Стара версія
Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Проєкт «Історія успіхів випускників ЗНУ»: випускниця факультету журналістики, головний редактор онлайн-платформи з вивчення програмування – JavaRush Ганна Моруга

Проєкт «Історія успіхів випускників ЗНУ»: випускниця факультету журналістики, головний редактор онлайн-платформи з вивчення програмування – JavaRush Ганна Моруга

Проєкт «Історія успіхів випускників ЗНУ»: випускниця факультету журналістики, головний редактор онлайн-платформи з вивчення програмування – JavaRush Ганна Моруга
07.04.2020 14:35 Все Головні новини Факультети Журналістики Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт «Історія успіхів випускників ЗНУ»

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ», розпочатого за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування. І черговий його матеріал присвячений розповіді про шлях до успіху Ганни Моруги, яка в2011 року закінчила факультет журналістики, спеціальність «Видавнича справа та редагування», а зараз вона – головний редактор онлайн-платформи з вивчення програмування – JavaRush.

Сьогодні Ганна із задоволенням поділилася своїми думками про обрану професію редактора та історіями, які відбувалися на шляху її становлення як редактора:

– Я працюю головним редактором, але ця робота зовсім не те саме, що я уявляла в університеті.

Упродовж останніх п’яти років керую напрямком контент-маркетингу в компаніях із різних галузей бізнесу: туризму, хмарних технологій, а останні два роки – працюю в онлайн-проєкті з вивчення програмування.

Керівник із контент-маркетингу в «комерції» (head of content marketing) – це щось на зразок головного редактора в медіа. Тільки в медіа продукт – це, власне, контент (текст, відео, графіка), а в бізнесі контент – це те, що додає цінності основному продукту та інструмент, який дозволяє вирішувати безліч завдань.

Редактор у бізнесі повинен уміти працювати не лише з текстом, але й розумітися на дизайні, створенні відео, особливостях різних каналів комунікації (соцмережі, email-маркетинг, ЗМІ), психології, аналітиці даних. І, звичайно ж, на маркетингу загалом.

Не можу сказати, що на поточне місце роботи я прийшла на «чистий аркуш паперу»: у компанії вже був впізнаваний візуальний стиль, певні стилістичні «фішки» та лояльна аудиторія. Але я природжений «стартер», оскільки вже три проєкти поспіль займаюся створенням і запуском контент-стратегії «з нуля».

Мої основні завдання – координація всіх «редакційних» процесів:

  1. Пошук нових тем, розробка контент-плану;
  2. Створення технічних завдань (для авторів, дизайнерів);
  3. Координація команди авторів, а саме – розподіл і контроль завдань, редакційна підготовка матеріалів;
  4. Але головне – це спілкування з різними людьми: авторами, колегами, власне, нашою аудиторією.

Зараз я пишу мало: переважно – маркетингові тексти (landing pages, акційні тексти, UX-контент – тексти для інтерфейсів мобільного застосунку та вебверсії курсу). Після багатьох років активного «письменництва» я відчуваю найбільший потяг винятково до коротких форм.

Але давайте про все та з початку.

Як я опинилася на «Видавничій справі» та до чого тут Гаррі Поттер?

Мабуть, у мене не було «того самого» моменту, коли я зрозуміла, що хочу бути редактором. Різні події підводили до цього рішення поступово. Чесно кажучи, я й досі не знаю, ким стану, коли виросту, проте в минулому все ж були «свідомі» етапи.

У середній школі ми з подругою постійно писали вірші та сценарії до шкільних вистав, створювали шкільну газету, їздили на літні письменницькі табори та запевняли, що присвятимо життя журналістиці. Ця ідея мені загалом подобалася, оскільки я вважала себе гуманітарієм. Це вже значно пізніше виявилося, що я не така безнадійна і можу нормально розібратися і в тому, як влаштовані хмарні сервіси (від «заліза» – до програмного забезпечення, яке для цього потрібно), і в мові програмування.

