Стара версія
Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики, фахівець у PR-галузі Артур Борисенко

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики, фахівець у PR-галузі Артур Борисенко

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики, фахівець у PR-галузі Артур Борисенко
30.06.2020 15:26 Все Головні новини Факультети Журналістики Історії успіхів випускників ЗНУ ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба Історії успіхів випускників ЗНУ

 

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University), за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування, триває втілення в життя проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». До його реалізації активно долучаються представники різних факультетів вишу. Черговий матеріал цієї рубрики присвячений розповіді про досвід професійного становлення й успіху випускника факультету журналістики Артура Борисенка, який завершив навчання в ЗНУ за спеціальністю «Реклама і зв'язки з громадськістю». Під час розмови він розповів чимало цікавого про своє навчання, роботу та сьогоднішнє життя.

- Чому Ви вирішили вступити на факультет журналістики за спеціальністю «Реклама та PR», як формувався вибір?

- Мені було 16, коли я пішов до 11 класу. Уже тоді треба було робити вибір, готуватися до ЗНО, придивлятись до університетів та спеціальностей, які мені подобались. Проблема полягала в тому, що мені на той час нічого не подобалось і конкретно кимось мені не хотілось бути. Як взагалі в 16-17 років можна обрати майбутню професію, яка з тобою на все життя? Але мені з цим пощастило. У мене є двоюрідна сестра, яка на рік старша від мене, вона вже на той час навчалась на спеціальності «Реклама та зв’язки з громадськістю» в ЗНУ. Подзвонила мені і розповіла, що там у них все так класно і весело. Я тоді взагалі не розумів, що то за PR такий, але було цікаво.

- Поділіться спогадами про свої студентські роки?

- До першої сесії було досить весело. Я брав участь у багатьох масових заходах на факультеті.  Якийсь час був членом студентської ради. Потім виявилось, що в мене майже за всіма предметами недобір балів. Думаю, всі викладачі пам’ятають, що я не був зразковим студентом, про що взагалі не шкодую. Були проблеми з навчанням, але я міг зібратися в потрібний момент і зробити все, що від мене вимагали. Вважаю, що це також дуже корисна навичка, яку я відкрив у собі, завдяки університету. Людина проводить кілька років у стінах вишу, тому, на мою думку, нерозумно було б вважати, що студенти там здобувають тільки академічні знання. Хоча вони теж місцями були корисними. Мені подобалась дисципліна «Інформаційні війни». Її я менше за все хотів прогулювати. У моєму дипломі найвищий бал – це 85, саме за цю дисципліну. Мені й зараз подобаються інформаційні війни. Після університету в мене з’явилась можливість займатися цим вже в реальному житті та за гонорари. Тому зараз можу точно сказати, що я давно відпрацював ті гроші, які були витрачені моїми батьками за навчання.

Приблизно на 2 курсі я написав текст про пропаганду наркотиків та запропонував його інформаційному порталу «Пороги». Там я познайомився з його керівницею Наталією Анатоліївною Виговською. Вона взяла мій текст для публікації, він був досить популярним та зібрав багато переглядів. Деякий час я писав для цього порталу, так і познайомився з журналістикою. Для піарника дуже важливо розуміти, як працює журналіст, його мотивацію та специфіку роботи. Тому мені дуже пощастило, що я свого часу доторкнувся до журналістики. Це дуже допомогло в житті. Бо піарник, який не пише тексти, та не розуміє принцип роботи редакцій, за великим рахунком, безперспективний.

Десь на 4 курсі ми з моїм другом організовували літературно-музичний захід. Знайшли приміщення для виступу та запрошували запорізьких поетів та музикантів. Також займалися просуванням цього заходу з дивною назвою «Поетоскопія». Одного разу мене запросили на ранковий ефір телеканалу «Алекс», розказати про наші літературні тусовки. В ефірі ми обговорювали сучасну українську літературу, після чого я поїхав на заняття. Першою парою була література, де я отримав двійку, бо щось там не знав, що в мене запитав викладач. Отака іронічна ситуація.

Загалом спогади дуже позитивні. Я вважаю, що найкорисніше з того, що може дати університет – це контекст, у який ти потрапляєш. Із часом ти починаєш асоціювати себе зі своєю професією, маєш можливість обговорювати це з іншими студентами, вивчаєш імена відомих фахівців в своєму напрямку та  оточуєш себе всім тим, що пов’язано з майбутньою професією. Потім всі твої університетські знайомі виростають та починають працювати журналістами, піарниками, маркетологами. Ці зв’язки дуже допомагають. Я часто спілкуюся та співпрацюю з іншими випускниками журфаку і не тільки. Насправді, це також дуже корисно, як і прочитати всі книжки з програми, іноді – до них також повертаєшся.

- Як розпочали кар’єру піарника, та як вирішили, що хочете працювати за спеціальністю? 

- Пам’ятаю, що я тільки на 5 курсі вирішив стати піарником. Тоді в мене не було якось бажання стати кимось конкретно або змінити напрямок, отримувати іншу вищу освіту. Потім я подумав, що через кілька місяців отримаю диплом, чому б не скористатися цим, та не використати його за прямим призначенням. Якщо тобі, за великим рахунком, усе одно, ким бути, то будь вже тим, ким ти є. Я що, даремно 5 років на це витратив?

