Проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, кореспондентка телеканалу «Україна 24» Анастасія Блищик

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває реалізація проєкту «Історії успіху випускників ЗНУ». Сьогодні в його рамках пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з вихованкою факультету журналістики, кореспонденткою телеканалу «Україна 24» Анастасією Блищик.

- Анастасіє, вітаю Вас! Приємно бачити своїх колишніх студентів, які поринули з головою в журналістику, щодня на екранах телевізора та підкорюють столицю. Розкажіть про свій шлях переїзду до Києва.

- Вітаю! Дякую, що слідкуєте, дуже приємно. Я завжди мріяла про Київ. Столиця України, перспективи, нові знайомства, як би не банально звучало, але МЕТРО... Тому щодня засинала та прокидалася з думкою про мегаполіс. І одного дня правильні двері таки відкрилися для мене. Я поїхала на практику на телеканал «Еспресо» і показала, що тих знань, які отримала в Запорізькому національному університету – більше ніж достатньо. Так я залишилася працювати. Відмовилася від батьківської грошової допомоги та навчилася розподіляти кошти. Адже студентам та ще й без досвіду роботи – ніколи багато ще не платять…  

- Ваша батьківщина – Херсонщина. А як вибір впав на Запоріжжя для здобуття вищої освіти?

- Так сталося географічно, що до Запоріжжя мені ближче та зручніше доїхати ніж до Херсона. Та й сестра, яка, після окупації Криму, вибрала ЗНУ, теж там навчалася. Мама сказала, цитую: «Їдь туди, бо як витратиш всі гроші, буде до кого піти тарілку борщу з’їсти». Так і сталося, вже в четвер грошей не було, тож телефонувала сестрі та казала: «Я так скучила, можна в гості, а їсти є що?». Студенти мене зрозуміють.

- Дивлячись на кожний Ваш стенд-ап, згадую, як ми практикувалися їх писати, попередньо вивчивши теоретичні основи вербального репортерського прийому. Які знання з університету дозволяють Вам ставати щодня більш упевненою та професійною?

- Я обожнюю працювати в кадрі, прямі ввімкнення – це мій козир. Люблю динаміку в кадрі, тож не боюся ходити та все показувати наживо. Звісно, коли почала працювати – страху говорити НА камеру не було, бо це все відпрацювала ще в університеті. За що дякую Вам, Тетяно Арнольдівно, та викладачці Аллі Іллівні Терновій також.

- А щоб порадили студентам, вже зі свого «польового досвіду» для успішної роботи в кадрі, зокрема під час прямого ефіру?

- Студентам раджу не боятися та розповідати все, що бачите або вже побачили на власні очі. Забутьте про складні слова, чим простіше – тим краще. Глядач вам за це подякує. Попередньо домовтеся з оператором про план роботи: куди підете, куди треба повернути камеру та що показати. І не забудьте про свій зовнішній вигляд. Волосся, зачіски, очі виділяйте тінями та обов’язково користуйтеся блиском для губ. Ну, і одяг. Не показуйте декольте, забудьте про топіки та короткі шорти. Ви – обличчя телеканалу, про це треба пам’ятати. Хлопці так само: стримана стрижка, сорочка або поло, брюки чи джинси.

- На які предмети та на пари до яких викладачів факультету журналістики Ви хотіли б потрапити знову, якби була така можливість?

-Звісно, на пари теле- та радіовиробництва, на журналістську етику, не забуваю й про українську мову. І дуже б хотіла повернутися в аудиторію до Костюка Віктора Володимировича. Він неймовірно розумний, чесний та принциповий.

- Ваша група, у якій Ви були старостою, була досить дружня, в ній панувала здорова атмосфера. Пам’ятаю, як Вас обрали 1 вересня в перший день навчання та не змінювали жодного разу до Вашого переїзду в столицю. Розкажіть, які найбільш цікаві моменти закарбувались в пам’яті зі студентського життя?

- Я обожнювала виконувати обов’язок старости. Постійно носила журнал, заповнювала все. Із найбільш цікавих моментів запам’ятала, як мої одногрупники вигадували якісь космічні історії й пояснювали, чому не прийшли на пари. Про це треба окрему книжку писати. Бо потім мені треба було ці байки переказувати викладачам та пояснювати, чому присутні не всі…

- Ви працюєте в новинній редакції. Це – ненормований час зйомок, часом не зовсім позитивні інформаційні приводи. Як Вам вдається впоратися з емоційним вигоранням?

- Емоційне виснаження – це найгірше, що може бути. Віднедавна я навчилася розділяти роботу та особисте життя. Як тільки відчуваю, що вже не витягаю – беру маленьку відпустку та подорожую. А ще, зверталася до психолога. Тут без сміху, всім творчим людям іноді треба це робити.

- Розкажіть про зйомку, яка точно закарбувалась в пам’яті та про яку б написали в мемуарах, якби такі видавали?

- Нещодавно я була в Берліні, знімала зустріч Володимира Зеленського та Ангели Меркель. Це було не перше закордонне відрядження, але його запам’ятаю назавжди. Понад 20 прямих увімкнень за ОДИН день. Переїзди з однієї локації на іншу. І при тому, що Берлін я не знала зовсім. Довелося швидко орієнтуватися. Спасибі речнику Володимира Зеленського Сергію Никифорову за моральну підтримку та допомогу. А ще, нещодавно в мене була справжня посвята в десантниці. Разом із військовослужбовцями проходила пекельну смугу перешкод. Колючий дріт, димова завіса, обкатка танками…ух, максимально екстремально.

- Наостанок не буду просити Вас оформити побажання студентам факультету журналістики ЗНУ, а попрошу дати поради медійникам-початківцям, як не «загубитися» в столиці та знайти своє місце під сонцем, якщо цього не вдалося зробити в Запоріжжі.

- Головне – не боятися. Якщо столиця вас не зламає, значить, зламаєте ви її. Ніколи не бійтеся, тут такі самі люди, як і всюди: завжди підкажуть і допоможуть. Треба пережити цей етап адаптації й вже згодом не захочете повертатися на малу Батьківщину. Київ – це місто перспектив, тут завжди можна знайти роботу, хороших друзів та навіть кохання. Ризикніть – і у вас все вийде.

Тетяна Рогова

Схожі новини