Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець філологічного факультету, журналіст, сценарист, режисер Дмитро Волковинський
У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває реалізація масштабного профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Сьогодні в його рамках пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з вихованцем філологічного факультету, журналістом, сценаристом, режисером, режисером монтажу в галузі постпродакшн на телебаченні (СТБ) та в кіберспортивній індустрії Дмитром Волковинським.
- Розкажіть, будь ласка, чому свого часу Ви обрали для здобуття вищої освіти саме ЗНУ?
- Об'єктивно, це сталося майже випадково. Я подумував поступати кудись на журналістику, але на той момент я не знав, що в рік мого вступу відкриватиметься спеціальність журналістика на українському філфаці. Тому українська філологія ЗНУ в якийсь момент розглядалася як варіант трампліну до журналістської кар'єри. Зі мною трохи недопрацювала шкільна вчителька української, яка мене спонукала взяти тему для Малої академії наук, потім буквально за пару днів до районного МАНу я потрапив на очі висококваліфікованій кандидатці наук з філології, яка, побачивши поточний стан справ, рішуче увірвалася в тему, допомогла переформулювати її максимально гостроактуальним чином і зробити з реферата на десять сторінок роботу, наповнену проблемністю, високим громадянським пафосом і кон'юнктурною привабливістю, не знати, чого було більше. А я, в свою чергу, зміг із щирим завзяттям запорпатися в центнери основних і супутніх історичних джерел, перейнятися долею свого літературного героя (яким був Іван Степанович Мазепа з трилогії Лепкого "Батурин") і захищати його на всеукраїнському МАНі від конкурента з Волині, в якого була робота на 170 сторінок більша, ніж у мене. Так цікаво почався мій вступ до ЗНУ за співбесідою, втім, я до останнього не розумів, де я перебуваю, що на мене чекає і в цьому чудовому стані провів іще не один рік.
- Чи хотіли б Ви перевестися зі свого факультету? Якщо так, то чому?
- Факультет, як і його братні філологічні факультети, часто проповідував схоластичну, мертву, формалізовану філологію, поруч з тим, що мова могла й надихала тогочасних цілком живих студентів – і поетів, і майбутніх режисерів, і майбутніх програмістів. Наші успіхи в машинному навчанні, розпізнаванні й синтезі мови, так само як і в літературній творчості, теж мають робити які-небудь суттєві визнані науковці, тому не хотілося б, щоб вони отримували свої знання потім, всупереч, через «забудь чого тебе вчили в університеті» і задля цього залишали стіни рідного університету. Попри все це, на факультеті на час мого навчання знайшлося місце людям, які давали експериментувати з формами навчання та мовною практикою так, як тільки міг на той момент диктувати час. Сподіваюся, нинішні студенти можуть без серйозних мук совісті сказати про себе те саме.
- Коли саме Ви закінчили навчання в ЗНУ? Які думки були після вручення диплому?
- Навчання закінчив у 2002 році, на той момент я вже мав роботу у веблабораторії університету, роботу на радіо й ще – сезонний фріланс. Стан був такий самий, як і в більшості людей після шкільного випускного – думки були тверезі, а емоції доволі депресивні й істеричні, земля пішла з-під ніг, і я місяць не знав, яким буде моє майбутнє. Через шість років я зі своєю знімальною групою вже облетів по периметру земну кулю. Так що боятися свого майбутнього – це нормально, головне, не заважати тому факту, що воно і так уже збувається.
- Яким Ви бачите своє подальше професійне майбутнє, про що мрієте?
- Мрію про глобальну перемогу прогресу, перш ніж невігластво і зневага до знань занапастять нашу планету. Але боюся, робота якраз і полягає в дієвому спротиві ентропії, і до глибокої старості нам доведеться однією рукою хапатися за обличчя від сорому, а другою рятувати світ від нього.
- Що Ви можете порадити студентам і випускникам ЗНУ, зокрема Вашого факультету?
- Університету без вас не існує. По совісті, не існує нічого, крім вас і знань, масштаби і важливість яких були до вас, будуть після вас і виходять далеко за межі університетських стін. Університет може і буде вам сто раз не подобатися і бути незрозумілим – він вам просто дарує час на усвідомлення цього факту: є ви – і є знання. І на те, щоб ви збагнули, що, якщо вам вони доступні вже зараз, для вашого розуму немає значення, де він знаходиться географічно – він має діяти. Ви можете десяток разів зненавидіти навчання тільки аби одинадцять разів до нього повернутися. Вибирайте з потрібного улюблене і приєднуйте до нього менш і менш важливі, на перший погляд, речі – без особистого ставлення знання мертве. Поки у вас в уяві танцює картинка того, які класні речі ви згодом зробите спираючись на те, що недавно дізналися – не має аж такого вирішального значення, що вам заважає.
- Які Ваші професійні пріоритети?
