Проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка філологічного факультету, кандидатка філологічних наук, викладачка Світлана Панченко (Дементій)
У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває реалізація масштабного профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». У рамках цього проєкту пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з викладачкою Національного університету «Запорізька політехніка» Світланою Анатоліївною Панченко.
- Світлано Анатоліївно, чому Ви вирішили вступити на філологічний факультет до ЗНУ?
- Мені подобалась українська мова та література. Це була моя мрія – вивчати мову, її історію тощо.
- Поділіться, будь ласка, Вашими спогадами зі студентських років.
- Студентські роки мені запам'яталися дуже добре, немає ніяких негативних спогадів. Із приємністю згадую про літературні дискусії, гуртки, поїздки на практику, зустрічі з друзями, кумедні ситуації, які відбувались під час навчання. Найбільше всього мені запам’яталось те, як нас зібрали в актовій залі через те, що помер Леонід Ілліч Брежнєв. Як ми сиділи замість пар цілий день у цій актовій залі та слухали трагічну музику. Чесно кажучи, ми ще тоді не розуміли, для чого це все…
- Хто з викладачів Вам більше всього запам'ятався?
- На жаль, багато моїх улюблених викладачів пішли з життя, але я добре їх пам'ятаю, пишаюся ними, дуже вдячна їм за їхню роботу. На філологічному факультеті їх і досі згадують. Це – Олександр Григорович Парабоха та Василь Феодосійович Моремпольський.
Також я особливо хочу подякувати Віталію Федоровичу Шевченку, Ользі Дмитрівні Турган, Валентині Дмитрівні Семиряк. Безмежно вдячна цим людям за їхню роботу та зичу їм всього найкращого.
- Чому Ви вирішили стати викладачкою?
- Один із моїх викладачів казав мені, що в мене є здібності до викладання. На той час я не дуже серйозно ставилася до цього. Я працювала в школі, а потім мені подзвонив мій куратор і запросив мене працювати викладачкою. Ось так я й пришла до своєї рідної кафедри української літератури в 1990 році.
- Що Вас надихає в роботі?
-Мене надихають мої студенти, їхня зацікавленість у навчанні. Мене надихають їхні успіхи, їхній прогрес. У такі моменти я пишаюсь ними. Дуже подобається те, що в нас є спільні ідеї для роботи, що в нас є власні проєкти, які ми виконуємо із задоволенням.
- Якими здобутками у роботі Ви пишаєтесь?
- До своїх здобутків можу віднести свої наукові роботи. Також пишаюся тим, що я була серед тих, хто відкривав спеціальність «Журналістика» в Запорізькому національному університеті. Тоді журналістика була ланкою філології. Ми розробляли плани, програми, вчились робити щось нове.
- Що для Вас є найціннішим у вашій професії?
- Найціннішим для мене є комунікація зі студентами, яка повинна відбуватися на рівних. Також це – повага до студентів, якщо ставитися до них з повагою, не буде ніяких проблем у роботі. Процес викладання має приносити благо. Студенти повинні розуміти викладача та викладач студентів. Тоді й навчання буде легшим. Для цього комунікація між викладачем і студентом дуже важлива та цінна. Звичайно, що професіоналізм, майстерність є важливими, і вони завжди будуть у цій професії, але головне – це правильно налагодити комунікацію.
Що Ви можете порадити студентам на майбутнє?
- Завжди за будь-яких обставин залишатися громадянином, поважати себе, відстоювати власні ідеї та думки. Намагатися не втрачати власну мотивацію й завжди йти до своєї мрії. Бажаю легкого злету в житті, а також того, що дасть змогу знайти своє місце, адже це так важливо.
Анастасія Лиховоз
