Стара версія
Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка філологічного факультету, письменниця, журналістка Таміла Тарасенко

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка філологічного факультету, письменниця, журналістка Таміла Тарасенко

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка філологічного факультету, письменниця, журналістка Таміла Тарасенко
04.06.2020 16:06 Все Головні новини Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ ZNU Zaporizhzhia National University факультет соціальної педагогіки та психології відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»

У Запорізькому національному університеті, за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування, триває втілення в життя проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Черговий матеріал цієї рубрики присвячений розповіді про досвід професійного становлення та успіху випускниці філологічного факультету Таміли Тарасенко. Під час розмови вона розповіла про студентські роки, професійний шлях й досягнення успіху.

- Таміло Володимирівно, чому Ви обрали саме філологічний факультет?

- Ще в школі я знала, що оберу для навчання філологічну спеціальність. Мені завжди подобалися такі дисципліни, як українська мова й література. Можливо, на мене мало вплив і те, що в моїй родині упродовж кількох поколінь були вчителі. Зокрема, дідусь викладав у школі саме українську мову й літературу, а бабуся – історію. Що ж до вибору закладу освіти, то тут не було сумніву: я була впевнена, що саме в Запорізькому національному університеті (тоді – Запорізькому державному університеті) зможу отримати якісну вищу освіту.

- Чи хотіли би Ви щось змінити, якщо раптом, хоч уявно, повернулися у Ваші студентські часи?

- Ні, я нічого б не хотіла змінювати. У мене були прекрасні студентські роки. Про часи перебування на студентській лаві згадую із задоволенням. У мене були чудові викладачі, яким я щиро вдячна за отримані знання, та дуже гарні одногрупники.

- Що спонукало Вас стати письменницею?

- Мені завжди подобалося розповідати історії, ще з дитинства. Врешті, писати книги – то намагатися розповісти світу щось цікаве для нього й важливе для тебе самої.

- Розкажіть, чому українська міфологія стала важливою темою у Ваших книгах?

- Українська міфологія – розкішний матеріал для творчості. Вона – прекрасна й самобутня, багато в чому розкриває світогляд нашого народу. На превеликий жаль, про неї в школі розповідають значно менше ніж про міфи Давньої Греції чи Давнього Риму. Тож тим, хто зацікавиться цією темою, доведеться вже після завершення навчання самому шукати джерела, аби ознайомитися з нею поближче. Інколи ж першим кроком для такого знайомства може стати саме художня книжка.

- Чому Ви вирішили працювати редактором Обласної академічної газети «Запорізький університет» пресслужби ЗНУ?

- Я завітала до редакції цієї газети ще коли навчалася в магістратурі. Тоді ще в ЗНУ виходив при редакції студентський часопис «Дзиґа». На прохання знайомої, я вирішила трохи допомогти його творцям у їхній роботі, потім почала підпрацьовувати в газеті. А після завершення навчання мене запросили на роботу до газети «Запорізький університет» у пресслужбу ЗНУ.

- Розкажіть трохи про свій псевдонімом – Тала Владмирова?

- Я не приділяла багато часу вибору псевдоніму. «Тала» – то одне зі скорочень від мого повного імені. Владмирова – мало б бути «Владимирова», та коли відправляла ще в студентські часи оповідання на конкурс, не надто уважно заповнила графу. Потім попросила в адміністратора виправити. Однак він порадив залишити так до кінця конкурсу, бо там серед учасників уже була «Владимирова» й не бажано, аби виникла плутанина. У результаті моє оповідання відзначили, воно сподобалось журі та читачам. Тож я вирішила, що Тала Владмирова – цілком успішний псевдонім. Так і повелося.

- Назвіть, будь ласка, 3 принципи успіху в письменницькій галузі, на Вашу думку.

