Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: випускниця факультету іноземної філології, режисерка й викладачка у Франції Анна Тен
На сьогодні триває втілення в життя проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». І черговий його матеріал присвячений розповіді про досвід професійного становлення і успіху випускниці 2008 року факультету іноземної філології Запорізького національного університету (ZNU, Zaporizhzhia National University) за спеціальністю «Французька філологія» Анни Тен, яка зараз мешкає у Парижі та є активісткою, суспільним діячем, займаючись потужними мистецькими проєктами. У рамках втілення в життя цього проєкту вона погодилась дати відповіді на запитання, які стосуються її професійного становлення та успіху, а також навчання в Запорізькому національному університеті.
- Анно, скажіть, будь ласка, чому Ви надали перевагу вивченню іноземної мови в ЗНУ?
- Мене завжди цікавили іноземні мови. Вони також відкрили для мене двері в країни Європи та всього світу.
- Що Вам запам’яталось найбільше під час навчання на факультеті іноземної філології ЗНУ?
- Час навчання в університеті мені запам’ятався прекрасними викладачами і яскравим студентським життям. Ми ставили вистави на французькій мові, з групою ходили у походи. При цьому, наша група була дуже згуртованою.
- Які спогади зі студентських років є для Вас найціннішими та які знання стали найкориснішими у дорослому житті та під час роботі?
- Найбільш корисне, що запам’яталось і допомогло потім у роботі, – це підхід до структурування занять, яким завжди захоплювали викладачі факультету іноземної філології. Також мені завжди подобались викладачі з власним баченням предмету, з людяним підходом до кожного студента. Саме це я спробувала перейняти у них.
- У якій галузі Ви сьогодні працюєте, за яким фахом?
- На сьогодні я займаюсь режисурою в театрі. При цьому, режисерською роботою я займаюсь незалежно від конкретного театру. Адже у Франції не існують трупи, які прикріплені до якогось конкретного театру (виключенням є Сomédie francaise). Театри є автономними структурами, які складають кожен сезон власну програму. Водночас я займаюсь викладанням англійської мови у вищій архітектурній школі École nationale supérieure d’architecture Paris Villette – найбільшій школі у Франції. Навчання в ній триває 5 років. Переважно тут навчаються студенти після закінчення школи, але бувають і старші студенти. Наприклад, ті, хто вже працював на будівництві, але продовжує освіту для здобуття фаху інженера або архітектора. Тут навчається дуже багато цікавих і неординарних особистостей. Наприклад, у мене була студентка, яка до 40 років викладала французьку мову в Латинській Америці, а згодом вирішила стати архітектором. Загалом, студенти – прекрасні і дуже допитливі. Відзначу, що система навчання тут відрізняється від української. Зокрема, ми самі складаємо навчальні програми. Одного року я запропонувала студентам працювати над театральними текстами. Їм сподобалась така ідея і наприкінці семестру ми разом зробили прибутку, але вона настільки ж цікава, як і мистецтво. Це – новий підхід і нове бачення. На мою думку, коли ти занурений тільки в одну робочу галузь, можна швидко забути про те, що існують інші погляди, інше бачення світу.
- Розкажіть про свій досвід роботи, який Вам допоміг самореалізуватись у професії?
- Я думаю, що такого досвіду багато, його здобуваєш кожен день. Сьогодні занадто рано говорити про повну самореалізацію в професійній галузі. Я сприймаю життя як постійне навчання, отримання досвіду та певний особистий шлях.
- Які секрети Вашого успіху в професійній діяльності?
- Це постійне прагнення до оновлення, до отримання нових знань, повага до колег і створення творчої атмосфери.
- Як Ви можете охарактеризувати себе одним чи кількома реченнями?
- Анна Тен – це цілеспрямована, спритна та весела дівчина.
- Над якими проєктами сьогодні працюєте?
- На даний час я працюю над написанням театральної п’єси. Сподіваюсь закінчити її до кінця карантину. Якою саме буде майбутня п’єса поки важко сказати. Я тільки на початку творчого процесу, готую тексти як замальовки. Можу сказати, що ідея створення п’єси прийшла сама собою, бо з друзями я організувала «atelier d'écriture» (письмову майстерню), коли почався карантин. Кожна і кожен писав тексти різних жанрів на задані теми. Переважно, пов'язані з темою обмеження особистої свободи, свободи пересування, зв'язком людини і соціуму. Потім теми стали більш метафоричними, деколи абсурдними і гумористичними. Із цього і почалась ідея писати п'єсу.
