Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / Проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики ЗНУ, відеограф В’ячеслав Чиженок

Проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики ЗНУ, відеограф В’ячеслав Чиженок

Проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ»: вихованець факультету журналістики ЗНУ, відеограф В’ячеслав Чиженок
28.10.2021 14:58 Все Головні новини Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ Факультети Журналістики ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт Історії успіхів випускників

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває реалізація проєкту «Історії успіху випускників ЗНУ», у якому йдеться про роки навчання здобувачів вищої освіти з різних факультетів, а також про їхню побудову кар’єри . Сьогодні в його рамках пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з вихованцем факультету журналістики, відеографом компанії «Агросфера» В’ячеславом Чиженком.

- Коли Ви навчалися, то в групі абсолютну більшість складали дівчата, як і практично на всьому факультеті журналістики. Як потім склалася ситуація на ринку праці?

- Тоді, коли я вчився, більшість моїх одногрупниць уже в принципі не бачили себе у професії. І проблема була не в тому, щоб кудись влаштуватися, а в тому, що деяким ця професія стала нецікавою.

- Із Вашого професійного досвіду, чи є гендерний розподіл за роботою між журналістами та журналістками? Можливо, редактори вирішують, що хлопці краще впораються з якоюсь темою або завданням, чи навпаки?

- Я б не сказав, що в самій професії є якийсь відбір за статтю. Швидше, усе залежить від знайомств, умінь та навичок. Я ніколи з таким не стикався й не помічав якусь гендерну нерівність. Наприклад, коли я працював на телеканалі «ТV-5», то режисерами монтажу були дівчата, жінки, навіть доволі зрілого віку. І вони знали більше, ніж я.

- Як склалася Ваша професійна кар’єра? Ви працювали і на радіо, і на телебаченні, і на сайтах. Чим подобалося займатися більше?

- Усе почалося з радіо «Юніверс», потім був портал «Пороги», Громадське ТБ Запоріжжя тощо. Насправді, усім подобалося займатися, я просто старався все це підлаштовувати під себе. Я обирав шлях навчання, який би мені подобався, і якому б я віддавався.

Коли я вступив до ЗНУ, то прийшов на радіо «Юніверс» і кажу: «Я от слухаю багато музики, в основному російський рок. А давайте ми зробимо програму, в якій я буду розповідати цікаві історії, факти про цей напрям?». На радіо погодилися і я пішов додому писати сценарій. Я написав текст на 10 аркушів, прийшов з ним на сайт і мені сказали: «Ого, нічого собі! Ти скільки в ефірі зібрався сидіти, три роки? Тут тексту має бути максимум на чотири аркуші». Пішов я знову все скорочувати. На радіо я працював досить довго, потім почалися просто прямі ефіри, були спроби записати декілька програм з моєю одногрупницею Анастасією Потапенко.

На сайт «Пороги» я потрапив якось дуже випадково. Був момент, коли я зрозумів, що обрав правильний шлях. Мене обізвали «диванним журналістом», нібито я сиджу на радіо й тільки тексти з інтернету копіюю. А я в той момент хотів почати займатися саме музичною журналістикою: писати рецензії, робити огляди. І я в той самий день дав собі слово, що прийду додому і напишу рецензію на новий альбом моєї улюбленої групи. «І поки я не напишу її, від комп’ютера не відійду», – пообіцяв я собі. Закінчив я приблизно о четвертій ранку. Я кожну пісню слухав по три рази, детально розбирав їх. Подивився – наче непогано. І відправив все це на «Пороги».

Тоді там працювала Марина Ботнарєва, і от вона ввечері мені пише «У нас ліг сайт». Думаю, чудово, все як завжди – щось плануєш і воно не працює. «Ні, ти не зрозумів, сайт ліг через велику кількість відвідувань після публікації твоєї рецензії…», – написала вона. Усі тоді були в шоці, бо на «Порогах» зроду не було багато переглядів. Я зайшов в інтернет і побачив, що учасники музичної групи запостили рецензію собі на сторінки в «Вконтактє» та у Твітер мою статтю. Тоді на наш сайт повалили підписники, а він не витримав такого навантаження. Я відтоді почав писати рецензії, а після – працював безпосередньо на сайті.