 Універсальних рецептів успіху в письменництві, як і в будь-якій іншій професії, немає. Тож поради можуть спрацювати лише для певної, можливо, невеликої кількості тих, хто їх прочитає. Думаю, що тут можна згадати принцип: «Переможець – це той, хто підвівся на один раз більше ніж впав». Так, бувають невдачі, але варто йти вперед. По-друге, навіть якщо у Вас є талант, то в письменництві, як, врешті, у будь-якій справі, потрібні працьовитість і наполегливість. По-третє, якщо є бажання розповісти якусь історію – варто спробувати це зробити: хтозна, може, якийсь інший письменник розповів би її більш вправно, але точно не так, як би це зробили Ви.

- Розкажіть, чи робить Вас хтось/щось щасливою людиною?

- О так, у світі вистачає людей, подій і речей, завдяки яким я почуваюсь щасливою. Я полюбляю спілкуватися з цікавими людьми, працювати в команді однодумців, мандрувати, насолоджуватись гарними книгами, музикою. І, звісно, писати сама.

- Що Ви можете побажати викладачам та студентам ЗНУ?

- Викладачам ЗНУ, найперше, висловлюю слова щирої вдячності. Це – команда професіоналів, усі члени якої прагнуть не лише поділитися зі студентами знаннями, але й допомогти молодим людям знайти своє місце в житті. Тож від усього серця бажаю їм зацікавлених, активних і творчих студентів. Якщо ж говорити про самих студентів, то бажаю знайти їм ще під час навчання у виші «свою» професію, яка б приносила задоволення. Не бійтеся мріяти, ставити перед собою мету, йти до неї, формуйте команди, будьте готові вчитися все життя, змінюватися, набувати нового досвіду. Й пам’ятайте: ви – найкращі й ваше майбутнє залежить лише від вас самих.

- Відомо, що в ЗНУ Ви презентували одну зі своїх книг у співавторстві із львівською письменницею Дарою Корній «Зозулята зими». Розкажіть трохи про цю співпрацю.

- Для Дари тоді ця книга була вже шостою, однак першою, написаною у співавторстві. Ми познайомилися із Дарою на літературному сайті «Гоголівська академія», що знаходиться за покликанням: www.gak.com.ua

А згодом спробували написати твір разом: обдумували назву, часопростір твору, власне творили та згодом співпрацювали з видавництвом. Як правило, читачам найбільше заходило в «Зозулятах зими» поєднання у творі міфологічних персонажів, детективного складника, опису буденності та любовної лінії твору. До речі, тут же в ЗНУ чимало юних науковців під керівництвом викладачів нашого вишу писали свої роботи для Малої академії наук та обирали для дослідження саме романи цієї письменниці, у яких переплелися сучасні сюжети та міфологічний складник. Не можу не пригадати роздуми доцентки кафедри німецької філології і перекладу Валентини Ботнер, яка поділилася своїми думками щодо цього твору. Зокрема, вона відзначила в ньому риси, характерні як для жанру «мінімалістичного роману», так і для сучасної літератури загалом.

- Проте Ваша співпраця з Дарою продовжилася і в другій книзі «Крила кольору хмар», котра вийшла у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» накладом 6 тисяч екземплярів. Як презентували його читачам і як вони його сприйняли?

