Коли ми завітали до Кушугумського навчально-виховного комплексу «школа І-ІІІ ступенів – гімназія «Інтелект», що в Запорізькому районі, там панувало радісне пожвавлення – саме встановили сучасне обладнання для кабінетів фізики, хімії, математики, біології та географії. Директору закладу Тетяні Олексіївні Апостоловій у зв’язку з цим довелося працювати у вихідні, але задоволена усмішка не сходила з її вуст, адже збулася ще одна мрія, здійснено ще один важливий крок у напрямку вдосконалення освітнього процесу. Тому, звичайно, перше наше запитання стосувалось НВК.
- Ні для кого не секрет, що Ви працюєте з великим ентузіазмом і самовіддачею. Будь ласка, змалюйте в кількох словах, яке місце посідає заклад, який Ви очолюєте, у системі середньої освіти.
- У нашій школі-гімназії створено інноваційно збагачене середовище для соціалізації учнів, що скеровує розвиток і саморозвиток особистості, здатної, так би мовити, до самотворення, тобто до самостійного визначення життєвих планів і способів самореалізації, формування життєвих принципів і пріоритетів. Із гордістю можу сказати, що наш навчальний заклад є переможцем обласного конкурсу «Освіта Запорізького краю-2016» і дипломантом конкурсу «Освіта Запорізького краю-2017». Учні НВК є переможцями Всеукраїнського етапу учнівських олімпіад. Випускники школи сьогодні сповнені планів та ідей, не зупиняються на досягнутому, впевнено дивляться у майбутнє, бачать перед собою перспективу, знають, як втілити свої плани в життя. Навчальний заклад співпрацює з батьківською громадськістю та громадським самоврядуванням. У школі працюють професійні педагоги, викладаються англійська, французька мови, учні мають можливість опановувати польську мову. А ще приємно, коли наші учні повертаються до нас вже в ролі вчителів…
- А як все починалось?
- Директором Кушугумської школи я працюю з 1994 року. Було по-різному... Окремі ветерани, мої вчителі, які мене випускали зі школи, у перші роки мого директорства спочатку пишалися мною, допомагали, але коли я стала намагатися вносити певні зміни, відмовлялися їх приймати, будучи налаштованими консервативно. Звикли, що їхнє слово завжди зверху, а тут молоде дівча збирається поламати старі підходи. Я була впевнена у своїй правоті. Адже я сама вчилася у цій же школі в різних вчителів; були й такі, від яких я виходила зі сльозами свого часу. Тому моїм завданням, яке я поставила перед собою, очоливши заклад, було – створити такі умови, щоб діти приходили сюди не плакати! Щоб їм було весело, комфортно, гарно! Дуже вдячна вчительці початкових класів Дегтярьовій Валентині Михайлівні, яка після однієї з таких педрад, коли я ладна була залишити посаду, сказала, що цього категорично не можна робити: оскільки я вже взяла на плечі цей тягар і люди повірили в мене, мушу нести його далі. «Знайди у собі сили, витримку і поводь себе як директор, а не як жінка!» – порадила вона.
Моєю метою завжди було завдання, щоб усі працювали як одна згуртована команда, не закривались у рамках свого предмету і не байдужіли у вільний час. На моє переконання, учитель має бути повністю завантажений! Адже якщо він сьогодні в одному проекті, завтра – в другому, післязавтра – в третьому, йому ніколи займатися плітками, обговорювати колег, сусідів, дітей. Тоді в школі здоровіша атмосфера.
- Сьогодні нам пощастило побачити чудово обладнані класи, вчителі проводять уроки вже на якісно новому рівні. Розкажіть, будь ласка, що саме придбано і чия це ініціатива?
