Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики та історичного, директор благодійного фонду Микола Колодяжний
У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». У його рамках вашій увазі пропонується інтерв’ю з випускником історичного факультету (рік закінчення – 2000), факультету журналістики (рік закінчення - 1999), Миколою Колодяжним – директором благодійного фонду «Імпульс.ЮА», що спеціалізується на неформальній освіті та соціалізації для дітей та молоді вразливих категорій.
- Розкажіть чому свого часу Ви обрали для здобуття вищої освіти саме ЗНУ? Та певний факультет?
- Це був логічний послідовний вибір. Після закінчення історико-літературного класу у ліцеї «Логос» я планував і надалі отримувати гуманітарну освіту. На той момент Запорізький державний університет був (та й, напевно, залишається) вишем з найсильнішим гуманітарним блоком у нашому місті. А історичний факультет, відповідно, був одним з найсильніших серед гуманітарних. Великий вплив на мій вибір здійснив і мій шкільний вчитель історії, теж випускник історичного факультету – Ігор Якович Щупак.
- Які спогади щодо студентських років є для Вас найяскравішими та найціннішими?
- Чесно зізнаюсь, що назвати студентські роки періодом безхмарної юності щиро не зможу. Це були складні для нашої сім’ї, як і для багатьох інших, 90-ті роки. Тому цей період наповнений більше важкими спогадами. Власне, ці спогади і врешті підштовхнули мене до того напрямку діяльності, яким я наразі займаюсь – допомога дітям і молоді вразливих категорій, бо я багатьох із них дуже добре розумію по собі. Але якщо говорити про якісь позитивні моменти, то, безумовно, були й вони. Дуже добре запам’ятав участь в археологічних розкопках у Херсонесі – це було надзвичайно захопливо і цікаво, плюс мальовнича місцевість і компанія яскравих, позитивних людей з різних куточків тодішнього СНД. Ще – участь у різних наукових конференціях. Для молодого хлопця з незаможної родини, який до того практично нікуди не їздив і навіть у власному місті мало що бачив, це було відкриттям цілого всесвіту. Я досі щиро вдячний людям, які зробили ці поїздки можливими. Знову ж таки, це те, що стосується історичного факультету. Що стосується журналістики, яка тоді відкрилася як додаткова спеціальність при філологічному факультеті, то це були цікаві зустрічі із відомими на той час журналістами, і перша справжня робота в університетських виданнях.
- Які отримані у виші знання стали найкориснішими в дорослому житті й у роботі?
- Щодо знань і навичок, які мені допомагали і допомагають до сьогодні, то це вміння логічно мислити, аналізувати, вміти формулювати і викладати свої думки. Більше того – після університету я працював за спеціальністю й істориком, і журналістом, і сьогодні ці знання і навички є частиною моєї діяльності.
- Кого з викладачів Ви найчастіше згадуєте? Чи спілкуєтесь із ними після завершення навчання?
- Федора Григоровича Турченка, безумовно. Ця людина – без перебільшення один зі стовпів сучасного українства. Він сформував світогляди цілих поколінь людей, які працювали і працюють над розбудовою нашої держави. Своїм натхненням, енергією, відкритістю і щирою любов’ю до своєї справи запам’ятався Анатолій Васильович Бойко, світла пам’ять йому. Він ніколи не змушував вивчати свій предмет, не тиснув, не лякав санкціями – він просто надихав вчитися своєю закоханістю у те, що викладав. І є одна людина, з якою ми комунікуємо вже – страшно сказати – двадцять сім років! Це Ігор Якович Щупак, якого я вже згадував. Спочатку він викладав у мене в школі, потім – в університеті, після мого випуску кілька років разом працювали у видавництві. Потім періодично спілкувались, перетинались. І ось буквально влітку цього року Ігор Якович провів заняття вже для підопічних нашого фонду. Дуже сподіваюсь, що ця співпраця продовжиться.