- Здається, позитивно. Пригадую, що гості презентації цікавилися, наскільки містичним є для мене Запоріжжя, чи збігається мій стиль життя і мій стиль як письменниці, чи є біографічні моменти у творі, які герої подобаються мені та чи щасливий у книзі фінал? Також уже вкотре звучали в питаннях шанувальників ідеї про написання творів, які б включали історії подорожей замками України. Крім того, читачі, враховуючи мої захоплення українською міфологією, цікавилися, чи не хотіла б я у свої творчості використати численні фольклорні надбання краю, зібрані за своє життя відомим громадським діячем, письменником Віктором Чабаненком або обіграти яскраву постать Нестора Махна (тим більше я мешкала довгий час саме в Гуляйполі Запорізької області). Звісно, читачі цікавилися, чи є роман продовженням попередньої моєї книги із Дарою? Власне, в другій книзі я поєднала хіба невеличкий епізод, де героїня згадувала свою подругу. Але загалом дія першого роману «Зозулята зими» починається в переддень Нового року, тоді як дія другої книги відбувається у вересні – у час осіннього рівнодення, коли день починає скорочуватися, а ніч збільшуватися. А це означає, що з’являється більше часу для роздумів, зокрема, й для духовних. Перша книга нашого творчого тандему зовсім не схожа на добру новорічну казку, бо серед його персонажів – потерчата, відьмаки, енергетичні вампіри. До речі, за твердженнями видавців, це видання мало чималий успіх, адже нам із Дарою вдалося віднайти власний унікальний шлях у світі вітчизняного фентезі та створити сучасну магію – живу й реальну. Тож прихильний читач отримав нагоду зануритися в оригінальний світ львівської та запорізької письменниць ще впродовж одного цікавого нового роману.

- А якою була реакція колег, письменників, старших наставників, викладачів?

- Дуже почесно було почути схвальну та високу оцінку з їхнього боку. Зокрема, декан філологічного факультету Тамара Хом’як відзначила наше з Дарою вміння донести філософський підтекст книги та оригінальне звернення до української міфології. Тамара Володимирівна навіть висловила побажання, щоб молоде покоління виховувалося саме на таких книгах із ніжною поетикою та світлою романтикою, адже в наші складні часи таке філософське переосмислення дійсності сприймається, наче ковток свіжого повітря. Також поділилася своїми думками про презентований твір і доцент кафедри німецької філології і перекладу Валентина Ботнер. Викладач наголосила на множинності прочитання твору «Крила кольору хмар», на тому, що ми, як автори, відходимо від шаблонів та занурюємося у високу метафоричну гру, яку досліджували ще Платон і Камю. І найголовніше в цих категоріях – відмова від одноманітності. Валентина Ботнер відзначила, що книга передбачає два рівня прочитання: земний та філософський, а притчева екзистенціальна природа пронизує весь роман, дарує неймовірну естетичну насолоду від прочитання. Також під час презентації голова літературного об’єднання при запорізькому відділенні Національної спілки письменників України Ганна Лупінос подякувала мені за ідею з епіграфом до твору з пісні від запорізького гурту «Хорта»: «Янголи сплять і бачать у сні ті дні, коли вони були людьми, як ми». А запорізький письменник Олесь Барліг цікавився, які міфічні персонажі є центральними в книзі.

- А можна також кілька слів про сюжет твору «Крила кольору хмар»?

- Так, звісно. Головна героїня твору, на перший погляд, звичайнісінька дівчина – сирота-студентка, котра навчається на психолога, Аделаїда або ж Адка, яка змушена підробляти офіціанткою в нічному клубі. Та одного дня вона дізнається, що її батько не загинув, як то твердила її родина, що в дівчині тече кров сірих янголів, яких однаково зневажають і світлі янголи-охоронці, й їхні темні супротивники. І, що найголовніше, саме від її вибору залежить не лише власна доля, а майбутнє тих, хто поруч і, більше того, подальша доля її улюбленого міста Львова, де й розгортаються події роману. Але ж в юному віці інколи не так легко зробити правильний вибір щодо кольору крил і душі, а головне – взяти на себе повну відповідальність за своє рішення.

- Захоплююче! Як Вам вдається відшукати настільки вдалі та яскраві сюжети?

- Дякую за таку високу оцінку. Однак, на жаль, не можу дати чітку й однозначну відповідь на Ваше запитання. Бо ідеї, з яких виростають твори, виникають зовсім по-різному: на думку спадає незвичайний епізод, якийсь цікавий для мене вислів, розуміння як персонаж із певною вдачею міг би чинити в якійсь ситуації. Дощ чи веселка за вікном, слова пісні, вихоплені зі звичного міського гомону кілька слів, щось прочитане чи побачене – усе може слугувати «спусковим гачком» для роботи уяви. Хоч це не значить, що ідея з’явиться от просто зараз, а не вигулькне згодом, ніби несподівано.

