Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Тетяна Кікош: «Робота в школі приносить мені щастя»

Тетяна Кікош: «Робота в школі приносить мені щастя»

Тетяна Кікош: «Робота в школі приносить мені щастя»
13.04.2018 09:54 Все Головні новини Факультети Журналістики факультет журналістики інформаційно-просвітницький проект майстри педагогічної справи прес-служба відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування Обласна академічна газета «Запорізький університет»

Тетяна Анатоліївна Кікош – учитель російської мови і світової літератури в Запорізькій загальноосвітній школі № 15. Випускниця філологічного факультету тоді ще Запорізького державного університету, яка стала учасницею проекту вишу «Майстри педагогічної справи», уже більше 20 років працює з дітьми і продовжує вчитись разом із ними. Щодня вона переконується в тому, що вчитель – це її покликання.

-Тетяно Анатоліївно, як Ви вирішили стати педагогом?

-Я хотіла бути вчителем ще з п'ятого класу.  Без проблем вступила до університету, потім знайшла роботу і нітрохи ні шкодую. Я приходжу до школи не заробляти гроші, а отримувати задоволення.

- Що зі студентського життя допомогло вам у роботі?

-Чудові викладачі, із якими у мене були гарні стосунки. Із кимось я і досі спілкуюся, із кимось, на жаль, уже не можу. Вони були для мене авторитетами, на яких хотілося рівнятися. Хоча треба сказати, що я була не надто активною студенткою і практично не брала участі в самодіяльності.

- Опишіть один день із життя вчителя.

-90% – це робота й 10% – особисте життя. Адже робота вчителя – це не тільки уроки, а ще й проблеми перехідного віку учнів, які треба вирішити, спілкування з батьками, залагодження всіляких дитячих конфліктів. Увечері робота не закінчується, адже чекають дві величезні торби із зошитами, які перевіряю до другої-третьої ночі. Але діти дають мені сили. Із ними я постійно відчуваю себе молодою, потрібною, наповнююсь їхньою енергією. У такі хвилини розумію, що моя робота в школі, крім великого навантаження, приносить мені щастя.

- А які, на Вашу думку, є «мінуси» у професії вчителя?

-Сьогодні змінилось ставлення батьків до школи. Те, що 10 років тому вимагали від учня, сьогодні вимагають від учителів. На жаль, вчитися за дітей ми не можемо.

-Сьогодні нерідко звучать нарікання, що молодь мало читає. Для чого, на Вашу думку, дітям потрібна література?

-На мою думку, це – один із найважливіших предметів у школі. Можна слабко орієнтуватися в точних науках, але література формує в дітях моральні цінності й духовні якості. Молодь зараз зростає на масовій культурі, і моє завдання – через художні твори показати їм, що можна вибудовувати своє життя по-різному, бути індивідуальним, не схожим на інших, бути собою і вміти відповідати за свої вчинки.

-Мабуть, Ви й самі багато читаєте?

-Під час навчального року, на жаль, не вистачає часу для читання. А ось влітку, коли роботи і зошитів менше, я постійно читаю щось нове. Адже після канікул діти приходять і починають спілкуватися на тему книг, які вони прочитали, і хочуть дізнатися мою думку.

-Чи є людина, яка стала для Вас взірцем у роботі?

-Так, це моя шкільна вчителька з мови Любов Олександрівна, яка свого часу теж закінчувала ЗНУ, коли він ще був педінститутом. Вона вклала в мене перші зерна любові до мого предмету. Мене дивувало, що вона завжди була нарівні з дітьми, ніколи не тиснула на них, вміла виправляти помилки так, що в учнів не падала самооцінка, а виростали крила. А потім, коли я почала викладати, у мене виробився свій стиль.

- Які є «фішки» у цьому стилі, за якими учні пізнають Вас, не називаючи на ім’я?

-Під час навчання ми пишемо чимало диктантів. І за час мого викладання я зрозуміла, що діти часто пропускають абзаци, або не чують, коли про це говорять. Згодом я почала вимовляти слово «абзац» так голосно, з такою особливою інтонацією, що учні почали копіювати це. Іноді під час диктантів я не встигаю розкрити рот, а хтось із них моїм голосом та інтонацією встигає вимовити «абзац» (посміхається).

-Що Ви намагаєтеся виховати у дітях?

-У першу чергу – людські якості й любов до життя. Не всі можуть стати великими людьми, але людиною кожен із них зобов'язаний бути. Я завжди повторюю фразу: «Не важливо, ким ви виростите, головне, щоб ви були Людьми з великої літери».

 

Євген Терещенко, студент 2 курсу

факультету журналістики.

Більше інформації: www.znu.edu.ua/ukr/university/pidrozdily/press/11707

 


 

Схожі новини