Ініціатором утілення в життя цієї цікавої зустрічі виступили представники кафедри видавничої справи та редагування: Інна Горбенко, Анастасія Кондрико (заступниця декана), Тетяна Плеханова (завідувач кафедри). Саме вони й відрекомендували гостей студентам (видавнича справа та редагування, реклама та зв’язки з громадськістю, медіакомунікації, інформаційна справа) і викладачам та запросили письменниць поділитися своїми історіями успіху в рамках проведення в нашому місті масштабного фестивалю «Запорізька книжкова толока-2018».
На початку заходу відома письменниця й журналістка Галина Вдовиченко розповіла, що для неї Запоріжжя – особливе й надзвичайне місто, бо вперше саме сюди вона завітала десять років тому в статусі авторки своєї першої книги. Потім в пані Галини, звісно, було ще чимало презентацій в різних містах, але саме козацький край лишив той теплий присмак початку цікавої ери життя.
Своєю чергою, не менш талановита письменниця й журналістка, авторка кіносценаріїв Ірен Роздобудько відзначила: «Багатьом здається, що ми народилися ось такими зірковими особистостями, весь час крокуємо червоними доріжками. Насправді, мені весь час хочеться розвіяти цей міф і розповісти, що я починала в багатотиражці, в повній безвиході, без корисних знайомств, не знаючи, куди податися? У той час я заочно завершила навчання на факультеті журналістики Київського університету. А згодом працювала по багатотиражках. І це був шлях – не з легких».
Звісно, що під час зустрічі її учасники почули від гостей і чимало корисних порад. Скажімо, Галина Вдовиченко зазначила, що безпрограшним варіантом для журналіста-початківця є підготовка матеріалів про побутові студентські важливості: як продумати грамотне меню, розрахувати 
бюджет, де підробляти? Головне – потрапити на доброзичливу людину, котра завжди підкаже, що зайве, а що б додати. Адже всі ЗМІ час від часу потребують нових енергій: там є де зачепитися, справа тільки в тому, як ви себе подасте.
Також гості розповіли й про свою діяльність як у журналістиці, так і на письменницькій ниві. «Я журналістику любила і люблю. Я людина, яка має таку потребу – писати, - підкреслила Галина Вдовиченко. - Але ці дві лінії йдуть паралельно зі мною. На роботі в якості журналіста мені не вдавалося виокремити час для обдумування сюжетів, а ось маршрутки лишалися ідеальний місцем для таких міркувань: тут ти належиш сам собі. Зараз мій перший роман «Пів’яблука», котрий має дві частини (перша – про 45-річних жінок, Нора-друк, а друга – про 50-річних, Клуб сімейного дозвілля), має перевидати вже об’єднаним «Видавництво Старого Лева». Тож я, переглядаючи рукопис, вирішила нічого не додавати, але дещо вирізала. Отже впевнено можу сказати, що будь-що з моєї царини письменництва мені дуже цікаве».
З цієї теми пані Ірен додала, що настає певний час, коли ти перетворюєшся на тренера: тоді опиняєшся наче на іншому бо
ці – бо вже в самих письменниць беруть інтерв’ю. Авторка резюмувала: «Завжди можна визначити по очах, як з людиною розмовляти? Чи читала вона? Адже хто читає, той володіє світом. Ти можеш виїхати просто на цитатах. Ти легко говоритимеш як з людиною робітничих професій, так і з самою Шерон Стоун. Бо ти в собі береш інформацію, аналітику. Не просто із жуйки книжкової, а з тих пластів, котрі дають найважливіше. Переконана, дружбу можна купити лише в одному випадку: коли ти купуєш книжку. Ти наче купуєш собі друга й співрозмовника. Я всім раджу – ходіть роздивляйтеся. Аналізуйте, що готують видавництва».
Цікавим блоком розмов були й теми про редакторську працю. На думку Ірен Роздобудько, саме редактори є бійцями невидимого фронту: їм треба за це ставити золоті пам’ятники. «Хороший редактор зараз на вагу золота. Адже історії, коли тексти читають крізь пальці – досить часте явище. Йде вал інформації, тому таке й трапляється. Проте я переконана, гарному редакторові весь час будуть пропонувати роботу», - додала гостя.
У своїй письменницькій діяльності Ірен Роздобудько мала й кілька більше кумедних, ніж негативних випадків, пов’язаних із редактурою. Один із її романів «Мерці» (фільм за ним знятий за назвою «Пастка для жар-птахи», він же – переможець «Коронації слова»), якось мав видавати «Зелений пес» братів Капранових. Вони віддали цей текст редакторові, яка читала його зо два тижні. А потім викликала пані Ірен на сувору резолюцію, дістала чималий зошит й почала розповідати: ось тут героїня мала б зробити так і так, а тут – треба посадити їх, наче павуків, у банку… Спершу авторка все хитала головою, слухала, думала, певно, фахівцю видніше, це свіже око. Але раптом зрозуміла, що вимальовується вже зовсім інший сюжет. Жіночка почала радити змінити героям імена, мовляв вони були не достатньо українськими: замість Ліліана варто взяти просте – Олена. Ірен вийшла з тієї зустрічі дуже засмучена. Відтак, згодом рукопис забрала. І вийшов він в тому вигляді, яким його створила сама письменниця. Капранови навіть вибачилися й розповіли, що жінці тій так сподобався проект «Мерці», що вона ледь не співавтором твору хотіла бути, саме тому так розстаралася з правками.
