«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, ведуча студій LIVE на телеканалі «112 Україна» в ток-шоу «Пульс» Євгенія Скорина

У Запорізькому національному університеті триває реалізація проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ» (ZNU, Zaporizhzhia National University). Сьогодні вашій увазі пропонується розмова з вихованкою факультету журналістики Євгенією Скориною. Після закінчення магістратури вона поїхала підкорювати столицю та влаштовуватися на роботу. Спочатку працювала кореспондентом на телеканалах Першому Діловому телеканалі і у «BUSINESS». А сьогодні вона – успішна ведуча студій LIVE на телеканалі «112 Україна» в ток-шоу «Пульс». В інтерв'ю Євгенія Скорина поділилася спогадами про навчання на факультеті, оцінила якість освіти у Запоріжжі та розповіла про перспективи у професії, а також –розповіла про те, що відбувається «за лаштунками» тележурналістики та про деякі хитрощі.

- Пані Євгенію, розкажіть, будь ласка, про своє навчання на факультеті журналістики.

– У нашому «цеху» ходить такий жарт: «Якщо дівчинка не знає, куди піти навчатися, то вона йде на журфак». І це – сталий міф, який частково підтверджений, зважаючи на кількість жінок, що лишаються в цій професії.

У моєму випадку я точно знала, що вступатиму на факультет журналістики, адже це було моїм бажанням. Вибір був зроблений на користь кадру та телебачення, оскільки, як здавалося тоді, там можна було заробити великі гроші. Фундаментальний шлях – через факультет журналістики, ось туди я й пішла навчатися.

На факультеті ми мали багато практик: сім чи вісім. І я, як гарна відповідальна дівчинка, вирішила спробувати себе у всіх напрямках. Я працювала в газеті, на інтернет-порталі, на радіо та на телебаченні. Останнє мені сподобалося найбільше, бо там все масштабніше.

- Які найяскравіші моменти з навчання закарбувалися у Вашій пам'яті?

– На дисципліні «Тележурналістика», яку викладала в нас Надія Колеснікова, ми робили випуск новин. Нещодавно в батьків я знайшла цей запис, зацифрувала його, хихотіла дуже довго, адже це дійсно було круто! І це – реально та база, яка лягла в основу знань. Саме знань: як це все робити, як не боятися йти на всі ті пресконференції в міській чи обласній радах, як монтувати, і багато чого іншого.

Також запам’яталися заняття із Віктором Костюком. Він проводив у нас першу пару, а на неї хтось запізнився, й Віктор Володимирович не пустив цю людину до аудиторії. Ми страшенно обурювалися, й у нас навіть виробився певний додатковий страх. Згодом я зрозуміла, що це – привчання до дисципліни, якої так часто не вистачає в цьому дорослому світі, і яка необхідна всім нам.

Ще мені особисто подобалося створювати рекламні ролики, генерувати ідеї для зйомок на дисципліну, яку викладала Наталія Санакоєва. Тоді в мене дійсно було таке відчуття, коли «горять очі».

У мене була настільки дружня група, що ми разом їздили на море, на практики, на екскурсії, разом готувалися до екзаменів. У нас був певний «кістяк» в групі – люди, із якими ми тісно спілкувалися, підтримували одне одного, навчалися. Усі ці люди, переважно, поїхали працювати журналістами в Київ. Ми давно не бачилися одне з одним, але якби зараз зустрілися, то, впевнена, так само тепло спілкувалися б.

- На Вашу думку, у Запоріжжі на факультеті журналістики ЗНУ можна отримати гідну журналістську освіту та згодом працювати на престижній роботі?

- Навчання на факультетах журналістики всюди однакове. Ми навіть жартували з колегами: «Різниця тільки в тому, що у Запоріжжі ти навчаєшся за книжками, які писали люди з київського факультету журналістики, а в Києві на цьому ж факультеті тобі викладають ті самі люди, які написали книжки». Тобто знання одні, а гроші різні.

Щоб стати гарним фахівцем, не обов’язково навчатися в столичних закладах освіти. Тут головне – бажання та мотивація. Ваш роботодавець не буде дивитися, з якими оцінками ти закінчив університет та які дисципліни вивчав. Важливо мати навички, певний досвід та велику жагу до цієї професії.

- Розкажіть, будь ласка, детальніше про своє професійне становлення.

- Спочатку я працювала звичайним кореспонденткою, потім почала писати тижневу аналітику, далі – працювала парламентським кореспонденткою, згодом – спецкореспонденткою економічної тематики, окремо були сюжети на політичні теми. Коли я прийшла на канал «112 Україна», то почала працювати журналісткою та парламентською кореспонденткою.

Два місяці я пропрацювала саме на таких посадах, аж ось до мене підійшов генеральний продюсер і сказав: «Я бачив твої включення з парламенту, нам потрібні ведучі». І я погодилася. Мене взяли на журналістські проби, і вже через два тижні я працювала в кадрі.

