«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики, заступник шеф-редактора ток-шоу «Стосується кожного» («Інтер»), музикант, актор Юрій Володьков

У Запорізькому національному університеті триває важливий профорієнтаційний проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ». Сьогодні в рамках його реалізації пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з випускником факультету журналістики, провідним редактором телеканалу «Інтер», заступником шеф-редактора соціального ток-шоу «Стосується кожного», відомим талановитим музикантом («Хорта», «Сучасний ворон», «V&T»), актором (театр «VIE»), екс-журналістом, ведучим запорізького телеканалу Алекс» Юрієм Володьковим.

- Пане Юрію, дякую, що погодилися поділитися своєю власною професійною історією. Скажіть, будь ласка, чому Ви свого часу обрали для здобуття вищої освіти саме ЗНУ?

- Це – виш із гарними традиціями. Коли я вступав, ще не було факультету журналістики. Але була така спеціальність на базі української філології. Мене влаштовувала можливість поглиблено вивчати головний інструмент журналіста – слово. Я взяв участь в олімпіаді, отримав 1 місце – і вступив до Запорізького національного університету.

- Яке враження на Вас справило навчання на факультеті журналістики?

- Коли нас вперше назвали студентками – це була гордість! Ми дуже пишалися, що є майбутніми журналістами. Було цікаво все: ми ніби маленькі пташенята, з відкритими ротами, слухали, що нам розповідали. А коли нам сказали, що ми – четверта влада, з’явилося почуття відповідальності: ми, дійсно, відчували себе четвертою владою й намагалися максимально відповідати цьому званню. Саме тому багато хто з нас починав працювати на другому чи на третьому курсі.

- Ви зараз працюєте на телеканалі «Інтер», які навички з навчання на факультеті журналістики Ви використовуєте в своїй діяльності?

- У першу чергу, це – база. Журналістика дуже швидко розвивається, тому журналіст постійно має дізнаватись щось нове. Але головні принципи журналістики є не змінними. Коли до мене приходять студенти, я від них вимагаю знання Теорії Журналістики, принципи роботи журналіста, ця база є невід’ємною частиною нашої діяльності. Я швидко отримував корисні навички в професії, бо філологічний факультет дав мені гарну основу. Я не скажу, що я був ідеальним студентом, але, попри бентежність і постійні намагання полегшити собі освітній процес, викладачі примудрилися вкласти в нас важливі знання. Звісно, мені постійно доводиться читати нові правила української мови, відстежувати нові тенденції в журналістиці, але й цьому нас вчили в університеті, що журналіст – це спосіб життя!

- Які Ваші професійні пріоритети?

- Мій головний пріоритет – це залишатися журналістом при будь-яких обставинах.

- Кого з викладачів Ви згадуєте й досі, після закінчення університету?

- Це, звичайно ж, – Віктор Володимирович Костюк. Він – викладач від бога, він не тільки вкладав у нас, неспокійних студентів, знання, але й дійсно вмів зацікавити. Коли Віктор Володимирович щось розповідав, це була якась магія: він спокійно приходив та дуже просто розповідав про складні речі. Здається, йому всі довіряли, якщо є якісь питання – ставиш їх, і він тобі допоможе слушною порадою.

- Скільки років пройшло з того моменту, коли Ви закінчили університет, і що найбільше Вам запам’яталося з навчання?

- Я закінчив університет у 2005 році. Було дуже багато моментів, які згадую й досі. Та, мабуть, найбільше запам’яталося, як на 3 курсі я сам у себе проходив практику… А також і половина однокурсників проходили практику у мене. Історія цікава. На 3 курсі один мій друг став редактором безкоштовної газети, що мала назву «Студент». Мене запросив виконуючим редактором. Ми збирали різну інформацію, що могла цікавити молодь і, відповідно, продавали на шпальтах рекламу. Розповсюджували видання в університетах, залишаючи на вході. Через місяць, другу дещо набридла видавницька діяльність, і він просто віддав мені печатку. Звісно, питання, де проходити практику, для багатьох одногрупників було вирішено. До речі, завдяки цьому виданню, я познайомився з головним редактором газети «Міг» Галиною Стіциною. Я вирішив запропонувати їй співпрацю та прийшов особисто з такою пропозицією. Треба віддати належне цьому видатному керівнику: вона переглянула темні сторінки, заповнені дайджестом і дешевою рекламою, навіть похвалила кілька матеріалів і запропонувала спочатку мені попрацювати в її газеті, щоб набратися досвіду. Досвід, справді, був безцінним.

