Наш проект «Майстри педагогічної справи» продовжується інтерв’ю з Оксаною Іванівною Горпинич, випускницею філологічного факультету 1997 року. Нині Оксана Іванівна обіймає посаду головного фахівця відділу освіти, молоді та спорту Гуляйпільської міської ради, а також викладає українську мову та літературу в школі, пише вірші, літературознавчі та краєзнавчі розвідки, є особистістю натхненною і креативною. Саме тому Горпинич О.І. стала учасницею проекту «Майстри педагогічної справи», ініційованого Запорізьким національним університетом. Про її студентські спогади, творчі доробки й сучасну українську школу – в нашій бесіді.
-Добрий день, Оксано Іванівно! Запорізький національний університет – один із фундаторів педагогічної освіти в Запорізькій області. Ви – випускниця філологічного факультету. Скажіть, що спонукало Вас обрати викладацький шлях?
-Я, власне, обирала, можливість глибше вивчати рідне слово й улюблену літературу, а не викладацьку долю. Хотілося займатися літературною творчістю, а ще – здобути ґрунтовні філологічні знання. Ось так опинилася в рідному університеті на філфаці, а після закінчення його намагалася прищеплювати свою любов до слова дітям у звичайній сільській школі.
-Як відомо, батьки впливають на життєвий вибір дитини. А чи вплинув фах Ваших батьків на вибір Вами професії? Як саме?
-Безумовно, родина має вплив на вибір і життєвий, і професійний. Мої батьки ніколи не наполягали на якійсь професії для мене та для брата, але я щодня бачила, як мій батько, відомий на Гуляйпільщині журналіст, письменник і краєзнавець Іван Кушніренко, виношує творчі плани та реалізує їх у прекрасних творах, шліфує кожне слово. Цей приклад надихає, дає поштовх до власної творчості. Мама – математик. І хоча її стежину, у певному сенсі, продовжив брат Сергій, ставши інженером літальних апаратів, відчуття логіки, математичного порядку мені теж дуже імпонує.
-Чим запам’яталися студентські роки? Що чи хто залишилися в пам’яті? 
-Мої студентські роки були цікавими і сповненими безкінечного навчання. Пам’ятаю, як тільки розпочалися заняття на першому курсі, я подумала, що мені подобаються всі предмети, які тут викладають. Я годинами просиджувала в бібліотеці. Подобалося, що потрапила до кола однодумців – а наша п’ята група була дійсно унікальною у плані навчання: п’ять відмінників, майже дві третини – хорошисти, і кожен намагався не просто вивчити те, що пропонували на лекції, а знайти якісь цікавинки з предметів. Були жваві розмови, дискусії й на «парах», і в позанавчальний час. Хоча згодом зрозуміла, що всього вивчити неможливо – необхідно вміти обирати головне. Назавжди запам’яталося тремтіння перед аудиторією, у якій здаємо іспити, поруч із Галиною Лупандіною, з якою завжди заходили перші, підготовку до «пар» разом із Мариною Магльованою, нашу серйозну й відповідальну старосту Надю Жильцову; пісні, які так задушевно виконували під гітару Віка Федоренко й Олена Пономаренко (завжди хотіла навчитися так само), веселу, безпосередню і дуже розумну Галину Спектор… А ще ми дружили не лише у групі, а й усім потоком – а нас було аж п’ять груп!
Не можна не згадати і наших шановних улюблених викладачів: Івана Степановича Олійника, Віктора Антоновича Чабаненка (був на той час деканом факультету, ми говорили : «Як батько рідний»), Тамару Володимирівну Хом’як (мій науковий керівник дипломної роботи, з нею я відкрила і назавжди полюбила поезію Олега Ольжича, Олени Теліги). Олена Миколаївна Горб, викладач давньої літератури, повела незнаними раніше шляхами зародження української літератури, навчила заглиблюватися у звичайні речі й знаходити незвичайне. Глибше пізнати сучасну літературу допомагав Віталій Федорович Шевченко.
Саме він навчав правильно декламувати поезію. Незвичайний світ античної літератури відкрила Нурія Каримівна Емерсуїнова. А чого варті пари з французької мови, які вів харизматичний місьє Ніколя (на жаль, прізвища так ніхто і не пам’ятав)! А наш неперевершений поляк Єжи Максиміліанович Розенбаум! Людина-поліглот (сам зізнавався, що знає більше 50 мов, але скільки, навіть не рахував), людина-енциклопедія… Прошу вибачення у всіх викладачів, чиє ім’я я не назвала, – усіх не перелічити. Але кожен залишив теплий слід у моєму серці.
-Які знання чи вміння, здобуті в університеті, стали в нагоді в професійній діяльності?
-Коли вчилася в університеті, здавалося, що деякі предмети нібито і не потрібні будуть у майбутній професії – їх вчила, скоріше, із цікавості. Але в житті то тут, то там спливають моменти, коли знання із отих «зайвих» предметів якраз і потрібні. А знання профільних предметів дійсно допомагає і у школі, і в професійній діяльності взагалі. А ще – вміння виокремлювати головне і другорядне, раціонально розподіляти свій час. Університет прищепив, якщо можна так сказати, смак спілкуватися з розумними і цікавими людьми.
-Зараз відбувається реформування української освіти на всіх її рівнях. Які зміни відчуваєте у своїй роботі?
