Магістри 2 курсу кафедри акторської майстерності та дизайну презентували виставу «Скупий лицар» у перекладі Івана Франка
Виставу «Скупий лицар» представили на розсуд глядачам і державній екзаменаційній комісії студенти 2 курсу магістратури кафедри акторської майстерності та дизайну факультету соціальної педагогіки та психології Запорізького національного університету напряму «Театральне мистецтво» (освітня програма «Сценічне мистецтво»). Варто відзначити, що до складу державної екзаменаційної комісії увійшли: голова – директор, художній керівник Дніпропетровського академічного обласного українського молодіжного театру, заслужений діяч мистецтв України Віталій Денисенко, кандидат педагогічних наук, декан факультету СПП, доцентка Ольга Пономаренко, доктор педагогічних наук, завідувачка кафедри акторської майстерності та дизайну, професорка Галина Локарєва, кандидатка педагогічних наук, старша викладачка кафедри акторської майстерності та дизайну, заслужена артистка України Надія Стадніченко, старша викладачка кафедри акторської майстерності та дизайну, заслужена артистка України Наталія Соколовська (до речі, художній керівник курсу) та викладач курсу – заслужена артистка України – Марія Нестулій (Запорізький обласний театр молоді).
Провідні ролі вистави виконали студенти 2 курсу магістратури кафедри акторської майстерності та дизайну факультету соціальної педагогіки та психології Запорізького національного університету напряму «Театральне мистецтво» Павло Богачов, Дмитро Захаров, Анатолій Руденко, Михайло Савицький, Костянтин Шадрін.
Активно долучилися до роботи та підтримали своїх колег й інші студенти 2 курсу: Анастасія Азаренкова, Дар’я Александрович, Олексій Блінов, Алла Бурико, Елізабет Давідян, Інна Демченко, Катерина Єгоричева, Роман Капітанов, Дар’я Лебедєва, Ірина Лисогурська, Іван Острівний, Марк Первухін, Вікторія Пташинська, Маргарита Симоненко, Дар’я Шахова, Леонід Школьніков, Клара Щедріна (чимало хто з них вже є артистами багатьох запорізьких театрів та інших культурних установ). Також серед глядачів було й чимало інших представників факультету СПП, зокрема його викладачів і випускників: це Віктор Гончаров, Лілія Гринь, Юліана Гончаренко, Микола Квєтков, Тетяна Петрик, Дмитро Бабчук, Костянтин Кузьмін, Євген Славинський та інші.
Варто відзначити, що «Скупий лицар» (студенти ставили твір у перекладі видатного українського культурного діяча Івана Франка) – одна з «маленьких трагедій» Олександра Пушкіна, написана в болдінську осінь 1830 року. За її сюжетом молодий лицар Альбер скаржиться своєму слузі Івану на безгрошів'я, на скупість старого батька-барона і на небажання лихваря-єврея Соломона позичити йому грошей в борг. Під час розмови з Альбером єврей натякає, що отримання довгоочікуваної спадщини можна наблизити, отруївши скнару-батька. Лицар в обуренні виганяє Соломона геть. Поки старий барон чахне в підвалі над своїми скарбами, обурюючись з приводу того, що спадкоємець коли-небудь спустить все накопичене ним з таким трудом і при наполегливій боротьбі з власною совістю (яку він називає «пазуристим звіром»), Альбер подає місцевому герцогу скаргу на батька. Сховавшись в сусідній кімнаті, він підслуховує розмову герцога з батьком. Коли старий барон починає звинувачувати сина в намірі вбити і обікрасти його, Альбер вривається в залу. Батько кидає синові рукавичку, той охоче приймає виклик. Герцог в обуренні забирає у Альбера рукавичку і виганяє його зі свого палацу, після чого звертається з докором до барона. Але у того трапляється серцевий напад, і він вмирає, супроводжуваний словами герцога «Боже! Жахливе століття, жахливі серця!». Останні думки вмираючого старого все так же звернені до користолюбства: «Де ключі? Ключі, ключі мої!..».
