Стара версія
Університет Абітурієнту Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики ЗНУ, викладачка, вчена Анна Баранецька (Шепель)

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики ЗНУ, викладачка, вчена Анна Баранецька (Шепель)

Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики ЗНУ, викладачка, вчена Анна Баранецька (Шепель)
22.10.2020 10:24 Все Головні новини Факультети Журналістики Історії успіхів випускників ЗНУ ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт Історії успіхів випускників ЗНУ

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває реалізація масштабного профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Сьогодні в його рамках пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з вихованкою факультету журналістики, доценткою кафедри теорії комунікації, реклами і зв’язків з громадськістю Анною Баранецькою (Шепель).

- Пані Анно, розкажіть, будь ласка, чому свого часу Ви обрали для здобуття вищої освіти саме ЗНУ?

- А хіба був можливий інший вибір? Це ж був державний університет, насамперед, а Запоріжжя – це моє палко кохане місто! Мій прадід родом звідси, але свого часу любов до прабабусі завела його на Херсонщину (до речі, я родом саме звідти).

- Чому обрали саме філологічний факультет? А згодом – спеціальність журналістика?

- О, це абсолютна несподіванка, випадковість я б сказала. Ні, журналістика була одразу! Хоча, насправді, приїхала подавати документи на філологічний факультет Запорізького державного університету. Мама була впевнена, що її донька буде вчителем, тому питання вибору професії вирішили завчасно. Я сама поїхала подавати заявку (зауважу, що тоді не було можливості робити кілька таких заявок). Дочекалася своєї черги, впевнено сіла за стіл до дівчини з приймальної комісії, поклала папку з переліком усього необхідного, ще вірші, надруковані у селищній газеті, і публікації. І тут прозвучало невинне запитання: «А Ви куди плануєте, на журналістику?». Я спочатку здивувалася, бо мала інші плани, а потім уточнила щодо вступних іспитів. Різниця була невелика – написання твору (а це я залюбки). Ну, то й відрізала: «А давайте певно на журналістику!». Приїхавши додому, «потішила» маму, що подалася в журналістику. Така новина викликала низку питань, і потім пролунала одна фраза: «Тільки потім не шкодуй». Більше до цього не поверталися.

- Які спогади щодо студентських років є для Вас найціннішими?

- Вибрати складно, все цінне. Усе ж, дуже змінилося. Я поїхала з рідного дому, тому варто було покладатися лише на себе у всьому: і у навчанні, й  у виборі друзів, і в побутовому житті. Напевно, варто подякувати своїй групі – у нас були класні діти. Серед моїх одногрупників, зокрема Анна Нечипуренко (Анна Бондаренко), Юрій Володьков, Гліб Гончаров, які реалізували себе у журналістиці. Так само дякую всім викладачам! Усім, бо кожен зробив свій внесок у формування мене. Із багатьма моїми викладачами сьогодні працюю в одному колективі. І це класно.

Маю безліч спогадів. Особливо запам’яталася фраза Віктора Володимировича Костюка, яка прозвучала на першій парі на першому курсі. Він зайшов до аудиторії й сказав, що прийшов до університету разом із нами, а тому і вчитися ми будемо разом. Не знаю чому, але швидше своєю простотою, ці слова врізалися мені в пам'ять. Згодом саме цією фразою розпочала знайомство зі своєю першою кураторською групою у стінах рідного факультету.

- Які отримані у виші знання стали найкориснішими у дорослому житті й у роботі?

- Думаю, що певною мірою всі. Зрозуміло, що, насамперед, це знання з фаху, зокрема, коли працювала в Запорізькій обласній державній телерадіокомпанії. Та й на сьогодні здобуті в університетські роки знання стали хорошою платформою. Мабуть, користь не у тому, що тобі намагалися донести викладачі, а у тому, що ти зміг із того взяти, як працював над собою далі. Можливо, у цьому – сенс дорослого життя: що візьмемо – те і буде наше. Пам’ятаю нашу наукову бібліотеку – стовпчики книжок із закладинками, бо тоді не було інтернету. Але і там нам було весело. А ось коли у житті виникають ті чи ті питання, то згадуєш заняття про філософію вибору в 407 аудиторії. Згадуєш і низку практик, і прогулянки з групою. 

- Яких викладачів Ви найчастіше згадуєте зараз? Чи спілкуєтесь із ними після завершення навчання?

- Спілкуюся звичайно! А як інакше, ми ж зараз в одному колективі.

- Чи зустрічалися з колишніми одногрупниками? Чи цікаво було дізнатися, чим саме вони займаються на сьогодні?

- Із деякими підтримую дружні стосунки й до цього дня. Звичайно цікаво! За журналістською діяльністю декого маю можливість спостерігати чи не щодня.

- Чи змінили б Ви щось у своєму житті, якби знову стали студенткою?

- Думаю, що ні! Я тоді й так мала багато змін, куди ще більше. Університет мене змінив дуже сильно, і це я кажу правду. Ну, якби бодай щось змінила, то вже не було мене такої, яка я є. Звісно, є такі епізоди, що наче зайві причепилися, але ж і вони мої, і як вже без них.

- Чим Ви сьогодні займаєтеся, у якій галузі працюєте? Як саме обрали цю професію?

- Працюю на улюбленому факультеті журналістики в улюбленому університеті.

- Що Вас надихає у роботі? Якими здобутками Ви пишаєтеся?

- У тій справі, яку маю зараз, надихати може лише одне – студенти! Здобутки… Думаю, що мені ще дуже зарано про це говорити. Мабуть, нема ще того, чим можна голосно хвалитись. Хоч, з іншого боку, здобутком є кожен день.

- Які Ваші професійні пріоритети?

- Пріоритети – бути собою, роботи те, що подобається.

- Яким Ви бачите своє подальше професійне майбутнє? Про що мрієте?

- Гарне питання, але ж то мрії, хто про них говорить уголос?! Мрію бути корисною, завжди бачити наших студентів усміхненими, щасливими, реалізованими.

- Що Ви можете порадити студентам і випускникам ЗНУ, зокрема вашого факультету?

- Йти життям завжди з гордо піднятою головою! Працювати так, щоб не було соромно перед самим собою. Любити свою справу і себе в ній.

 

Підготувала Юлія Канзеба

 

Схожі новини