Не можна не згадати і про Вашу участь у численних творчих мегамасштабних письменницьких проєктах: Книжковий арсенал, Львівський форум, Запорізька книжкова толока. Розкажіть про них та низку інших цікавих проєктів, до яких Ви були залучені і як письменниця, і як активний учасник, співорганізатор.

- За кожною такою масштабною подією стоїть неймовірна за обсягом робота засновників й організаторів. Залишається лише з повагою схилити голову перед усіма цими чудовими й самовідданими людьми. І з радістю та вдячністю згадую про ті випадки, коли я мала змогу брати участь у заходах як учасниця й інколи як організатор. Із Львівським форумом (Book Forum, Форум видавців) я вперше познайомилась у 2010 році, тоді ще як відвідувачка й була щиро вражена й захоплена його масштабом, пишалася тим, що була присутня на презентації творів моїх знайомих. Після цього я вже багато разів побувала на цьому мистецькому заході, була присутньою на презентації моїх книг, сама модерувала зустрічі з читачами інших письменників. Однак не забула те перше враження від того, що змогла доторкнутись до дива. Думаю, що не менше слів вдячності за цей час лунало на адресу «Книжкового арсеналу», це – також архіважливий для української культури захід. І я так само радію, що не один рік була його учасницею. «Запорізька книжкова толока» – то особлива розмова. Я пам’ятаю кожну, бачила, як вона розвивалася, очікувала на кожну як на свято. І дуже вдячна організаторам, зокрема його очільнику Ігорю Гармашу, що вони були згодні щороку включати до розлогої та різноманітної програми події фантастичного спрямування. На засідання круглих столів, дискусії, презентації книг приїздили письменники-фантасти із Києва, Львова, міст Запорізької області тощо. Я певна, що для всіх учасників такі зустрічі багато важили.

- Після подібних фестивалів, як правило, у письменника лишається чимало відзнак. Які з них дорогі Вам, як-то кажуть, в рамочку та на стіну?

- Тут треба пояснити, що для мене дипломи – це ще один привід для вдячності організаторам певного заходу чи нагадування про певні важливі й цікаві віхи життя. Тож, думаю, можна відзначити диплом, який я отримала в 2008 році від творчого об’єднання «Зоряна фортеця» – одну з перших відзнак на літературному конкурсі. Диплом із першої «Запорізької книжкової толоки», бо ця подія була дуже важлива не лише для мене, а для всього нашого міста. Ну й додати, для прикладу, останній диплом – отриманий уже цього року, «заочно», за 2 місце в літературному конкурсі інтерактивного фестивалю «Аль Мор».

- Крім Ваших уже перерахованих книг, також Ви часто друкується у багатьох книжкових збірках. Яких саме? Про що вони?

- Мої оповідання розміщені у двох «транспортних» збірках видавництва «КМ-Букс». Присвячених одна – фантастичному транспорту, інша… звичайним маршруткам. Є мої твори й у двох останніх, на сьогодні, збірках «львівської серії» від «КСД»: «Львів Спогади Любов» і «Львів Кам’яниці Шоколад». Із певною гордістю згадую, що в 2014 році мою казку включили до благодійної збірки «Подарунок від Святого Миколая». Урешті, перераховувати можна довго.

- А ще Вас чимало друкують в українських журналах, чи не так? Зважаючи на те, що вони є дитячого спрямування, можна стверджувати, що Ви реалізуєте себе і як дитяча письменниця?

- Так, мої оповідання побачили світ у таких часописах й альманах, як «УФО (Український фантастичний оглядач)», «Київська Русь», «Дніпро», «Хортиця», «Ірпінські зорі», «Нова проза», «Дзеркало», «Четвер» тощо. Окремо мене тішать публікації в дитячому часописі «Вечірня казка», адже писати для дітей – це захопило й водночас дуже нелегко.