- Ви підтримуєте зв`язок з колишніми одногрупниками, можливо зустрічались? Чи цікаво було дізнатися, чим саме вони займаються на сьогодні?
- 
Так, періодично перетинаємось з тими, хто залишився у Запоріжжі. Спілкуємось, обмінюємось новинами – хто де і чим живе, чим займається. Звичайно, це цікаво.
- Що б Ви змінили у Вашому житті, якби знову стали студентом?
- Важко сказати. Якщо говорити саме про період студентства, то я б змінив пріоритети у навчанні. Як показав час, у сучасному світі більшу вагу відіграють не суха інформація, а вміння і навички. Тож зазубрювати тонни даних – не те, на що варто витрачати весь свій ресурс. Але тоді навчання базувалось на інших підходах, і добре, що вони змінюються.
- Чим Ви сьогодні займаєтесь, у якій галузі працюєте, як саме обрали цю професію?
- Наразі я очолюю благодійний фонд «Імпульс.ЮА», який займається неформальною освітою і соціалізацією для дітей та молоді вразливих категорій. Наші підопічні – це діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, діти з малозабезпечених, багатодітних і неповних родин, і так далі. Мій прихід у цю галузь стався ще в 2016 році досить випадково, як координатора однієї з міжнародних програм у Запоріжжі. Коли я познайомився ближче з дітьми, які прийшли в цю програму, з їхніми долями, проблемами, болями і мріями – мені захотілося допомогти їм болі подолати, а мрії здійснити.
- Що Вас надихає в роботі та якими досягненнями Ви пишаєтесь?
- Найбільше пишаюсь і надихаюсь змінами, які відбуваються в житті наших підопічних. Якщо вдається врятувати дитину від думок про самогубство, від негативного впливу вулиці, допомогти їй розкритися у новій галузі діяльності чи допомогти, наприклад, дитині-сироті отримати можливість безкоштовно вчитися за кордоном – ці моменти роблять мене абсолютно щасливим. Побачити ці історії і ці події можна на нашому сайті http://impulsua.org/
Хоча є і певні формальні досягнення: вже двічі поспіль наш
фонд «Імпульс.ЮА» стає лідером номінації «Регіональна благодійність» професійного конкурсу «Благодійне Запоріжжя», а у 2019 році увійшов до трійки лідерів номінації «Благодійність в освіті та науці» національного конкурсу «Благодійна Україна».
- Які Ваші професійні пріоритети?
- Допомогти нашим підопічним стати самодостатніми і реалізованими особистостями, та соціально відповідальними громадянами. Щоб в майбутньому вони були здатні подбати про себе, і щоб були готові допомогти тим, хто потребує допомоги.
- Яким Ви бачите своє подальше професійне майбутнє, про що мрієте?
- Своє майбутнє я зараз пов’язую із фондом, із розвитком дітей та молоді, якими наш фонд опікується. Є багато ідей, мрій, планів. Хотілося б розвивати напрямок соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Організувати курси з безкоштовної підготовки до ЗНО для вмотивованих дітей з малозабезпечених сімей. Продовжити поїздки з дітьми по Україні в рамках нашої програми розвиваючого туризму. Нажаль, пандемія і карантин, як і багатьом іншим, поламала багато планів. Сподіваюсь, що вже скоро повернемось до повноцінної активної діяльності.
- Що Ви можете порадити студентам і випускникам ЗНУ, зокрема Вашого факультету?
- Теж саме, що раджу підопічним і випускникам нашого фонду: беріть на себе відповідальність за власне життя. Ні батьки, ні вчителі, ні викладачі, ні керівник на майбутній роботі і так далі, не відповідальні за вас, за вашу успішність чи неуспішність, за ваше щастя чи нещастя. Чим раніше ви візьмете на себе відповідальність за те, що з вами відбувається, тим більш наповнене, яскраве і бажане життя ви проживете.
Ануфрієва Анастасія
