Найвідоміші журналісти нашого міста завітали вчора до Запорізького національного університету, щоб подискутувати на тему замовних матеріалів у ЗМІ (так званої «джинси»). Студенти факультету журналістики з неабиякою цікавістю спостерігали за суперечкою своїх старших колег, адже серед них були Євген Сокульський, Володимир Пісковий, Богдан Василенко, Олександр Верьовкін, Євген Солонина, Володимир Москаленко, Наталя Виговська.
Засідання круглого столу «Джинса» в запорізьких медіа: як з нею боротися» видалося насиченим, динамічним та яскравим. Захід проводився в рамках спільного проекту Центру підтримки демократичних журналістських ініціатив, Запорізького прес-клубу реформ (керівник - кандидат філологічних наук, доцент Олег Богуславський) за підтримки Фонду розвитку українських засобів масової інформації (Media Development Fund) Відділу преси, освіти та культури Посольства США. Журналісти сперечалися, жартували, давали поради студентам. До вашої уваги – ключові моменти дискусії.

• «Джинсу» не можна перемогти, так само, як і корупцію.
• Коли «джинса» співпадає з вашими поглядами, то це не джинса, а щастя. З нею ніколи й ніхто не буде боротися, тому що вона рятує видавництва. Наталія Виговська, головний редактор газети «Остров свободы»:
• Я не згодна з тим, що джинсу не можна перемогти. Все залежить від нас. Окрім грошей є ще певні етичні принципи.
• Проблема ще й в тому, що читач вже не вірить у позитивні публікації. Наше завдання – знову привчити його до думки, що позитив можливий без замовлення. Катерина Буслаєва, заступник декана факультету журналістики:
• На міжнародному семінарі в Києві представники Євросоюзу говорили про те, що на українському телебаченні, радіо та в пресі переважає так звана «економічна джинса». На їх думку, 92 % того, що ми вважаємо інформаційними матеріалами, насправді є «джинсою»

• Якщо ми подивимося сьогодні на світ, то побачимо, що у переважній більшості медіа панує «джинса». Журналістика – це, фактично, річ, яка зникає. У переважній більшості ми маємо напівпропаганду або й цілковиту пропаганду з дотриманням зовнішніх ознак журналістських стандартів.
• Від замовних матеріалів, якщо газета – це бізнес, нікуди не дітися, справа у тій межі, яку не варто переступати за будь-які гроші.

• З моєї точки зору, вся журналістика, за великим рахунком, - це «джинса». Вона виконує соціальне замовлення. Тут уся справа в градації: за гроші, чи просто так, чи гарний знайомий попросив, чи якась скривджена старенька.
• Проблема «джинси», за великим рахунком, - дурниці. Головне – ставайте професіоналами, створюйте собі ім’я, тоді будете мати право відмовлятися від певних завдань.

• Уся наша критика, наше ставлення до чогось, наша оцінка якихось політичних подій залежить від того, хто нас годує.

• У США в деяких інформ-агенціях при підписанні контракту журналіст заповнює анкету, де вказує його конфлікти та інтереси, у тому числі, де працюють його родичі, аби потім не виникало питання щодо його упередженості.
• Ви кажете, що без цього неможливо жити, але якби всі вирішили, що цього робити неможна, і подавали замовлені матеріали лише під рубрикою «реклама», то це був би вихід.

• Я, як керівник видання, повинен думати про гроші, про колектив у п’ятдесят осіб і так далі. А рекламодавці не бажають, щоб їхні матеріали друкувалися під грифом «реклама». Якщо я відмовлюсь, то рекламодавець звернеться до моїх не таких принципових конкурентів. Тому я вважаю, що поки що джинса – нездолане явище. Олександр Верьовкін, головний редактор газети «Запорозька Січ»:
• Існує біла, сіра та чорна «джинса». Перша відрізняється тим, що за неї платять «по-білому». Сіра – подає не факти, а оцінки. А чорна – коли справа доходить до облиття брудом конкурентів.

• «Джинса» не є проблемою для журналістів чи редакторів. Вона для них – порятунок у дикій страшній боротьбі за фізичне виживання. «Джинса» – це проблема для наших читачів. І якщо ми хочемо бути якісним медіа-продуктом, ми повинні з нею боротися.