Улітку між 10 та 11 класом я пішла на першу роботу – секретаркою в готелі. Робити щось серйозніше, аніж наливати каву, замовляти обід для директора, приймати факс (стоп, а це реально було складно), не було потрібно. Тому мені вистачало часу на підпільне читання. 

Отже, у 16 років я вперше дісталася до українськомовної серії видань про Гаррі Поттера та була вражена візуалом і рівнем перекладу. Ось так і сталося перше «дзинь»: я зрозуміла, що хочу докласти серце, руки й голову до видання українськомовних книг. Я про це розповідала й на першому курсі, коли нас запитували, чого ми взагалі прийшли на цю спеціальність.

Друга причина такого вибору – я переконувала всіх, що читати я люблю, а писати ненавиджу. Це був частково жарт і «стьоб», але згодом я навчилася жартувати менше, тому що свої «ха-ха» потім відробляю на 100%. Усі університетські роки я працювала копірайтером у вебстудії та набила руку на сотнях тисяч знаків текстів про все, що тільки можна купити: від товарів із секс-шопу до квартир в елітних новобудовах. Хочу передати пару слів своєму першому редактору: «Пробач, Сергію, за твої зіпсовані нерви» (має на увазі Сергія Штепу – однокурсника, сьогодні Народний депутат України – Н.Р.).

«Видавнича справа та редагування» – «політехніка» для гуманітаріїв.

Цілком очевидно, що не всі юнацькі мрії реалізовуються. Шанс може ніколи не випасти. А буває так, що коли він випадає, ти вже прагнеш чогось іншого. Переосмислення початкового вибору спеціальності, вивченню якої ти присвятиш кілька років життя – це нормально.

Тож, чи є користь від вищої освіти? Зайду трохи здалеку.

Засновник проєкту, на якому я зараз працюю, – досвідчений програміст. Оскільки він практик й автор нетрадиційного методу навчання (сотні годин написання коду плюс елементи гри для мотивації), назвати його пристрасним фанатом класичної вищої освіти важко.

І він не поодинокий у своїх переконаннях: зараз багато хто думає, що життя занадто швидке, а технології впливають на бізнес так сильно, що 4-5 років у виші – це втрачені роки. І це правда, якщо всі ці 5 років тільки те й робити, що протирати штанці на стільчиках та без бажання робити «домашку», щоб отримати якусь задовільну кількість балів.

Проте в мене від навчання залишився не припорошений пилом багаж, а «набір інструментів», і час від часу я користуюся то тим, то тим:

- Курси з редагування (українська мова, стилістика, логіка, структура) допомогли навчитися ефективно доносити думку в будь-яких текстових формах. Художність та «особливий» стиль потрібні в книжках і авторських блогах для душі. Для бізнесу потрібно писати структурно, лаконічно та однозначно. У комерційній пропозиції на послугу вартістю півмільйона гривень на місяць клієнт не шукає метафори – тільки факти та докази.

- Курс верстки та дизайну хоч і не зробив з мене дизайнера, проте значно полегшив мою взаємодію з ними. Коли знаєш закони композиції, правила верстки, можеш відрізнити «цукерку» від потворного, ставити завдання виконавцю та отримувати крутий результат значно легше.

- Курс поліграфії навчив не боятися обговорення форматів і «цупкості» паперу, властивостей різних матеріалів і позбавив багатьох факапів під час виготовлення великих накладів друкованої продукції.

Майже всі мої одногрупники взяли від навчання щось цінне для себе та розвинулися у крутих спеціалістів у різних галузях. Хтось став головним редактором видання, а згодом – достатньо впливовою фігурою, щоб перебратися у політичну галузь (Садова Аня). Хтось запустив власну студію дизайну та створює емоційні, гарні речі для щоденного користування (Волощук Катя). Хтось зрозумів, що його енергія потрібна для чесної кореспондентської діяльності (Давиденко Саша).

Минулої весни я приїжджала на зустріч зі студентами факультету журналістики в межах роботи Асоціації випускників і дізналася, що багато хто вважає журналістику більш престижним вибором, аніж редакторський фах. Oh well... Дозволю собі не погодитися з цією думкою.