- Це ініціатива директора департаменту освіти і науки Запорізької ОДА Озерової Тетяни Ярославівни. Були визначені школи з новим освітнім середовищем – всього чотири в області, так ми потрапили до цього проекту. Рішенням облради нам виділили більше мільйона, ми зробили ремонт двох початкових класів, а також у навчальних кабінетах природничо-математичного циклу, решту коштів витратили на обладнання. Купили персональні комп’ютери для вчителів, 
широкоформатні інтерактивні проектори, цифровий вимірювальний комп’ютерний комплекс Einstein у кількох комплектах, цифровий мікроскоп, портативні комп’ютери для учнів, цифрові документ-камери. Нам висунули умову – до кінця грудня витратити виділені кошти, що ми і зробили, і тепер маємо збагачене освітнє середовище. Це, однозначно, підвищить якість підготовки вчителів, позитивно вплине на освітній процес.
- Отже, Ви намагаєтесь тримати всіх у тонусі?
- Так. У січні відправляємо вчителів, які завідують кабінетами, на навчання до Києва: їм розповідатимуть, як використовувати ресурси, які в нас тепер є. Чотири вчителі початкових класів також їдуть до Києва навчатися за програмою «Нова українська школа», повернуться з новими ідеями і знаннями, які потім спрямують на благо дітей. Навчаємось самі і навчаємо дітей! Таке наше гасло.
Зараз у нас троє школярів за лінією учнівського самоврядування перебувають у смт Ворохті Івано-Франківської області. Вже телефонували, розповідали, що в них було сходження на гору, далі їх чекає похід до будиночка Діда Мороза. Минулого року сім школярів їздили до Білої Церкви, побували в олімпійському центрі, де тренують видатних спортсменів-олімпійців. В Одесі також були. Стараємось, щоб наші діти і вчителі виходили за межі школи, бачили світ. П’ять учителів щойно приїхали з Будапешта, де вони перебували на запрошення місцевої гімназії з метою обміну досвідом. Одним словом, спонукаю всіх до творчої діяльності. Мені постійно потрібно бачити підтвердження того, що сама йду вірною стежкою і правильно веду за собою своїх вихованців, оскільки постійно сумніваюсь і ніколи не зупиняюся на досягнутому. Віра в дитину, наполегливість, витримка, готовність до системної роботи стали запорукою позитивних змін у нашому закладі.
Метою нашої діяльності вважаю реалізацію соціально-педагогічних ініціатив, спрямованих на створення нової практики освіти, особистісно й компетентністно орієнтованої освітньої системи на основі збереження та підтримки індивідуальності дитини, розвитку дитячих громадських організацій, учнівського самоврядування, створення умов для свідомого вибору кожним учнем своєї освітньої траєкторії. Аби кожна дитина почувалася комфортно, бачила любов і увагу педагогів, щоб кожен вихованець мав змогу проявити та застосувати свої інтелектуальні здібності.
Сучасно оснащені класи, творчі педагоги, більшість яких навчались у ЗНУ, соціальна підтримка, зацікавленість у здобутті знань – ось такий у нас шлях до забезпечення якості освіти.
Приємно, що державі не байдуже, як і в яких умовах навчаються діти України. Як ви могли переконатись, на прикладі нашого навчального закладу можна спостерігати плідну співпрацю селищної, районної, обласної рад та адміністрацій.
Кушугумський НВК «Інтелект» також постійно є учасником конкурсів і різних інших заходів, які проводяться Запорізьким національним університетом.
- До речі, Ви є випускницею Запорізького національного університету, який колись носив назву Запорізький державний педінститут. Нам було б цікаво, якби Ви трошки розповіли про свою біографію, про те, на якому факультеті навчались, чим найдужче запам’ятались студентські роки.
- Так склалося, що я сама з першого класу відвідувала Кушугумську середню школу. У 1977 році закінчила її з золотою медаллю і вступила на філфак Запорізького державного педінституту. Складала іспит всього з одного предмету (російська мова, література) та за результатами була зарахована студенткою на російське відділення. Нас тоді було 11 претендентів на одне місце!
Саме російську мову та літературу обрала через те, що у нас була прекрасна вчителька – Півненко Тамара Петрівна, яка отримала диплом у Ленінграді. Вона і вплинула на моє рішення. Її уроки пам’ятаю і зараз.