- А які на сьогодні книги за Вашого авторства є в продажу, у яких видавництвах? Де їх можна придбати онлайн?

- Якщо завітати на сайти – до онлайн-крамниць – видавництв «КСД» і «Км-Букс», то, думаю, там можна легко придати всі книги. У спеціалізованих крамницях «КСД» є «львівські збірки», в інших книгарнях. Думаю, теж можна знайти збірки.

- Кого самі читаєте? Чия творчість колег Вам імпонує?

- Читанню я приділяю багато часу, хоча й менше ніж хотіла б. Тож перелік міг би вийти довгим. Згадаю лише книги, які прочитала зовсім недавно «Степовий бог» Євгена Ліра, «Аркан вовків» Павла Дерев’янка. Дуже варті уваги книги. Із нетерпінням очікую книги знайомих, які от-от мають вийти чи вже й побачили б світ, якби не карантин: черговий том цікавезної енциклопедії про духів української міфології від Дари Корній, останній том трилогії «Палімпсести» Ярини Каторож, продовження роману «Гримуля» Артура Закордонця.

- Відомо, що Ви також берете участь у численних творчих проєктах із підтримки молодих талантів галузі українського сучасного фентезі. Що це за проєкти? Кого б із їхніх учасників Ви б виокремили як талановитих і перспективних?

- Колись на фестивалі фантастики «ЛіТерра» Дара Корній і я проводили майстер-клас для переможців чергового конкурсу «Зоряної фортеці». Із задоволенням згадую оповідання Наталії Матолінець і Ксенії Сокульської. Особливо зараз, коли в Наталії декілька чудових фентезійних книг, а Ксенія надрукувала кілька дуже вартих уваги оповідань. У 2015 році з’явилась спеціальна відзнака «Українське сучасне фентезі» від Дари Корній і Тали Владмирової, тоді нею були нагороджені твори «Алхімія свободи» Ярини Каторож і «Відунський сокіл» Артура Закордонця. Обидва на той момент були початківцями, а на сьогодні вони – відомі талановиті письменники, дружбою з якими я пишаюся.

- Ви часто берете участь у дискусіях, засіданнях круглих столів на тему розвитку українського сучасного фентезі. Чи могли б Ви поділитися роздумами, які ж вбачаєте тенденції з формування цього літературного пласту? Які перспективи вбачаєте у його розвитку?

- Для мене особисто поділ літературних творів за жанрами не так важливий. Якщо роман цікавий – нема значення, чи це соціально-побутова, чи історична проза, чи це детектив чи фантастика. Однак, звісно, є читачі, які надають перевагу якомусь певному жанру. Думаю, попри всі труднощі, часто пов’язані не так із культурними, як із економічними, а подекуди й політичними особливостями розвитку нашої держави, можна сказати, що зараз у нас є література на будь-яким смак. І це – чудово. Гірше інколи, що розвиток літературного процесу, зокрема його «фантастичного сегменту», часто-густо пов'язаний з ентузіазмом окремих особистостей. Так, їх чимало. Вони роблять дуже багато: організовують конкурси, намагаються «пробивати» видання збірок, проводять цікаві події, залучають туди все нових шанувальників фантастики. Спасибі їм. Однак літературі бракує підтримки. Нам потрібен інститут літературних агенцій, професійної критики, прагнення видавництв працювати з українськими авторами, а не перекладати твори відомих іноземних письменників. Із перспективами зараз, коли перед багатьма видавництва стоїть задача вижити в прямому сенсі слова, не дуже весело. Але кому як не фантастам бути оптимістами? Урешті, люди продовжують читати книги і продовжують писати їх. А це вже привід сподіватися на краще.

 

Євген Коновальчук,

студент 3 курсу факультету «Журналістика», спеціальності «Видавнича справа та редагування» Запорізького національного університету

 

Схожі новини