Ну а якщо побути трошки сентиментальною, то скажу, що всі роки навчання ми буквально жили своєю видавничо-редакторською справою. Ми були лише другим набором «редакців» (так ми себе називали) у ЗНУ, фантазували про всілякі майбутні книжкові та дизайнерські проєкти, щиро любили сучукрліт (сучасна українська література) та наших наставниць.

Першу серйозну студентську практику я проходила у видавництві «Фоліо»: знайшли з подругою їхній телефон в інтернеті, подзвонили, представилися й запитали, чи можна до них приїхати. На тому кінці слухавки головна редакторка була трохи в шоці, проте не відмовила. Як завдання на практику нам видали величенький невідредагований фрагмент книжки Петера Естерхазі «Жінка». Жахлива книжка. Місяць тому зайшла до книгарні «Є» і побачила її там, старезного видання того самого, здається, 2009 року.

Після отримання диплома бакалавра з видавничої справи я переїхала до Харкова, щоб бути поближче до книговидання. Чесно: сиділа й чекала, поки покличуть у «Фоліо». А поки чекала – працювала на організації кінофестивалю, а згодом – у команді, яка проводить турніри з історичного фехтування, тепер вони походять у всьому світу.

Так минули два роки, наближалися мої 23. Через кілька тижнів після того, як я вирішила переїхати з Харкова до Львова, я нарешті отримала шанс, про який так довго мріяла: мені запропонували посаду заступника головного редактора у «Фоліо». Обирати між «особистим» та «професійним» завжди дуже важко. І я обрала перше.

Із кожною новою роботою я йшла все далі й далі від книговидання, проте анітрохи про це не шкодувала. Через ті ж самі два роки у Львові я переїхала до Києва, де ще досить довго займалася організацією заходів та тим, що називалося «контент-маркетингом» (це я усвідомила у 2014 році).

Нещодавно ми з колегами обговорювали, хто на кого вчився. Наша SMM-маркетолог вивчала філософію. Контент-менеджер – документознавство. Email-маркетолог – дипломований викладач. А я – редактор. Так що можна вважати ці обставину «проміжним хеппі-ендом».

Які мої поради для всіх, хто зараз навчається? Їх не так і багато, однак вони важливі, бо сформульовані на основі власного досвіду:

  1. Беріть максимум від того, чим займаєтеся, та робіть трохи більше й краще, ніж від вас очікують: це стосується і навчання, і роботи.
  2. Якщо поточна діяльність приносить вам щире задоволення, хоч і не пов’язана з фахом безпосередньо – не картайте себе: ви не витрачаєте час, а набувайте досвіду, який зрештою зробить вас «непереможним».
  3. Зберігайте баланс «життя/робота/навчання». Це проста порада, про яку всі говорять, але мало хто знає, як її втілити, аж поки справа не дійде до вигорання.
  4. Починайте здобувати практичний досвід ще за часів навчання. Це не обов’язково має бути повноцінна робота. Це можуть бути волонтерські проєкти, «pet-проєкти», де можна прокачати свої навички. До 25 років енергії і справді більше, і можна дві доби поспіль працювати вночі, ходити на пари вдень, гуляти з друзями ввечері.
  5. І в навчанні, і в роботі обдумуйте, для чого ви виконуєте це завдання. Запитуйте себе: «Я роблю це, щоб досягнути чого?». Це допомагає добитися крутішого результату й залишати осторонь зайві й беззмістовні рухи.

І головне: навчіться чітко висловлювати свою думку, слухати інших людей та розвивати емоційний інтелект. Скільки б не з’явилося технологій, успіх майже будь-якої діяльності залежить від того, чи вмієте ви спілкуватися та встановлювати зв’язок з людьми – як поруч з вами, так і дистанційно.

Хай щастить!

 

Спілкувалася Наталія Романюк,

доцент кафедри видавничої справи та редагування факультету журналістики

 

Схожі новини