У педінституті я навчалась на денному відділенні, у нашій групі був один юнак і 33 дівчини. Студентські роки запам’ятались цікавими практичними заняттями, розмовами з викладачами. Куратор групи – Сапожніков Михайло Іванович, на той час літнього вже віку, з великим життєвим досвідом, багато в чому допомагав нам вирішувати складні життєві проблеми.
Сьогодні ми з однокурсниками часто спілкуємося, згадуємо викладачів Ботнер В. С., Борщевського Ф. М., Мельник М. В. та інших. Багато в чому вони були для нас прикладом. Наш факультет, а це більше сотні студентів, становив осередок духовної культури інституту.
Часто проводили студентські свята разом зі студентами машинобудівного інституту, подобався студентський профілакторій, розташований навпроти нашого навчального корпусу № 2. В інституті працювало студуправління, до якого я входила, а також різні студії.
Особливо запам’яталась екскурсія нашої збірної групи до Тули, Ясної Поляни та Москви місцями, пов’язаними з життям Л. Толстого. Тоді ж відвідали Мавзолей, де я була перший і останній раз у житті, Центральну бібліотеку Москви, музей бібліотеки.
Студентство в ті роки суттєво допомагало сільському господарству. Пам’ятаю, як у Мокрянці жили і працювали до середини грудня. Вже випав перший сніг, а ми накривали бурти зелених помідорів, буряка та іншої городини соломою, сіном.
Дуже запам’яталась практика влітку у СШ № 23, під час якої мене призначили фізоргом і я автобусом № 31 возила дітей на Дніпро купатись, проводила спортивні турніри.
Про викладачів педінституту хочу сказати, що вони виховали гарних вчителів: спілкуюся зі своєю групою, майже всі працюють у школах по сьогодні, задоволені своєю роботою, життям.
Подякувати хочеться професору Шевченко В. Ф., пам’ятаємо Чабаненка В. А., прекрасні лекції з античної літератури Ботнер В. С., пам’ятаємо Воловика В. І. На той час кафедру російської мови та літератури очолювала Біломорець В. П., а потім з Куби приїхав Бровко А. С. і він випускав нас із інституту.
Пригадую, у Мельник М. В. на екзамені можна було отримати оцінку автоматично, якщо вона запам’ятала виступи студента на семінарських заняттях. У нас на кафедрі з’явився новий цікавий викладач Табарєв В. З., у якого були закохані всі студентки курсу.
У СШ № 6 у мене була практика, якою керувала Ботнер В. С. Дуже вдячна їй за супровід моїх перших уроків!
Після завершення навчання у педінституті у 1981 році мені спочатку довелося працювати за направленням вчителем російської мови та літератури в с. Юрківці Оріхівського району Запорізької області. У 1984 році перейшла на роботу у рідну школу смт Кушугума за місцем проживання сім’ї. У 1982 р. у мене народилась донька. До 1990 року працювала вчителем, потім стала заступником директора, а вже з 1994 р. – директором.
- Що б Ви побажали нинішнім старшокласникам, які стоять перед вибором своєї життєвої долі?
- Щоб вони були морально стійкими і завжди пам’ятали своїх вчителів, викладачів.
- Щиро дякуємо за розмову!
Інтерв’ю підготували Мирослава Чабаненко, Вероніка Коса.
На фото:
1) Директор НВК «Інтелект» Тетяна Олексіївна Апостолова з учнями на засіданні Літературної вітальні.
2) У кабінеті математики навіть стіни допомагають.
3) Подяка від районної ради і районної адміністрації.
4) Тетяна Олексіївна виступає на лінійці в перший рік свого директорства (фото з сімейного архіву однокласниці Літучої Ніни Михайлівни).
5) Частий гість у школі – випускниця Вероніка Коса, а нині – другокурсниця факультету журналістики ЗНУ.