Я велика фанатка сучасного театру. Класику я поважаю, але вона мені не дуже близька. Тому таємно сподіваюся, що напишу щось подібне до п'єс Сари Кейн або Роланда Шіммельфеннінга. Таке порівняння мені б лестило. Але як я сказала, амбіції амбіціями, а що вийде, поки судити зарано. Я також стежу за молодими запорізькими драматургами, з деякими вчилася в школі. Вони теж надихають! Це – абсолютно інший стиль, у нього приємно зануритися, щоб розширити свій кругозір.
- Розкажіть про проєкт «Q rators», в якому Ви працюєте. Яка його мета?
- Це – франко-український культурний проєкт, основна мета якого полягає у просуванні сучасного мистецтва з пострадянського простору, здебільшого українського. Разом із колегами (наприклад, із художницею і режисеркою Наталією Целюбою із Запоріжжя) ми організовуємо виставки і фестивалі перформансу. Наступний проєкт відбудеться восени 2020 (якщо дозволять умови пост-карантину) в Брюсселі і буде присвячений темі сексуальності та квір-культурі. У ньому візьмуть участь українські, російські, французькі та бельгійські художниці та художники. Була представлена низка, інтерактивних перформансів, відеоарт. Виставка пройде в партнерстві з Міністерством культури Wallonie-Bruxelles. Сьогодні ми прагнемо бути якомога далі від кон'юнктури державних інституцій, адже у нас уже були прецеденти цензурування наших проєктів.
Проєкт «Q rators» існує на благодійних засадах. Ми часто зачіпаємо гострі, політичні теми, тому фінансування часто доводиться шукати за допомогою краудфандінгу.
У той же час, мені здається, що сучасне мистецтво, навіть найдоступніше, залишається чимось нецікавим, непотрібним. При цьому культурні центри країн в Парижі – це вітрина найбільш передового, що відбувається в культурному житті цієї країни. І я не кажу, що це повинен бути ультра-авангард, зрозумілий вузькій еліті, зовсім ні. Але країни виставляють тут учасників престижних бієнале і фестивалів. Наприклад, культурний центр Швейцарії величезну увагу приділяє сучасному танцю й театру. Сьогодні потрібно прагнути здивувати паризьку публіку. А виставками на одну й ту ж тему вже нікого не здивуєш.
- Які цілі із тих, що стоять перед вами в найближчий час, вас більше всього надихають?
- Безумовно, це створення нової театральної трупи. Зокрема, нова трупа буде складатися переважно з артистів, з якими я вже звикла працювати, і з якими мене пов'язує спільне естетичне бачення. У ній буде кілька музикантів, письменники, танцюристи – професіонали й напівпрофесіонали. До того ж, я звикла вести глибинну роботу з непрофесійними акторами різних вікових груп. Також люблю в своїй роботі змішувати різні жанри, включати елементи перформансу, інсталяції, електронної музики. Але найбільша пристрасть – це документальний театр. Я часто записую інтерв'ю з людьми на абсолютно різні теми, такі як наприклад, відсутність батька в сім'ї або гендерне насильство, потім ці інтерв'ю стають частиною проєктів в тій чи іншій формі.
- Що рухає вперед Ваші проєкти?
- Найголовнішими рушійними силами у цьому процесі є творча непосидючість і зустрічі з неординарними людьми.
- Що Ви порадите молоді для здобуття практичних навичок під час навчання?Які важливі складові професійного розвитку?
- Це постійне самовдосконалення та відкритість до інших дисциплін.
- На Вашу думку, яка краща книга для філолога-перекладача?
- Хоча я і не перекладач, для мене найбільшим стимулом була класична література на французькій та англійській мові. Це – справжнє задоволення вміти читати на мові оригіналу.
- На що Ви готові, не замислюючись, витратити останні кошти?
- На подорожі.
- Яке головне відкриття про світовий устрій у Вас трапилось нещодавно?
- Усе матеріальне – неважливе, коли є здоров’я і близькі люди.
- Якби Вам можна було б заглянути в майбутнє, то яким би Ви хотіли його побачити?
- Я не хочу бачити майбутнє.
- Якщо виходити з Вашого життєвого досвіду, про що в своєму житті Ви знаєте точно?
- Не потрібно нічого боятися і робити те, до чого прагне ваше серце.
- Дякуємо за цікаву розмову та бажаємо успіху!
Спілкувалася Олена Переверзєва
