Анатолій Давидович Рівкін – директор ліцею «Логос», учитель фізики, учитель вищої категорії, відмінник освіти України, лауреат Міжнародної премії фонду Сороса, випускник Запорізького державного педінституту.
- Як давно Ви закінчили університет?
- У 1978 році, цього року 40-ліття випуску!
- Багато з тих студентів, які разом із Вами вчилися, залишилися працювати в Запоріжжі або області?
- Більшість залишилася тут. Більше того, багато хто з них пішов працювати саме в школи. Усі поруч, в одній галузі працюємо вже довгі роки.
- Із ким Ви підтримуєте спілкування? Може, залишилися ще дружні зв'язки з тих років?
- Із деякими навіть працюємо разом. У нашому колективі – Ніна Михайлівна Коробова, моя одногрупниця. Вона все життя викладає математику, і вже тут, у ліцеї «Логос» вона працює кілька десятиліть. Василь Васильович Гіржон – мій великий друг, завідувач кафедри фізики металів ЗНУ. Ми теж навчалися в одній групі і з того часу підтримуємо чудові стосунки, спілкуємося, він займається з нашими дітьми, індивідуально готує їх, пише з ними разом роботи для Малої академії наук. Також у цій школі навчаються діти і внуки деяких одногрупників. Взагалі, про інститут залишилися дуже хороші спогади. Я вважаю, що та головна мета, яка ставилася перед навчальним закладом, була досягнута. Випускники були непогані.
- А з нашим ректором Миколою Фроловим Ви спілкуєтеся?
- Звичайно, тільки його часто немає в місті (сміється). Він стояв біля витоків створення всіх цих шкіл, коли їх почали називати школами «нового типу». Саме він був начальником управління освіти, коли в 1990 році відкривали ліцей «Логос». Тому ми з Миколою Олександровичем гарно взаємодіємо. Та я, узагалі, з усіма керівниками Вашого університету спілкуюся. Із Олександром Григорови-чем Бондарем і з Олександром Івановичем Гурою.
- Повернемося до сучасної освіти. Яка Ваша думка щодо навчання в Україні? Чи варто залишатися і здобувати освіту тут? Чи краще поїхати вчитися за кордон?
- Я категорично проти того, щоб це відбувалося нелегальним чином. Я б ніколи так не зробив. У мене є дві дочки, вони давно за кордоном. Це все легально, вони – громадяни тієї країни. Вони поїхали туди після школи здобувати вищу освіту, там у результаті і залишилися. Припустимо, така ситуація, коли людина закінчує 11 клас, теоретично вона може подати документи в будь-який американський університет. І, після перевірки її рівня знань, вона може навіть їм підійти. Але найскладніше отримати грант. У такому випадку доведеться платити за навчання, а це – від 30 000 до 50 000 доларів на рік. Це – величезні гроші. Єдина країна, де можна спробувати вчитися безкоштовно, – Німеччина. Для цього необхідно скласти іспит з німецької. Але все одно, на мою думку, це стосується наук математичного циклу та всіх точних наук, то можна перший ступінь і в нас отримувати. Я Вам навіть більше скажу, є діти, які 
навчалися в нашому університеті на фізичному факультеті, яких готував Василь Васильович Гіржон, потім вони поїхали до Франції і були в п'ятірці кращих на потоці. Так що в нас в Україні можна отримати дуже пристойний перший ступінь освіти, а потім уже вчитися за кордоном.
- А залишатися жити за кордоном?
- Усе одно моя думка така, що людина повинна жити там, де вона народилася, а країнами світу лише подорожувати.
- І останнє запитання, Ви – щаслива людина?
- Так. Я щасливий. У мене дуже хороші діти. У мене є онуки, всі хлопчики. Я все життя робив те, що вмію, викладав, приділяв роки школі, дітям. Для мене, взагалі, щастя – це бути в гармонії із собою і зовнішнім світом.
- Ми від імені факультету журналістики і всього університету щиро дякуємо Вам, Анатолію Давидовичу, за ту титанічну працю і чудову підготовку кадрів, яка здійснюється в ліцеї «Логос», і не тільки для ЗНУ.
Володимир Вороненко,
студент 3 курсу факультету журналістики.
Більше інформації: www.znu.edu.ua/ukr/university/pidrozdily/press/11707