А ще в Ірен Роздобудько є одна цікава книга для дітей про дитинство видатних людей (Паскаль, Катерина Білокур, Андерсен, Чаплін, Моцарт) з унікальної пізнавальної серії. Так от під час її редагування також трапилося кілька історій. Наприклад, гномів редактори наполягали трансформувати по-стародавньому в «курдуплів», а фразою «пекти раків» рекомендували замінити вираз – почервонів. Ніби й правильно з редакторської точки зору, але ж у дітей сприйняття геть інше!
Своєю чергою, Галина Вдовиченко додала, що могла б навести чимало прикладів із книжок дуже відомих авторів, де були проколи суто редакторського плану: раптом вивалю
вався абзац, який мав бути набагато вище по тексту, вилітали й помилки, які б мали помітити хороші редактори. Тож письменниця чітко погодилася у висновках зі своєю колегою про те, що гарний редактор – це просто напівзапорука успіху! «Я не вередливий автор, дослухаюсь до слушних пропозицій редактора, - розповіла пані Галина. – Проте якось мала досвід, коли майже не впізнала свого відредагованого роману: я зрозуміла, що це – вже не я. Це не мій стиль. Я так не пишу. Виявляється якийсь молодий випускник-редактор вирішив спробувати свій хист. Я тоді побажала цій людині писати самостійно: в ній відчувалося знання мови, смак. Але не можна те, що я сказала коротко, двома словами, перетворювати в навантажені пояснення – що ж це малося тут на увазі? Тож я повернулася до свого початкового варіанту. Це був перший випадок, коли я повністю не порозумілася з редактором. Думаю, що вибагливий читач бачить все, що недоопрацювали у видавництві».
Звісно, що учасники зустрічі мали змогу поставити гостям чимало запитань: скажімо, про співпрацю з видавництвами, про узгодження юридичних аспектів, про галузь кіномистецтва та ніші кіносценаріїв, ведення соцмереж і власних сайтів тощо. За словами Галини Вдовиченко, дивні історії на книжковому ринку – не рідкість: могли забрати авторські права ледь не пожиттєво, могли організувати махінації на розрахунках із автором. Проте письменники дуже добре знають ціну кожному видавництву. Вони, можливо, про це не говорять вголос. І не говорять лише з однієї причини: вони бажають добра цьому ринку. Авторка переконана, що видавці між собою розбереруться. Й успішнішим лишиться той, хто не зриває миттєво куш, а поступово й добре грає за цивілізованими правилами гри. І про це дізнаються автори, котрі пропонують свої твори саме таким видавництвам. І ще один цікавий момент – якщо автор поводиться тихо та приймає всі правила гри, не вносить свої певні зустрічні ідеї, то не дуже йому будуть поспішати створити хороші умови. А розмова на рівних дає великий плюс на виході. Тоді й поважне ставлення до книги як до спільного продукту виникає, і за його долю турбуються всі.
Що ж до юридичних аспектів, то тут треба мати певну матрицю. І зараз дуже цікава ніша починає розвиватися – це робота для агентів наших письменників. У Ірен Роздобудько, наприклад, є агент, але в кіно, в ніші кіносценаріїв. Він знає як порівняти ті чи ті угоди. Зрозуміло, що він отримує з цього певний відсоток. Це ще в Україні не сильно розвинено, й цьому не дуже вчать, але за кордоном явище вже дуже поширене.
Розповіли гості й про свою присутність в інтернеті. Так, авторки намагаються вести свої сторінки в мережі Фейсбук. Галина Вдовиченко має сайт, але він виконує функцію архівної точки збору певних рецензій, відгуків тощо. Студенти також активного готувалися до прийому гостей і презентували під час заходу кілька обширних інформаційних довідок про кожну з них. Ірен вони відрекомендували як журналістку, письменницю, сценаристку, поетесу, яка працювала телеграфісткою, пізніше у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети, у популярних жіночих журналах «Караван історій» та «Наталі», має відзнаку «Золотий письменник України». Галина Вдовиченко до 2017 року працювала заступником головного редактора щоденної газети «Високий Замок», саме тоді, коли в неї майже не було вільного часу, Галина почала роботу над першим романом. І у 2008 році письменниця дебютувала з твором «Пів’яблука», який пізніше мав продовження «Інші пів’яблука». Також Вдовиченко популярна завдяки дитячій літературі, особливо до вподоби маленьким читачам її «36 і 6 котів». Її називають Джоан Роулінг у своїй ніші. Натхнення авторка бере в звичайних життєвих ситуаціях, які ми деколи не помічаємо у своєму буденному житті.
Відтак, на завершення зустрічі письменниці дали поради, як правильно починати, як не боятись наважитися робити перші спроби у творчості, «як іти і пропонувати себе», і нагадали, що в цій справі ім’я втратити дуже легко. Особливу увагу приділили й українському кіно. Ірен розповіла про співпрацю з українськими режисерами, зокрема з такими, як Ахтем Сейтаблаєв, про те, як створюється сучасне вітчизняне кіно, як відрізнити якісний сюжет від «каші» і ще багато цікавого. А у підсумку порадила: «У медіа треба йти з власною чіткою пропозицією».
Зверніть увагу, що детальніше про заходи кафедри видавничої справи та редагування також можна прочитати на її нещодавно презентованому сайті:
Фотогалерея:
https://www.facebook.com/pg/univerzp/photos/?tab=album&album_id=2267027076660006
Марія Канцелярист
