Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Талант і здатність навчати дітей народжується разом із учителем: Лілія Овсіївна Вощина

Талант і здатність навчати дітей народжується разом із учителем: Лілія Овсіївна Вощина

Талант і здатність навчати дітей народжується разом із учителем: Лілія Овсіївна Вощина
23.03.2018 09:58 Все Головні новини Факультети Журналістики факультет журналістики інформаційно-просвітницький проект майстри педагогічної справи прес-служба відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування Обласна академічна газета «Запорізький університет»

Один відомий французький філософ Мішель Монте сказав: «Для того, щоб навчити іншого, потрібно більше розуму, ніж для того, щоб навчитися самому». Лілія Овсіївна Вощина, заслужений вчитель України, додає, що ця надзвичайна здатність «навчати інших» у педагога народжується разом із ним. Саме ця мудра жінка стала наступною героїнею циклу матеріалів «Майстри педагогічної справи». Зараз Лілія Овсіївна – вчитель англійської  мови у гімназії № 11 м. Запоріжжя. За роки невтомної праці та надбання колосального досвіду вона здобула низку визначних нагород і звань у галузі освіти: вчитель вищої категорії, вчитель-методист, Відмінник освіти, Заслужений вчитель України (1995 р.), стипендіат міської премії О. Поляка. Лілія Вощина нагороджена багатьма почесними грамотами, листами подяки, дипломами.

-Ліліє Овсіївно, скажіть, будь ласка, ким Ви мріяли стати в дитинстві, напевно, відразу вчителем?

-Ні, я хотіла бути ким завгодно, тільки не вчителем, навіть думки такої не припускала. Знаєте, з друзями у «школу» ніколи не хотіла грати. А ось як все повернулося! Тоді не відчувала свого покликання.

-А чому обрали саме Запорізький державний педагогічний інститут (тепер Запорізький національний університет)? Чи впливав хтось на Ваш вибір?

-Коли закінчила школу, при педагогічному інституті саме в той час заснували факультет іноземних мов. Професії та можливості, які відкривалися перед абітурієнтами були престижними, тому вся молодь вирішила складати іспити. Я не була винятком, хотіла знати мови і подорожувати світом. Мама активно підтримувала мене, і вже в 17 років я стала студенткою.

-Який найяскравіший випадок пам’ятаєте зі студентського життя? 

-Узагалі, студентські роки – це найкраща пора в житті. Тоді це було так весело, ми дружили цілими курсами, ходили в походи, разом їздили на поля і т. п.

Визначна подія сталася зі мною на 2 курсі. У той час найуспішніших студентів направляли на практику с. Михайлівка в кемпінг до туристів, які приїхали з-за кордону. Для мене це була велика честь – спілкуватися зі справжніми носіями англійської. Я ще краще почала володіти мовою. Це був колосальний практичний досвід.

-Із чого почалася Ваша педагогічна діяльність? Чому не обрали професію перекладача, як хотіли?

-На 3 курсі від інституту мене направили на практику в запорізьку школу № 76. Там відразу призначили ще й класним керівником. Ви знаєте, за той невеликий час я поринула із захопленням у роботу з дітьми. Я з ними постійно говорила, розповідала цікавеньке, підтримувала. Діти, своєю чергою, відповідали мені тим самим. На той час я вже виховувала маленьку донечку. Школярі приходили до мене додому, бавилися з нею. Хотіли постійно бути зі мною. Це щира любов: моя до них і їхня до мене. Ось тоді я відчула, що це моє! Робота з дітьми приносила мені задоволення. Я відчувала, що знаходжусь на своєму місці.

-Ліліє Овсіївно, а з якими проблемами Ви стикалися на початку кар’єри вчителя?

-Після завершення навчання мене запрошували у вже рідну школу № 76, але через деякі обставини я обрала роботу в елітній школі № 31 із поглибленим вивченням англійської мови. Від роботи отримувала задоволення, але мені було складно діставатися до робочого місця. Через 3 роки мене перевели на вакантне місце вчительки в гімназії № 11, де працюю й донині, ось вже 48 років («Ого, як багато» – сміється, - прим. авт.). Колектив уже сформований, а молодій вчительці треба було доводити та відстоювати своє «Я». Проте змагання з авторитетними викладачами стало вагомим внеском у підвищення педагогічної майстерності. Мені довірили клас, де було 38 учнів. Я не знала, що робити, боялася. Це був перший випуск і найкращий. Частенько зустрічаємося з ними і досі.

-Хто для Вас став взірцем? На кого Ви рівнялися у своїй роботі?

-Я спочатку була просто вчителем, а потім заступником директора з навчальної роботи. Порекомендувала мене на цю посаду неперевершена Москвіна Марія Іванівна. Ось це для мене – справжній педагог. Захоплювалася нею ще в університеті, доля звела нас і в цій школі. Вона просто досконало, ідеально знала мову, ніби все життя жила в Америці.

-Як Ви знаходите спільну мову з учнями? Ваші колеги стверджують, що абсолютно всі випускники мають високий рівень знань із іноземної мови.

-Я дуже вимоглива вчителька, але разом із цим я завжди розумію дітей. Усе, що сама знаю, віддаю їм. Ніколи не вказувала, що хтось не так щось зробив. Намагаюся дати завдання відповідно до рівня володіння мовою. Так, кожен учень робить, хоч і невеликі, проте, все одно, кроки до мети. Не наполягаю на необхідності знання мого предмету. Школярі самі знають, що у світі без базових знань нікуди, саме тому багато моїх випускників навчається за кордоном.

-Чи можете Ви порівняти сучасних учнів із випуском, наприклад, 2000 року? У чому відмінність?

-Порівнювати не можна, бо умови для життя та реалізації зовсім різні. Єдине, що раніше діти були добріші й тактовніші одне до одного. Але зараз школярі легко адаптуються до будь-яких змін, вони багато чого знають, адже живуть в епоху інтернету. Вони мають сформований світогляд. Раніше я з класом могла цілий рік готувати 3-годинну виставу в оригіналі. Із теперішнім поколінням цього не зробиш, адже вони потребують швидкої реакції, подачу нової й нової інформації.

-Чим Ви займаєтеся у вільний час?

-Я дуже люблю співати, слухаю класичну і сучасну музику. Без читання просто не уявляю себе. Найбільше подобаються твори Джона Голсуорсі та Бернарда Шоу.

-Яке Ваше життєве гасло?

-У моїй пам’яті назавжди закарбувалися слова першого директора школи Папучи Івана Харлантійовича: «Запа-м’ятай, якщо коли-небудь образиш дитину, навіть подумки, все це бумерангом повернеться до тебе, принизиш дитину – принизиш себе». Це і є моїм гаслом у педагогічній діяльності.

 

Оксана Козачок,

магістрант факультету журналістики

Більше інформації: www.znu.edu.ua/ukr/university/pidrozdily/press/11707

 

 

Схожі новини