- Зробити кожну наступну роботу за деякий час предметом гордості. В усі часи непросто визначитися з тим, яке місце роботи тебе вабить як робота мрії. Це все тому, що роботою мрії її робить твій дрібний емоційний внесок. Коли рішуче відмовляєш собі в наївному захопленні й мріях про роботу, через деякий час не маєш що згадати, окрім цинізму. Робота, в яку вдихнули життя, відрізняється від решти, як жива природа від місячної поверхні. Знаю, ця думка дратує, бо це – поганий рецепт, він майже ніколи не спрацьовує двічі. Зокрема, для багатьох моїх друзів, яким доводилося йти за мною слід в слід, і їм не вдалося повторити цей принцип на собі. Очевидно, в такому разі, професійний пріоритет – опинятися з правильними людьми в правильний час у правильному місці й пробувати робити з бездушної роботи щось менш бездушне.
- Чи зустрічалися з колишніми одногрупниками, чи цікаво було дізнатися, чим саме вони займаються на сьогодні?
- Із багатьма одногрупниками підтримуємо зв'язок, товаришуємо, хоча займаємося навдивовижу різними справами, що тільки підтверджує тезу про універсальність філології як школи життя.
- Чи змінили б Ви щось у Вашому житті, якби знову стали студентом?
- Я би не став здавати чужий конспект під виглядом свого, як це було зі мною одного разу. Втім, і вибір літератури, обов'язкової для прочитання, в мене тепер був би більш усвідомленим.
- Чим Ви сьогодні займаєтесь, у якій галузі працюєте, як саме обрали цю професію?
- Я працюю в галузі постпродакшн на телебаченні та в кіберспортивній індустрії. Всі мої дотеперішні роботи в медіа – журналістом, сценаристом, режисером, режисером монтажу – це синкретичне поєднання всіх попередніх досвідів, все, чого ти колись навчався і чим цікавився, і те, що ти невідомо для чого зубрив у школі чи університеті, одного дня виявляється твоєю кіллер-фічею, яка вирізняє тебе з натовпу конкурентів.
- Що Вас надихає у роботі та якими здобутками Ви пишаєтесь?
- Мені просто щастить. Усі мої роботи багаті на елемент пригод, включеності тут і зараз у якісь цікаві події, підстави для активації великої частини моїх знань і навичок, творчих і технічних, і доступ до потенційно цікавих технологій. Як кажуть мої іноземні колеги, «I feel like I'm paid to play».
- Які спогади щодо студентських років є для Вас найціннішими та які отримані у виші знання стали найкориснішими в дорослому житті й у роботі?
- У нас на курсі була своя четвірка-п'ятірка амбітних воннабі-науковців, які, потрапивши в спільний потік, мали деякі знання, прекрасні амбіції та чимале бажання продемонструвати це тим, хто поруч. Ми дружили, і негласно змагалися. Ми разом святкували нові роки й нарізно сиділи по бібліотеках, аби потім, полемізуючи на семінарах, натицяти одне одного носом у прогалини у власній освіті. Найчастіше натицюваний і найменш вдатний до науки був я, і мене це підстьобувало енергійніше взятися за ліквідацію власної безграмотності. Цей досвід прекрасної конкуренції дав мені згодом добрий зразок того, як будувати довкола себе команди і як ставитися до людей, з якими мусиш мати спільну справу. Між другим і третім курсом сталося дві переломні події в моєму житті. Подією номер нуль, тобто, тим, що сталося, але я про нього ніяк не здогадувався, стало перше підключення університету до Інтернету. Якби сьогодні в підвалах ЗНУ винайшли квантовий комп'ютер, цивілізаційний ефект від цієї події був би суттєво менш відчутний. Пригадую, в одному з навчальних комп'ютерних залів я в один із днів підслухав розмову двох студентів-математиків, один з яких спитав у іншого, скільки часу, на його гадку, має іти імейл з України в Китай. Тоді мене приголомшив сам факт постановки питання і та буденність, з якою невідомі мені пихаті математики мають справи в Китаї і відправляють туди свої космічні імейли. Я дико картав себе за те, що на першу ітерацію курсів мені потрапити не вдалося, зате в другу я вліз правдами і неправдами – це стало подією номер один. На останнє заняття, присвячене пошуковикам Yahoo i Altavista, я причовгав в хуртовину й заметіль єдиним з усієї групи. Ніч, темна і сповнена жахів, завірюха й контакти з іншими цивілізаціями за посередництвом тринадцятидюймового екрану – це хороший образ того, чим тоді для людей був той обмежений в часі й просторі інтернет. Якщо комусь я маю завдячувати своїм подальшим розвитком як філолога, то це – співробітникам математичного факультету, які займалися створенням і підтримкою тогочасного сайту університету – на мене вийшов один із співробітників лабораторії й запропонував мені писати, перекладати новини на сайті ЗНУ. І це була подія номер два. Робота ця тоді ще мала прямий стосунок до того, аби порпатися просто в HTML, але вона брутально поставила мене перед фактом, що образ філолога, викладача української мови й літератури, слава Богу, не звужений до образа шкільного вчителя, важливого, але на той момент дуже віддаленого й від сучасності, і від привабливості в очах абітурієнтів. Я виявився якимось чином цінний українець у новій спеціальності майбутнього, де були затребувані мої навички як знавця трьох мов, і українська була на першому місці. До усвідомлення того, що мовознавець -–це людина, яка споріднена всім галузям знань, бо всі вони – сюрприз! – послуговуються мовою, мене підготувала саме ця робота.
Анастасія Кривега
