Нещодавно доцент кафедри українознавства Володимир Бондаренко успішно захистив дисертацію на ступінь доктора історичних наук у спеціалізованій вченій раді Львівського національного університету імені Івана Франка. Присутні на захисті відзначили як актуальність, так і вичерпність наукової праці, присвяченої історії українського вільнокозацького руху в минулому столітті. До речі, Володимир Григорович – другий доктор наук із обмеженими можливостями, який упродовж багатьох років будує наукову кар’єру на базі ЗНУ, успішно працюючи задля розвитку всієї вітчизняної науки.
- Володимире Григоровичу, вітаємо Вас із гідним поціновуванням у вітчизняних академічних колах проробленої Вами велетенської роботи. Будь ласка, розкажіть про особливості своєї наукової розвідки, на основі якої проходив захист.
- Я захищався не за докторською дисертацією, а за монографією «Український вільнокозацький рух в Україні та еміграції (1919-1993 рр.)», над якою працював упродовж 10 років. Усього ця праця нараховує 600 сторінок, щоправда основного тексту – 488 сторінок, а інше – то таблиці та багато унікальних світлин. Зокрема, багатьох видатних, але, на жаль, маловідомих нашим сучасникам керівників та діячів вільнокозацького руху. До речі, члени спеціалізованої вченої ради під час захисту наголосили на вичерпності цієї наукової праці. І це при тому, що я вдався до дослідження теми, яка залишалася поза увагою більшості вітчизняних істориків. Так, під час перевірки на унікальність роботи з’ясувалось, що немає жодного вітчизняного дослідження, у якому б йшлося про цей суспільний рух після Другої світової війни.
- Ваша кандидатська дисертація також була присвячена цій темі. І вже тоді Ви наголошували на її актуальності для наших сучасників?
- У 2006 році я захистив кандидатську дисертацію з тему «Вільнокозацький рух на Півдні України у 1917-1918 рр.». На той час мало хто цікавився діяльністю цієї добровольчої парамілітарної організації на нашій території, знайти потрібну інформацію було непросто. Тож моя робота зацікавила колег-істориків. На жаль, ця тема не зацікавила наших урядовців і її положення не були реалізовані при формуванні державної політики. Хоч зараз, коли в країні вже третій рік триває антитерористична операція, найближчим аналогом таких організацій є команди самооборони, формування «Правого сектора», добровольчі батальйони. Їх створювали на добровольчих засадах і вони мали велике значення для захисту країни, особливо у 2014 році. Але можна було з успіхом застосувати історичний досвід значно раніше, аби мати змогу дати гідну відсіч іноземній агресії.
- Під час роботи Ви опрацювали чимало важливих архівних матеріалів. Серед іншого, до переліку використаних джерел увійшло чимало перекладів іншомовних документів?
- Так, багато матеріалів доводилось перекладати з англійської, німецької, польської, сербської та чеської мов. У цьому мені значну допомогу надає дружина, яка читає вголос, потім передруковує потрібні матеріали, а вже за допомогою спеціальної комп’ютерної програми я можу з ними працювати. Я чимало часу працював у провідних архівах Києва, Луцька, Дніпра, Рівного. Встиг до початку сумнозвісних подій попрацювати в архівах Російської Федерації. Зокрема, в Російському державному архіві соціально-політичної історії (колишньому архіві ЦК КПРС) та в Російському державному воєнному архіві. Справа в тому, що у 1945 році, після завершення Другої світової війни, до Москви було вивезено багато унікальних документів з європейських країн. Зокрема, там містилися важливі відомості про представників вільнокозацького руху, їхню долю після 1918-1919 років, коли чимало його представників опинилися в еміграції.
Мені при написанні цієї монографії доводилося багато їздити різними містами, це потребувало чимало коштів. Добре, що я свого часу виграв закордонний академічний грант. До речі, його оргкомітет не знав, що я не бачу, їх зацікавила саме тема мого дослідження. Також за ініціативою ректора ЗНУ Миколи Фролова мені надали закордонне відрядження в університеті. Крім того, Микола Олександрович – мій науковий консультант із 2012 року. Він та інші представники вишу підтримали мене на шляху наукових пошуків.
- До речі, проректор з наукової роботи Геннадій Васильчук разом із Вами завітав до львівського вишу, аби підтримати Вас під час захисту.
- Так, на прохання ректора Миколи Олександровича Фролова Геннадій Миколайович був присутнім на моєму захисті. Така турбота керівництва вишу про своїх працівників справила велике враження на членів спеціалізованої вченої ради. Крім того, Геннадій Васильчук – один із рецензентів моєї монографії разом із завідувачем відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України Валентиною Піскун та професором кафедри історичного краєзнавства Львівського національного університету ім. І.Франка Богданом Якимовичем.
- Ви не лише викладаєте в ЗНУ, але й свого часу навчалися тут.
- Я народився в сім’ї, де кілька поколінь чоловіків обирали військову кар’єру. Так, військовими були мій батько та старший брат. Але через стан здоров’я я зробив вибір на користь навчання на історичному факультеті. Потім 13 років працював у школі, але повернувся до вишу, аби присвятити себе науковій діяльності. До речі, із Геннадієм Васильчуком ми товаришуємо багато років, бо разом здобували вищу освіту. Там же тепер вчиться моя донька Богдана. Тож можу із впевненістю сказати, що цей університет для мене – рідний.
- Ви завершили вагомий етап Вашого життя, захистивши наукову працю на ступінь доктора наук. А як щодо планів на майбутнє?
- У серпні, ще не захистивши докторську дисертацію, я вже розпочав працювати в архівах над новою темою. Поки що не хочу розкривати всі плани, але дуже сподіваюся, що за рік-два світ побачить моя нова монографія, хоч і не така фундаментальна, але теж пов’язана із малодослідженою та цікавою темою. А ще планую посилити зв’язки із вченими-істориками діаспори. Хотілося б виграти міжнародний академічний ґрант, аби побувати в архівах Чехії, Польщі, Канади, США – там багато важливих документів, пов’язаних із воєнною історією України та історією української діаспори, які на сьогодні ще чекають на своїх дослідників.
- Дякуємо Вам за цікаву та змістовну розмову та бажаємо вам подальших плідних наукових пошуків!
Таміла Тарасенко
