Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Романенко Тетяна Олександрівна: «Варто бути творчим педагогом і дітей у школі спонукати до творчості»

Романенко Тетяна Олександрівна: «Варто бути творчим педагогом і дітей у школі спонукати до творчості»

Романенко Тетяна Олександрівна: «Варто бути творчим педагогом і дітей у школі спонукати до творчості»
27.04.2018 10:18 Все Головні новини Факультети Журналістики факультет журналістики інформаційно-просвітницький проект майстри педагогічної справи прес-служба відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування Обласна академічна газета «Запорізький університет»

Сьогодні у нашій рубриці йтиметься про гідного майстра своєї справи – колишню студентку ЗНУ, а тепер – учителя української мови та літератури Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Тетяну Романенко. З нею зустрівся її учень – студент факультету журналістики.

Ніби прокинувшись від затяжного сну, теплі спогади, навік закарбовані в пам'яті, почали нестримно спалахувати найціннішими моментами – і ось знову мені випала нагода стояти у витоків свого журналістського становлення, і на цей раз вже як студенту (я – на порозі рідної школи). Та мова, врешті-решт, піде не про мене чи мою діяльність, а про людину, під впливом якої був сформований початок мого свідомого шляху, про гідного майстра своєї справи – колишню студентку Запорізького національного, а тепер – учителя української мови та літератури Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Тетяну Романенко.

Тетяна Олександрівна працює в цій галузі вже 28 рік, вона – вчитель вищої категорії та має звання вчителя-методиста. Звичайно, під час чергової зустрічі зі своєю вчителькою та, водночас, ще й класним керівником, перше запитання, яке я поставив, стосувалося чинника, що спонукав її стати на шлях професійного зростання на вчительській ниві.

- Для тих, хто Вас знає, звичайно, не є новиною Ваша піднесеність і самовідданість своїй справі. Усе ж, розкажіть, будь ласка, чи з самого початку Ви мали на меті стати вчителем та чи були ті, хто Вас на це підштовхнув?

-Стати вчителем-філологом я мріяла з того часу, коли ще сиділа за шкільною партою, тим більше, що в той час моя старша сестра навчалася на філологічному факультеті та слугувала взірцем для наслідування. Окрім цього, мені у школі подобалася вчителька української мови та й, взагалі, зачаровувала українська мова, через що я читала багато творів та й сама дещо писала. Саме тому і вирішила обрати цей фах. Так, у 1986 році, закінчивши школу, я одразу ж вступила на філологічний факультет тоді ще Запорізького державного університету.

Продовжуючи розмову з Тетяною Олександрівною, мимоволі я згадував її як справжнісінького філолога-романтика, що на кожному своєму уроці дозволяла на всю силу розгортатися нашим фантазіям, але раптом якось ненав'язливо, але твердо вміла повернути нас у русло логіки та точного літературного аналізу. Так, ми, несвідомо піддаючись, відкривали для себе нову її сутність – точність, визначеність.

Тому і поцікавився наступним моментом:

- Тетяно Олександрівно, а які Ваші перші враження від вчительської праці (як Вам запам'ятався перший урок, перші учні)?

-Звичайно, дуже довго готувалася до свого першого уроку та не знала, як мене сприймуть діти і як краще подати матеріал, адже, на мою думку, лише теорії не завжди вистачало, я хотіла дати їм щось більше. Потім, уже під час роботи, ці знання почали втілюватися у практику, бо я ще більше читала, більше знайомилася із досвідом своїх колег, відвідувала їхні заняття…

Дивлячись на те, із яким запалом в очах Тетяна Олександрівна розповідає про свій перший досвід, я знову вловив ту саму іронічно посмішку її очей, що на кожній контрольній аж ніяк не давала можливість хоч щось списати, будь-яка спроба скористатися шпаргалкою зводилася нанівець, кожен клав свою книгу на останню парту (коротко кажучи, “подальші від себе – далі від гріха”). Стільки я у неї навчався, стільки і пам'ятаю постійну виваженість й відповідальність у підході до навчання учнів. Звісна річ, я не міг не поцікавитися наступним…

- Кого зі своїх учнів Ви могли б відзначити як гідних захисників честі Білоцерківської школи?

-Я почну з того, що, завдяки таким учням, нас із Запорізьким національним і досі поєднує тісна співпраця. Тому що наші учні, а саме учасники Малої академії наук, завжди захищали там свої наукові роботи і це, наприклад, Катерина Рула, Оксана Бусол і Дар'я Вірютіна – саме ті діти, що отримали призові місця, захищаючи свої наукові роботи.

- Тетяно Олександрівно, та якщо мова вже зайшла про тісний зв'язок школи й вишу, розкажіть, будь ласка, яким чином на сьогодні ведеться співпраця школи з Запорізьким національним?

-Почну з того, що в першу чергу ми тісно співпрацюємо з кафедрою українознавства – завідувачем якої є Ольга Олександрівна Стадніченко. Саме ця кафедра є ініціатором різноманітних проектів, наприклад, це – творчі зустрічі, що відбувалися ще за життя нашого білоцерківського поета-земляка Петра Ребра, які він проводив особисто, пам'ять про ці зустрічі зберігають наші світлини, які можна побачити на стендах. Потім, уже після того, як поет відійшов у кращий світ, у нас були наукові читання, присвячені його пам'яті, відвідування цього заходу, також було увіковічнене на світлинах, якими ми прикрасила класну кімнату. На цьому заході я знову зустріла свого професора Віталія Федоровича Шевченка. Також у ЗНУ наші діти познайомилися зі співаком і композитором Анатолієм Сердюком, що пізніше відвідав нашу школу, а ще спілкувалися з Миколою Білокопитовим і багатьма іншими відомими письменниками. Окрім цього, хочу відзначити, що всі вони також до нас приїздили у 2017 році на «Поетичний травень» у Білоцерківці, який свого часу був започаткований Петром Ребром, що вважається його батьком.

