За роки навчання в школі я познайомився з усіма вчителями. Усі вони різні, у кожного – свій підхід до роботи, у кожного з них свої навички та досвід, але всі вони роблять надзвичайно добру справу. Вони навчають школярів, вкладають частинку душі в кожного, адже працюють за покликом серця. Ольга Макарівна Федорова – учитель російської мови та зарубіжної літератури ЗОШ № 61. Мені вона запам’яталася манерою виховання, вмінням знаходити підхід до кожного. До речі, свої знання та навички вона отримала в Запорізькому державному педагогічному інституті. Розмові з Ольгою Макарівною присвячена сьогоднішня рубрика «Майстри педагогічної справи».
-Поділіться, будь ласка, із читачами своїми спогадами, як саме Ви вирішили стати вчителем? Можливо, це була мрія дитинства?
-Я ніколи не хотіла бути вчителем. Змалку в мене був потяг до гуманітарних наук, тому, коли постало питання про майбутню професію, я вступила до Запорізького державного педагогічного інституту. При цьому обрала спеціальність «учитель російської мови та літератури».
-А як сталося, що Ви зупинили свій вибір саме на ЗДПІ?
-Я мешкала в місті Запоріжжі, тому не хотіла їхати кудись ще. Дуже рада, що я не помилилася у виборі професії та закладу вищої освіти.
-Скільки років Ви працюєте за фахом?
-Я вчителюю вже сорок два роки, закінчивши виш у 1976 році. Мені подобається обрана професія. Перш за все, я її ціную за позитивні емоції, які дарують мені діти.
-На Вашу думку, чим різняться покоління молоді? У чому відмінність між Вами і Вашими однокласниками й сучасними учнями? Як зараз школярі ставляться до Вашої дисципліни і до уроків взагалі?
-Мені здається, що ці покоління трішки відрізняються. Раніше не було комп’ютерів та мобільних телефонів, тому діти більше читали та спілкувалися з викладачами. Зараз усі сидять в інтернеті, знаходять скорочені варіанти книг, замість того, щоб прочитати твір у повному обсязі. Вони дивляться кінофільми і переказують їх сюжет. Це – великий «мінус», тому що оригінал книги відрізняється від сценарію фільму.
- Як Ви ставились до своїх інститутських викладачів? Як саме використовуєте знання, отримані під час навчання?
Я пам’ятаю усіх своїх викладачів. Так, Валентина Савельєва Ботнер була у нас куратором групи. Я дуже вдячна їй за знання російської мови та зарубіжної літератури. Я сподіваюсь, що мої викладачі пишалися б зараз мною, бо я – викладач вищої категорії та маю звання старший вчитель. Вважаю, що дечого досягла у своїй професійній діяльності. Також моя робота відзначена кількома почесними нагородами, зокрема Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України.
-Що Ви можете побажати студентам, які зараз навчаються в університетах та хочуть у майбутньому стати вчителями у школі?
-Хочу побажати нашому майбутньому і нинішньому поколінню, якнайбільше вбирати в себе того, що їм дають. Це обов’язково стане їм в пригоді. Звичайно, повинно бути більше практики, тому що теорія теорією, прикладні навички потрібні завжди. Варто отримувати все те, що намагаються дати їм викладачі, щоб потім можна було передати це своїм учням.
-Скільки усього класів Ви випустили за роки праці у школі?
- Небагато. Я випустила тільки 4 класи.
- Чи є серед цих випускників такі, які досягли значних успіхів у житті?
- Був у мене учень Дмитро Панін, він закінчив школу на «відмінно». Потім працював у Запоріжжі в американській фірмі, спеціалізувався на ІТ-технологіях, а трохи пізніше отримав запрошення до Америки на постійне місце проживання. Багато випускників, які стали лікарями та поліцейськими. Особливо запам’ятався клас, який я «вела» з 1 по 11 рік навчання у школі. Коли я прийшла до школи, мені спершу запропонували взяти першачків та бути вчителем початкових класів. Коли я випускала їх, було 7 учнів, які отримали золоту медаль.
-Ми Вам вдячні за цікаву розмову й бажаємо подальшої натхненної та плідної діяльності та гараздів в особистому житті!
Антон Лазаренко,
студент 3 курсу ф-ту журналістики