Студентам часто пропонують різну роботу після закінчення вишу. Усі ці пропозиції зумовлені потребою молодих людей заробляти хоч якісь гроші. Роботодавці це розуміють, тому пропонують низькі зарплати за великий об’єм роботи. Коли я вперше відкрив цю страшну правду для себе, то вирішив, що ніколи не погоджуся на абияку роботу. Я мав чіткі критерії: робота має бути за спеціальністю та гідно оплачуватись. Деякий час я відмовлявся від роботи, яка мені не подобалась, сидів без грошей, але все ж таки не погоджувався на те, що не відповідало моїм критеріям. За пару місяців до отримання диплому мені запропонували роботу в політичному проєкті, а ще через якийсь час мене запросили на роботу до фінансової компанії. Усі ці проєкти мали пряме відношення до моєї спеціальності, і диплом піарника також зіграв свою роль. Усе-таки, моя теорія підтвердилась: щоб досягти більшого, треба відмовитись від меншого. Так я працював одночасно на двох роботах, які мені подобались.

Через деякий час я переїхав до Києва. Тут я працював із різними проєктами, з різними компаніями: Divan.TV, Price.UA. Це – великі компанії, де я займався піаром. Після цього мене запросили в Міністерство охорони здоров’я, працювати над проєктом eHealth, який покликаний діджиталізувати українську медицину. Після закінчення контракту в Міністерстві я взяв паузу та вирішив в 2019 році менше працювати, більше подорожував, вирішував якісь побутові проблеми та спав на дивані. Потім мене запросили працювати в агітаційній кампанії кандидата в народні депутати. Кандидат переміг, а після закінчення проєкту я знову подорожував та спав на дивані. Зараз я займаюся піаром у великому холдингу та час від часу допомагаю з PR іншим проєктам, яким необхідно налагоджувати комунікаційний напрямок.

- Як змінився PR у сучасному світі?

- Мені здається, що піар сам собою не змінюється, якщо для цього немає жодних передумов. Зараз світ взагалі швидко змінюється, змінюються технології та канали передачі інформації, змінюється якість та кількість інформаційних приводів. Тому й піар має реагувати на ці зміни та трансформуватись, як того вимагає сучасний світ. Стало більше нативної реклами, всі намагаються робити контент цікавим та корисним для читача. Постійно збільшується кількість каналів комунікації: інтернет-портали, соціальні мережі. Люди не хочуть витрачати багато часу на читання новин, гортання стрічки соціальних мереж. Усі ці фактори змінюють і роботу піарника, завжди треба бути в курсі останніх оновлень та працювати з урахуванням змін у світі. Наприклад, можна по-різному відноситись до мережі TikTok, але ти точно маєш знати, що це таке, та чи можна інтегрувати туди продукт. Самі цілі піару, мені здається, ніколи не зміняться – це формування сенсів, у першу чергу. Але кожного дня змінюється спосіб доставки цих сенсів до свідомості твоєї аудиторії.

- Яким Ви бачите своє професійне майбутнє?

- У будь-якому разі, піар – це не вінець кар’єри. У майбутньому я планую більше займатись менеджментом, організацією та керівництвом PR-процесів. Зараз уже частково цим і займаюсь, але, все ж таки, головна мета – відійти від виконання операційних задач. Також я розглядаю трансформацію отриманого досвіду в започаткування бізнесу, пов’язаного з комунікаціями, PR-послугами. У будь-якому разі все це має відбутись органічно, без надривів та надмірних витрат енергії. Усе станеться тоді, коли це має статися.

- Що б ви могли порадити студентам та абітурієнтам?

- П’ять років – це дуже великий проміжок часу для сучасного світу. Програми в університеті змінюються повільніше ніж Ілон Маск запускає ракети, тому завжди тримайте руку на пульсі сучасних технологій.

За час навчання вивчить щось із того, що потім зможете робити власними руками. Вчиться писати, працювати в графічних програмах, вивчайте фундаментальний маркетинг та його окремі частини, навчіться працювати в соціальних мережах, як налаштувати таргетовану рекламу, вивчайте сервіси аналітики та багато іншого. Піар в ідеальному його вигляді – це дуже складна штука, до якої не всі фахівці зможуть доторкнутися. А поки ви будете йти до того, аби закріпити своє ім’я серед зірок всесвітнього піару, практичні навички вам дуже допоможуть у роботі та збільшать вашу цінність як фахівця.

Якщо хочете пов’язати життя з піаром, тоді подружіться з журналістикою. Не обов’язково брати додаткові уроки від Віктора Володимировича Костюка, але точно необхідно зрозуміти загалом, як працюють редактори, як створюються журналістські матеріали: новини, статті, замітки, лонгріди чи інші спецпроєкти, яка в них структура, як створюються заголовки, які дані журналісти вважають цікавими, а які – ні. Більше спілкуйтеся з іншими студентами. Чим більше у вас буде знайомств зі студентами інших спеціальностей – тим краще. Це вам дуже допоможе в майбутній роботі. Особливо, якщо у вас буде більше знайомих журналістів.

 

Катерина Доценко,

доцент кафедри теорії комунікації, реклами та зв’язків із громадськістю

 

 

 

 

 

 

Схожі новини