«Поетичний травень» – це такий літературно-науковий захід, у рамках якого письменники й громадські діячі їздять території нашої області з творчими візитами, знайомлячи людей зі своїми надбаннями. Директор нашої школи Валентина Довгополик, яка, до речі, також є колишньою випускницею ЗНУ, привітала гостей, після чого ми відправилися до подвір'я Петра Ребра на його малій батьківщині. А гостями на цій зустрічі були: письменниця Любов Геньба, літературознавець Ольга Стадніченко, письменниця Віра Коваль, кореспондентка «Запорізької правди» Віра Середа та голова Запорізької спілки письменників Володимир Віхляєв. Літературний гурток «Світлиця», який я очолюю, провів нашим гостям екскурсію та надав їм журнал «Великий Білоцерківець» де ми з учнями підготували дослідження з життя великого поета-гумориста Петра Павловича. Так що наші учні часто підтримують найрізноманітніші проекти, які зароджуються у нашому виші за участю письменників та громадських діячів.

- Тетяно Олександрівно, з того часу, як я був тут востаннє, Ваша класна кімната ще більше стала схожою на справжнісінький мініатюрний літературний музей, тут з'явилося багато нових речей, що цікавого ви можете про них розповісти?

-Так, разом зі своїм сьомим класом, ми зберігаємо справжнісіньку літературну спадщину. Тут ми бережемо всі книги, що нам дарували наші гості під час різних літературних заходів. Також дочка П. Ребра подарувала нашій школі його особисті речі, серед яких – друкарська машинка та перо з бузковим чорнилом, а ще – макет книги “Моя Білоцерківка”. Крім того, у нас багато різноманітних збірок, люб'язно подарованих поетами нашого краю.

- А у Вас є учні, які вирішили  стати вчителями української мови, як Ви?

-Звісно, є: це – наприклад, Катерина Рула, що вже завершує своє навчання на філологічному (українська філологія, відповідно) факультеті в ЗНУ. Так що я думаю, що вона також присвятить своє життя українському слову і, скажімо так, піде моїм шляхом.

- А яке Ви маєте хобі?

-Я люблю працювати на землі (люблю квіти) оскільки вважаю, що краса обов'язково врятує світ. Люблю прочитати якусь нову книжку та гарне слово, через що приєдналася до групи «Українська поезія» у Фейсбуці, вірші я, звичайно, не пишу, хіба що прозу для власної втіхи.

- Яким Вам запам'яталося університетське життя?

-Для мене воно було, дійсно, насиченим, та цікавим: це – безліч друзів, із якими я й до цього часу підтримую зв'язки. Запам'яталося, що ми справді весело проводили час, були навіть різні літературні курйози (як-то кажуть, із ким не буває?!), наш факультет завжди долучався до різних заходів, ми створювали велику кількість розважальних театралізованих постановок.

- Зі студентами, як відомо, часто трапляються всілякі перипетії, а от чи траплялися з Вами якісь курйозні випадки?

-Так, один такий курйозний випадок, дійсно, був, до цього часу згадую його з посмішкою. Ще на першому курсі ми з подругою вирішили для себе, що обов'язково будемо ходити на творчі зустрічі з різними поетами та прозаїками. І от тоді, ще не знаючи про всіх письменників рідного краю та не володіючи всією ситуацією, ми пішли на одну з таких зустрічей. Вважаючи, що Микола Нагнибіда ще живий, ми прийшли на зустріч та купили його книгу. Потім почали чекати, поки вийде автор, щоб узяти у нього автограф, а потім з’ясували, що письменник на той час вже давно помер. Це було, справді, іронічне розчарування, отакий-от з нами трапився курйоз.

- У період Вашого навчання чи були викладачі, яких би Ви могли відзначити, як дійсно видатних особистостей?

-Дійсно, ми навчалися у той час, коли на нашому факультеті існувала дуже сильна плеяда мовознавців. До того ж, майже всі вони були фронтовиками, пройшовши школу війни. Наприклад, це – Іван Степанович Олійник – автор словників з української мови, він був особистістю непересічною, коротко кажучи, Людиною з великої букви. Також Олексій Тимофійович Волох – викладач слов'янської філології та історії граматики, сам по собі людиною він був доволі скромною, і ми мало що знали про нього, доки не побачили його у військовій формі з орденами на святі Перемоги. Ми були приємно вражені: виявилося, що свого часу він командував ротою розвідників.

Всі вони добре знали свій предмет, навчили нас любити слово, а деякі з них викладають і по нині, охороняючи багатство українського слова, я, своєю чергою, і досі підтримую з ними зв'язки.

- Наприкінці нашої цікавої розмови, чи хотіли б Ви щось побажати студентам Запорізького національного?

-Звичайно, бажаю здобути глибокі знання, іти вперед разом із наукою, опановувати іноваційні технології, без яких зараз теж не можлива сучасна освіта. І, найголовніше, – це бути творчою особистістю, завжди та до всього мати творчий підхід. Також хочу, щоб кожен зміг реалізувати свої проекти та мрії. А університету бажаю довго жити й процвітати, бо це – один з найкращих закладів України!

- Тетяно Олександрівно, я Вам щиро дякую за цю чудову розмову.

 

Андрій Лифар,

факультет журналістики

Більше інформації: www.znu.edu.ua/ukr/university/pidrozdily/press/11707

 


 

 

Схожі новини