- Ви зустрічалися з колишніми одногрупниками, чи цікаво було дізнатися, чим саме вони займаються сьогодні?

- Я бачу своїх одногрупників у соціальних мережах. Коли ще працював у Запоріжжі, міг із кимось зустрітися. Завжди цікаво дізнатися про те, хто та як реалізувався в професії.

- Чи змінили б Ви щось у Вашому житті, якби знову стали студентом?

- Ставлення до певних предметів на фоні власних амбіцій. Під час навчання в університеті, мені здавалися деякі предмети неважливими. Зараз я точно знаю, що не буває непотрібних предметів у навчанні. Якщо конкретніше, все, що стосуються економіки або права, зараз я би вивчав більш уважно. Зараз як керівник я маю багато чого у цих галузях вивчати наново.

- Що найважливіше в діяльності журналіста?

- Об’єктивність, своєчасність і правдивість, інакше це вже не журналістика. Це може бути пропаганда, політика, що завгодно, але не журналістика! В умовах сучасності багато каналів належать певним фінансовим групам, і це зобов’язує журналіста доносити інформацію з певним забарвленням, а це не дуже чесно щодо наших глядачів, читачів або слухачів.

- Що Вас надихає у роботі, чим Ви пишаєтесь?

- У різні періоди професійного життя пишався різними досягненнями. На 4 курсі я працював у молодіжних програма , нам було приємно, що молодь обговорює наші сюжети, я пишався, коли мене впізнавали. Потім я навчився робити формати самостійно й створювати програми на телебаченні. Наприклад, я зробив дитячу програму «Світ Казок». Діти навіть не здогадувались, що під бородою – молодий хлопчина в образі «Дідугана Любомира». Вони мені писали та розповідали свої секрети! Згодом я пишався, що мені було нескладно придумати та реалізовувати будь-яке замовлення, що треба було зробити на телебаченні: документальний фільм, рекламна або звичайна програма. Але це був рівень регіональних телеканалів. Зараз я працюю заступником керівника одного з найрейтинговіших ток-шоу країни «Стосується кожного». Ми виходимо на «Інтері» щовечора, крім вихідних. За сім років ми змінили долю тисяч родин. Повертали людям надію, знаходили фахівців, які ставили на ноги безнадійно хворих. Проводили розслідування, які призводили до арешту злочинця просто в нашій студії. Звісно, я цим пишаюся. Я пишаюся, як працюють мої журналісти й редактори, яких уже я навчаю. Коли герої наших програм розповідають про свої зміни на краще у святкових випусках нашої програми, зараз це все викликає гордість. Що буде далі? Не знаю.

- Що Ви можете порадити студентам і випускникам ЗНУ, зокрема факультету журналістики ?

- Поглинати все, чому навчають викладачі. Які б емоції не викликав викладач (студенти завжди шукають проблему в оточенні), треба чіплятися за ті знання, які він готовий віддати. Велике значення під час навчання має практика. Чим більше ви вмієте, тим скоріше вас візьмуть на роботу. До речі, в ЗНУ для отримання практичних навичок усе є. Звісно, практика має ґрунтуватись на теоретичному розумінні основ журналістики. І ще дуже важливо: якщо ви вже обрали професію журналіста, будьте готовим постійно вчитися. Інколи до мене на роботу приходять успішні журналісти, що вже мають ім’я в професійних колах, але їх неготовність визнати, що тут треба отримувати нові знання, приводить до того, що вони не витримують і тижня. А все тому, що в соціальному проєкті поєднується не тільки журналістика, але й психологія. Тут використовуються різні жанри: сьогодні ти ведеш репортаж про вибух у будинку, а завтра – розслідуєш жорстоке вбивство. І треба постійно знаходити потрібні слова для людей, що потрапили в халепу. Тому чим більший у вас багаж знань з університету, тим менше часу доведеться витрачати на самоосвіту в новому форматі.

Анна Першакова

Цікаві факти про героя:

Був заступником Військового отамана козацької спеціалізованої дружини «Січ» з питань зв'язків із громадськістю. У десятирічному віці навчився грати на гітарі, а в чотирнадцять років зібрав свою першу групу «Асгард», для якої сам і писав пісні. Грав в шкільному театрі «Колізей».

Схожі новини