-Мій професійний шлях починався з викладання в школі, потім я близько десяти років працювала методистом районного методичного кабінету і вже з позицій, як краще для учня, спілкувалася з учителями-філологами усього району. Із ними ми намагалися йти в ногу з сучасною освітою. Сьогодні моя діяльність не з дітьми, а більше з дорослими: вчителями, директорами закладів освіти, їх заступниками. Сьогодні на посаді головного фахівця новоствореного відділу освіти, молоді та спорту Гуляйпільської громади як ніколи розумію необхідність реформування освітньої галузі. Сучасний учень не такий як був 10 і навіть 5 років тому: це – нова людина, більш розкута у своїх баченнях і діях, незашорена рамками та умовностями, людина, яка на «ти» з прогресом, яка не тільки не боїться нового, а й впевнено у ньому себе почуває. Сьогоднішні діти багато чому вчать нас, дорослих. Але
все ж таки і нам є їм що запропонувати. Тому вважаю процес реформування освіти найнеобхіднішим. Одна відома людина говорила, що парадокс нашої освіти у тому, що ми маємо учнів із ХХІ століття, вчителів – із ХХ, а методи роботи з учнями – із ХІХ-го. Вважаю, що це треба виправляти негайно!
-Яким, на Ваш погляд, має бути сучасний учитель? Якими якостями має володіти?
-Він повинен бути професіоналом у своїй галузі, різнобічно розвиненою, цікавою особистістю, якій є що запропонувати учням і в плані освітньому, і в емоційному. Він повинен спонукати дитячий розум працювати, а душу ставати кращою.
-А яким є сучасний учень? Зараз багато нарікань, що молодь не бажає вчитися, цікавиться тільки новітніми ґаджетами та інтернетом…
-Молодь, як раніше, так і сьогодні, різна. Є ті, що не хочуть нічого знати і робити, а є такі, що ще й нас із Вами навчать. Вони не такі, як ми, – але хто сказав, що це погано? Я теж виросла з думкою, що відповіді на всі запитання може дати книга, словник, а сьогодні говорю – й інтернет. І рука вже сама набирає питання на смартфоні…
-Оксано Іванівно, крім того, що Ви вчитель, Ви ще й займаєтеся літературною діяльністю: пишете вірші, видаєте літературознавчі твори. Розкажіть, будь ласка, про свою творчість.
-Перші спроби писати у мене були ще в школі (можливо, хотілося бути, як батько, можливо, й справді щось пробивалося). Дуже любила писати шкільні твори – сама, не такі, як в інших (цьому теж тато навч
ав). Справжні ж літературні починання народилися саме під час навчання в університеті. До кінця п’ятого курсу їх уже назбиралося якраз на невеличку збірочку поезій. Проте друкувати не поспішала – думала, хто я така, щоб бути поетесою. Якось показала батькові – він сказав, що мої вірші кращі, ніж багато з тих, що приносять йому надрукувати у газеті. Так моя поезія з’явилася на сторінках районної газети «Голос Гуляйпілля», а у 1998 році я офіційно стала членом літературного об’єднання письменників Гуляйпільщини. Писала й далі, та все «у стіл». Усе думалося, треба вдосконалювати.
У 2015 році батько подав ідею, яка відразу ж знайшла відгук у мене: програмою з української літератури передбачено уроки з літератури рідного краю в кожному класі, а матеріал для цих уроків кожен вчитель підбирає самотужки. А наша ж література Гуляйпільщини – багатюща, із давньою історією і прекрасним сьогоденням. Так ми написали та видали посібник для загальноосвітніх шкіл «Література Гуляйпільського краю». Сьогодні вчителі активно використовують його на уроках та в позаурочній діяльності.
Потім прийшла думка: допоки ж мої власні вірші будуть лежати неопубліковані? Нехай читачі вже самі визначають, досконалі чи ні. І навесні 2017 року вийшла друком збірка моїх поезій «Осінь без тебе», підписана Оксана Кушніренко.
Хочу сказати, що у своїй професійній діяльності на посаді методиста методичного кабінету я займалася кадровою роботою. І для того, щоб «покращити життя» директорам навчальних закладів, яких навчала кадрової справи, видала посібник «Кадрова ділова документація» (2017 рік).
На досягнутому не зупиняюся, бо не лише літературно обдаровані гуляйпільці – вони мають унікальну історію. І тут знову батько дав ідею, яку ми разом втілили – підготували новий посібник для вчителів, учнів та і для всіх зацікавлених, який вже друкується, «Історія Гуляйпільського краю». Оце отримали сигнальний примірник із видавництва.
-Які захоплення, крім викладацької і літературної діяльності, Ви маєте?
-Дуже люблю рукоділля: в'язання спицями і гачком, макраме. А два роки тому почала вишивати сорочки: першу вишила собі бісером (до цього навіть не пробувала цього робити), потім ще одну – нитками хрестиком. Зараз вишиваю чоловікові – теж хрестиком.
-Яким творчим девізом успіху Ви б могли поділитися з учнівською і студентською молоддю?
-Одна з улюблених фраз із кінофільму «Матриця»: «Перестань думати, що ти зможеш. Знай!». У вчительській професії це слова В.О. Ключевського «Щоб бути гарним викладачем, треба любити те, що викладаєш, і любити тих, кому викладаєш». І ще від себе: багато хто увесь тиждень чекає на п’ятницю, увесь місяць – свята, увесь рік – літа і все життя – щастя. А треба радіти кожному дню!
Катерина Сіріньок-Долгарьова
Більше інформації: www.znu.edu.ua/ukr/university/pidrozdily/press/11707
Фотогалерея: https://www.facebook.com/pg/univerzp/photos/?tab=album&album_id=1982751258420924