Після цього мій імідж змінили повністю. На той час мені було 25 років і я виглядала дуже молодо. Як відомо, молодим людям в кадрі не дуже довіряють. Тож мене зробили дорослішою за допомогою макіяжу та кольору волосся. Я досі пам’ятаю цю ситуацію, коли сидять два директори, один із них мене запитав, чи готова я змінюватися. Я ще тоді пожартувала: «Ви що, мене в блондинку хочете перефарбувати?». Власне так і сталося (посміхається), я дійсно певний час була білявкою.

- Які ще риси характеру варто мати журналісту-початківцю?

- Людську відповідальність за те, що ти робиш, вміння подолати певні свої страхи й витривалість. Щодо здобуття успіху, можу сказати, що декому потрібно 3 місяці, щоб досягти бажаного, а в мене це вийшло тільки через 3 роки на різних посадах, із різними людьми, на різних телеканалах та з різними життєвими випробуваннями. Ситуацій, коли я хотіло все кинути, було безліч, але цей «відчай» тривав одну-дві хвилини.

- Яка специфіка роботи телеведучої в кадрі?

– Коли я почала працювати ведучою, то мій ранок починався з того, що я прокидалася й понижувала вібрації свого голосу. Режисер мені сказав ще давно, що голос має бути нижчим, адже глядач не сприймає дзвінкий голос.

Я б навіть вела окрему дисципліну з постановки голосу. Оскільки це – дійсно важливо для телевізійників, і для всіх, хто планує працювати з картинкою і зі звуком. Максимально беріть всі ці знання, адже потім доведеться все надолужувати «на бігу».

Щодо специфіки роботи в кадрі можу сказати, що потрібно бути надзвичайно включеною в процес. Коли я входжу в ефір, то контролюю гостя, його поведінку та те, що він говорить. Я формулюю в голові питання, які поставлю далі, й знаходжу розуміння того, куди далі поведу розмову. Паралельно я отримую завдання та новини від редакції через навушник та повідомлення на планшеті. Під час програми ми обговорюємо безліч тем, тому я ще маю будувати такий «місток» між різними темами та планувати, про що говорити далі.

Звісно, під час ефіру потрібно сидіти, стояти та ходити рівно, до речі, в житті також. Окрім того, варто контролювати свої жестикуляції, адже вони можуть видати те, що ви нервуєте. Це ж – психологічна історія, тому потрібно долати не жести, а відчуття дискомфорту всередині себе.

- Кого можете назвати з видатних, популярних, високопоставлених гостей, з якими Ви спілкувалися під час інтерв’ю?

– Таких було дуже багато. Наприклад, спілкувалася тет-а-тет з першим президентом Леонідом Кравчуком у 2015 році, а ще з безліччю міністрів, політиками, діячами культури та іншими, і все це відбувається мало не щодня.

- Як долаєте хвилювання, коли спілкуєтесь з такими відомими людьми?

– Я просто виконую свою роботу. Люди всі однакові. Просто в них своя робота, а в мене – своя. Дуже важливо усвідомлювати те, що вони приходять саме до мене в студію, в місце, де я головна. На жаль, часто це люди не сприймають. Я можу зробити зауваження таким гостям, адже я не терпітиму, щоб у мене в студії сіяли ворожнечу, закликали до тероризму або обливали брудом інших людей. І глядач це також не підтримає.

- У Вас є певні хитрощі під час інтерв'ю?

– Найголовніше – це розуміти, що людина, з якою ти спілкуєшся, це – теж людина. У неї теж є свої біди, радості, різні настрої. Зараз я намагаюся апелювати не до людини як носія інформації, а до людини як до людини, щоб вона «розкрилася». Аби це відбулося, потрібно бути щирим і допомогти своєму інтерв’юйованому побути відвертим.

Із деякими моїми гостями перед ефіром я говорю за кулісами: пояснюю процес, жартую, розповідаю якусь історію. Словом, створюю атмосферу тепла, любові та людяності, щоб мій гість відпустив той «панцир», який він накладає на себе, потрапляючи в некомфортну для нього ситуацію.

- Із чого порадили б починати своє професійне становлення молодим фахівцям, які прагнуть працювати в тележурналістиці?

– Починати потрібно завжди із себе. Потрібно зрозуміти, в якій галузі ви себе бачите, з яким типом інформації хочете працювати. Якщо ви обираєте політичну тематику, то варто читати відповідні новини, аналітику. Це допоможе зберегти певний бекґраунд у випадку, коли їдеш на пресконференцію, ти вже маєш розуміти, як правильно поставити питання. Не менш важливо не боятися пробувати щось нове та стукати в «зачинені двері».

Алла Стрілець

Схожі новини