Павло Коваленко – випускник ЗНУ, за плечима якого – досвід роботи в журналістиці та в рекламі, а ще – роки роботи викладачем. Як йому вдається поєднувати все це й при цьому ще знаходити час для родини? Саме це ми й дізналися в нього під час інтерв’ю для нашого проекту «Майстри педагогічної справи».
- Ви говорите, що робота вчителя займає лише 20-30 % Вашого часу. Скажіть, будь ласка, чим же зайняті інші 70-80 відсотків?
-Я викладаю курси «Медіакул
ьтура» та «Журналістика» в Запорізькому Січовому колегіумі. Причому вперше курс «Медіакультура» ми почали вводити в освітній процес ще у 2011 році, і були чи не єдиним на той момент навчальним закладом в області, де практикували його викладання. Далі, разом із Академією української преси, розробили програму цього курсу, яку затвердило МОН України. Я також виступив її співавтором. А ще, 4 роки я працював арт-директором у мережі розважальних закладів, а зараз займаюся відповідним фрілансом. На SMM-підтримці в мене кілька закладів у місті. Раніше працював, здебільшого, з музикантами. Ще серед мого фрілансу – креативні проекти та рекламування.
-Коли вперше потрапляєш до університету, одразу плануєш ким будеш працювати. Проте найчастіше мрії й початкові плани відрізняють від фактичного місця роботи. Як було у Вас? Чи втілились Ваші плани в життя?
-Я закінчив журфак ЗНУ. Працював спочатку за фахом на різноманітних музичних порталах. Був оператором і режисером монтажу. Може, це й не журналістика в чистому вигляді, але завжди дотичні до неї – вміння писати, вміння продати щось за допомогою візуалізації, вміння говорити – це все було отримано мною під час навчання у виші.
-Зважаючи на те, що Ви маєте журналістську освіту, виникає питання – чому вирішили займатись викладацькою діяльністю?
-Коли вступав на магістратуру журфаку, з'явилось запрошення від колегіуму спробувати вести новий предмет – «Медіакультура». Січовий колегіум вирішив звернутися до людини із журналістською освітою. І мені це було цікаво.
-Ви щодня маєте вирішувати чимало справ, а чи залишається час на родину?
-Навпаки, зараз його більше, тому що більшість роботи я виконую вдома, отже, сам можу планувати час. Зараз його для родини вдосталь. Намагаюся кожен день гуляти з донькою та дружиною.
-Багато роботи, зазвичай, означає чимало стресів та емоційних перенавантажень. Як Ви долаєте цей стан?
-Сім'я – найкращий антидепресант. Навіть у найгіршому настрої повертаючись додому, коли бачиш доньку, дружину, забуваєш про все на світі. Крім того, я дуже люблю кіно. За допомогою одного ресурсу веду статистику, за якою із 2013 року, ми подивилися майже 2 000 фільмів, серіалів, мультфільмів. Якщо узагальнити ці цифри, то для цього потрібно 200 днів безупину дивитися кіно.
-Часто, коли люди працюють у такому темпі, з’являється бажання все кинути. Чи було у Вас так?
- Буває... Робота креативника – вона непомітна. Ніхто не розуміє, що для того, щоб створити логотип, треба шукати варіанти, додавати, викреслювати, виправляти. Тільки, коли ти перестаєш працювати, тоді помічають, наскільки важливо було те, що ти робив. Намагаюся про це не забувати. А відновлюється бажання творити самим життям. Днями я на статистику натрапив: у середньому в Україні батько із дитиною в день проводить 4 хвилини! Я не хочу, аби це стосувалося мене.
-Що цікавого Ви б розповіли про курс «Медіакультура»?
-Спершу програм не було повноцінних для нього, тому доводилось імпровізувати. Тепер я із задоволенням ділюся знаннями, пояснюю, як працює галузь, як приклади наводжу дітям те, що їм зрозуміліше. Цей проект дуже важливий для розвитку громадянського суспільства.
Ярослава Жуковська,
студентка 4 курсу факультету журналістика
Більше інформації:
www.znu.edu.ua/ukr/university/pidrozdily/press/11707
