У рамках проведення Запорізької книжкової толоки до ЗНУ завітала українська письменниця, поетеса, художниця, науковець, педагог, член Національної спілки письменників України, одна з авторів всеукраїнських дитячих видань «Ангелятко» та «Ангеляткова наука» Марина Павленко. Вона зустрілася із викладачами та студентами, відповіла на їхні питання та презентувала кілька своїх видань.
Присутні змогли дізнатися кілька біографічних моментів про гостю. Зокрема, про те, що народилася вона 30 березня 1973 року у селі Старичі Яворівського району Львівської області в родині вчителів. Незабаром сім’я переїхала на Черкащину. Саме завдяки батьку (вчителю української мови та літератури) Марина і почала писати перші твори. З відзнакою закінчила Уманський державний педінститут (нині університет) імені П.Г. Тичини. По закінченню вишу 
працювала вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії, а з 2000 року Марина Степанівна – викладала на кафедрі української літератури й українознавства рідного університету.
Вона – кандидат педагогічних наук, доцент, автор багатьох наукових публікацій, методичних рекомендацій «У країні Лісових Дзвіночків», монографії про П. Тичину. Автор збірок поезій: «Бузкові зошити» (1997), «Час-папороть», «Душа осики», романів для підлітків «Русалонька із 7-В або прокляття роду Кулаківських й загублений у часі», «Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу», «Русалонька із 7-В в тенетах лабіринту», «Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія», книги казок «Півтора бажання (Казки старої Ялосоветиної скрині)», повістей-казок «Домовичок з палітрою», «Домовичок повертається», повістей «Миколчині історії», «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?».
Цікаво було почути присутнім, що як художниця, Марина Павленко проілюструвала чимало збірок (у т.ч. й власні). Як художник-ілюстратор Марина Павленка стала відома завдяки оформленню видань своїх поетичних творів: «Чар-папороть» (2002 р.), «Душа осики» (2006 р.). За монографію «Тичининська формула українського патріотизму» Марина Степанівна Павленко була удостоєна літературної премії «Благовіст».
Студенти під час проведення заходу розпитували у гості і про її твори : збірку оповідань «Як дожити до ста», «Тичининська формула українського патріотизму», «Марина Павленко про Павла Тичину, Надію Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ірину Жиленко» та інші.
Варто відзначити, що Марина Павленко – переможець і лауреат літературних конкурсів: «Гранослов» (1996 р. – поезія, 2002 р. – проза), «Привітання життя» (Львів, 1996), Літературний конкурс видавництва «Смолоскип» (2000, 2001, 2002), «Коронація слова» (Київ, 2004), Української бібліотеки у Філадельфії (США, 1998), конкурсу на найкращу поему, присвячену річниці незалежності України (США, 2000), Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) (2005), «Дитячий портал»(2005), Всеукраїнського конкурсу сучасної новели імені Валеріана Підмогильного (2006), Міжнародна недержавна українсько-німецька премія імені Олеся Гончара за збірку «Як дожити до ста», літературна премія «Благовіст» за монографію «Тичининська формула українського патріотизму» та інших.
З колегою змогли поспілкуватися й науково-педагогічні працівники філологічного факультету, зокрема професор Віталій Шевченко, доценти Олеся Слижук, Любов Костецька, Іван Мацегора та інші.
Сама авторка зазначила: «Література для мене – це життя. Писати почала, відколи себе пам’ятаю. Мабуть, разом із малюванням, яке теж дуже любила. У власній творчості прагну поєднати багато складників, досягнути максимальної динамічності та ємкості сюжету, легкості й образності мови, правдивості, життєвості відображення, свіжості образів тощо. Хто зна, можливо, колись це і вдасться? Чим є для мене дитяча література? Не відокремлюю дитячої літератури від «дорослої». Дитиною зображала з ляльками велику маму, зараз – по-дитячому прагну якогось вигаданого загадкового і захищеного світу – де та лінія, котра визначає межу між дитинством і дорослістю в кожній людині? В моїй першій книжці поезій дуже багато «дитячого», але ніхто не називав «Бузкових зошитів» літературою для дітей. І навпаки, в «Домовичкові з палітрою» та казках «Півтора бажання» не лише немає «дитячого сюсюкання», а й дуже багато прагматизму, іронії та інших симптомів дорослого буття (не кажу вже про кохання без якого дитяча казка – не казка!). Та й зараз у моїй голові мирно вкладаються-уживаються цілком різношерстні сюжети дитячих і дорослих творів. Інша річ, що частіше – прозових, поезія справді неохоче прощає мені зраду. Хоча, якщо не те пішло, між власною поезією і прозою істотної різниці теж не вбачаю».
Всі присутні висловили гості щиру подяку за можливість зустрітися з нею та обмінятися фаховим досвідом. А також попросили й надалі не забувати Запорізький національний університет і навідуватися до вишу з презентаціями все нових творів.
Філологічний факультет