Персонажами твору є: Барон Філіп, Альбер, син барона Філіпа, Іван, слуга, Єврей Соломон (лихвар) та Герцог. Також магістри підготували до вистави й кілька тематичних хореографічних замальовок, які передавали деякою мірою похмурі настрої сюжету. А реквізитами спектаклю студенти обрали відповідні часу перуки. Що стосується тонової гами, то нею стали виключно чорні фарби в костюмах, кулісах, оформленні сцени.
Доречно нагадати, що Пушкін зважився опублікувати «Скупого лицаря» тільки в 1836 році, в першій книжці «Соврємєнніка» за підписом Р. (французький ініціал прізвища Пушкіна). Щоб уникнути закидів в незавершеності п'єси, публікація була обставлена як літературна містифікація, з підзаголовком: «Сцена з Ченстонової трагікомедії: The Covetous Knight». Насправді у Ченстона (або Шенстона) немає твору з такою назвою. «Скупий лицар» був призначений для постановки в Александринському театрі через три дні після смерті автора, але в підсумку був замінений на водевіль (можливо, під натиском влади, які побоювалися вираження публікою співчуття до вбитого поета). У 1855 році перший біограф Пушкіна Павло Анненков пояснював містифікаційний підзаголовок «Скупого лицаря» так: «причину, яка спонукала Пушкіна відсторонити від себе честь першої ідеї, треба шукати, як ми чули, в боязні застосувань і безпідставних тлумачень». Однак «застосування» все ж пішли. Цілий ряд фактів свідчить про фінансові проблеми у взаєминах поета з батьком. Той же Анненков повідомляє, що при випуску з Ліцею 17-річному Олександру Пушкіну через скнарість батька не вдалося потрапити в блискучий Лейб-гвардії гусарський полк: «Сергій Львович відговорювався недостатнім станом і погоджувався лише на вступ сина в один із піхотних гвардійських полків». Надалі, в період південного заслання, поет не мав ніякої матеріальної підтримки з дому (навіть в перші місяці, коли через бюрократичну тяганину змушений був обходитися без казенної платні). Згодом платню почали виплачувати, але її не вистачало, як це випливає з листа О. С. Пушкіна братові Льву (Одеса, 25 серпня 1823 рік): «Поясни батькові моєму, що я без його грошей жити не можу, мені боляче бачити байдужість батька мого до мого стану». Бідував поет і пізніше, в Михайлівському. 
А ось у версії літературних ремінісценцій її прихильники бачать в сюжеті «Скупого лицаря» наслідування європейським літераторам, який розробляли тему скупості. «Тип скупаря сходить до героя комедії римського драматурга Плавта (III-II ст. До н. е.) «Кубишка». Два елементи, намічені в цій комедії: монолог скнари, звернений до скарбу, і його конфлікт з власним спадкоємцем – стали канонічними в творах про скупих. Є вони і в комедії Мольєра «Скупий», на яку у великій мірі орієнтована пушкінська драма. Також Пушкін використав при роботі над «Скупим лицарем» історичний і побутовий матеріал багатотомної праці Проспера де Баранта «Історія герцогів Бургундських будинку Валуа». Прототипом пушкінського Герцога Гуковський вважав Філіпа Доброго, герцога Герцогство Бургундії в 1419-1467 роках. У 2017 році історичним прототипом Герцога визнається не Філіп Добрий, а його син і спадкоємець Карл Сміливий. Для фінальної сцени «Скупого лицаря» Пушкін використовував реальний історичний епізод, що мав місце при бургундському дворі в 1472 році і описаний Барантом.
Фотогалерея:
https://www.facebook.com/pg/pressluzhbaZNU/photos/?tab=album&album_id=147367523371261
Марія Канцелярист
