури». Перші його томи були надруковані в 1923 році, останній, 6, том, присвячений літературі першої третини ХVІІ століття, лишився в рукописі і був надрукований тільки у 1995 році. У березні 1924 року повернувся в Україну, щоб завершити «Історію України–Руси», що неможливо було здійснити без вітчизняних архівів і бібліотечних зібрань. Сам учений великого значення надавав цій праці, стверджуючи: «Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою».
У 1924-1930 рр. очолював історичні установи ВУАН: кафедру історії українського народу при Історико-філологічному відділі, Історичну секцію з численними комісіями, археографічну комісію. Осередком його історичної школи стала новостворена Науково-дослідна кафедра історії України.
За редакцією вченого в цей період було випущено 80 книг, серед них – періодичні та серійні видання: «Україна», «Науковий збірник», «Студії з історії України», «За сто літ», збірники комісій порайонного дослідження історії України.
У 1929 р. Михайла Грушевського обрали академіком Академії наук. Однак вже згодом розпочався погром історичних установ, створених Михайлом Сергійовичем: у 1930 році було ліквідовано комісію Історичної секції, Науково-дослідну кафедру історії України, закрито всі видання. В цей період він став об’єктом нещадного цькування з боку більшовицького режиму.
Із березня 1931 року Грушевський перебував у Москві у «відрядженні» під пильним наглядом репресивних органів. Архівні джерела свідчать, що тотальне стеження за вченим органами ГПУ–НКВД розпочалося від перших днів повернення в Україну і завершилося арештом у березні 1931 року за звинуваченням у керівництві т.зв. «Українським національним центром». Через короткий час після допитів у Харкові Грушевського звільнили. Відкритий судовий процес так і не відбувся. Документів, що дозволяють однозначно з’ясувати обставини та пояснити мотиви звільнення вченого, на сьогодні не виявлено.
Помер Михайло Грушевський 24 листопада 1934 року в Кисловодську після хірургічних операцій. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Попри те, що він повернувся до УСРР, займав високі посади в Академії наук УСРР, упродовж тривалого часу він залишався «контрреволюційним істориком». Грушевський формально не був репресований радянською владою. За весь час тоталітарного режиму його твори не перевидавалися, а надруковані раніше вилучалися з бібліотек і знищувалися. Наукова спадщина Грушевського в той час не вивчалася.
Водночас провідні науковці, літератори, суспільно-політичні діячі із великою повагою та захопленням віддавали належне цій видатній історичній постаті. Зокрема, Іван Франко ось так характеризував значення наукової та суспільної праці Михайла Сергійовича: «Чоловік широкої освіти, незломної волі і невичерпної енергії… Ті мало не 70 томів наукових і літературних публікацій, виданих під його редакцією, за його ініціятивою і при його діяльній помочи, то далеко не все, то може лиш половина його праці». А Дмитро Дорошенко у своїх спогадах наголошував: «Була це людина великого масштабу, бистрого розуму, надзвичайно широких розумових зацікавлень. Він мав подиву гідну ерудицію... Працездатність мав колосальну. У розпалі революційних подій 1917 року писав книжки, брошури, статті, склав кілька шкільних підручників. Як голова Центральної Ради одночасно вів засідання, керував дебатами і справляв коректу. Був людиною у повному значенні того слова. Але мав одну органічну хибу: безмежне честолюбство. Він звик володіти і наказувати, і всі йому підпорядковувались, бо він мав в очах людей авторитет, придбаний його розумом і працею».
На сьогодні настав час віддати належне цьому видатному українському суспільному діячу та вченому, більше уваги приділити вивченню його наукової спадщини, винести суспільні уроки з його біографії, що нерозривно пов’язана з важливим для становлення незалежності України історичними подіями в житті нашого народу.

Схожі новини