На Громадському я знімав стрічки про людей, здебільшого, на сайті 061 був фото- та відеокореспондентом.

- До речі, на свої сторінки у соціальних мережах Ви часто постите підбірки фотографій, зроблені Вами. Це – ще одне захоплення? Як Ви до цього прийшли?

- Це було зі мною ще до вступу в університет. Коли навчався, я купив собі більш професійну камеру й почав вивчати, як це все працює. Мені просто подобається фотографувати, я не віддаю цьому значну частину свого часу. Якщо бачу цікавий для мене кадр – дістаю телефон та роблю знімок. Коли жив у Запоріжжі, то багато працював фотокореспондентом для різних міських сайтах.

- Можливо, у Вас були такі дисципліни в університеті, як «Фотожурналістика». Чи допомагали отримані знання в роботі фотокором?

- Я взагалі вважаю, що університет дає та має давати тільки якусь базу знань загалом. Так, ще з’являються якісь корисні знайомства, звички, але якщо ти не працюєш, сам чимось не займаєшся, а тільки вивчаєш теорію, то навряд чи щось вийде.

Я не завжди добре навчався, не був частим гостем на заняттях, але я прагнув багато працювати. Викладачі це знали, відзначали та намагалися лояльніше до мене ставитися. Якщо подивитися на ринок праці, то деякі люди в журналістиці й зовсім не мають профільної освіти, але працюють журналістами та редакторами.

Я загалом думаю, що в університет варто йти за самою базою та майданчиком для корисних знайомств і потрібних навичок. Якщо ти сподіваєшся, що прийдеш в університет і тебе всьому навчать, втовкмачать в голову, то це так не працює.

- Ви часто дописуєте у Фейсбуку, розмірковуєте на якісь теми, а наші викладачі час від часу це коментують і навіть погоджуються з думками. Які у Вас були стосунки з ними під час навчання та зараз?

- На першому курсі мене викликав до себе якось Віктор Володимирович, і каже: «Чиженок, а чого це ти так погано навчаєшся? Ми тебе, мабуть, відрахуємо». Я тоді пояснив, що проблема була не в моїх лінощах. Я взагалі спершу вчився в училищі на кранового машиніста. Це ж Запоріжжя, металургія! Але в училищі в нас було не дуже грамотне навчання, тому мені було складно вливатися. Віктор Володимирович, на той момент був заступником декана, погодився і дав мені шанс. І коли я вже випускався, він згадав цю історію і сказав: «От бачиш, яку людину випустили!». 

Були викладачі, з якими ми дуже добре спілкувалися, з деякими – трішки напружені відносини були. Наприклад, чомусь вважав, що Юлія Валеріївна була до мене особливо вимоглива. Але згодом зрозумів, що можу написати їй, щоб отримати пораду, і ми досить мило поспілкуємося.

- В університеті Ви зі своєю командою знімали кіно для студентського кінофестивалю і фактично посіли перше місце, потім у Вас частково зі зйомками була пов’язана робота. Чи є думки продовжити розвиватися в цьому напрямку?

- Я про це думаю. Пробую писати сценарії, намагаюся вивчати режисуру загалом. Але це – доволі аматорський підхід. Отримувати третю освіту я не готовий через час та фінанси. Тому я просто читаю, дивлюсь та вивчаю, а в майбутньому бачу себе саме в цій галузі.

- Що думаєте з приводу існування так званих «сайтів-сміттярок» в інформаційному просторі?

- У нас у принципі хорошого контенту мало. Більшість того, що пишуть, показують – мені загалом не подобається через якісь мої переконання. Я бачу, що це якісно, що люди підходять серйозно, але якось не чіпляє…

Мені здається, що журналістика та людина мають бути разом. А я втратив у журналістиці «людину». Я не бачу там людей, в тому, що нам дають. Але є й класні медіа, такі як «Reporters», «The Ukranians».

Водночас я через ці негативні причини не кажу, що ніколи не повернуся в журналістику. Якщо буде можливість реалізувати якийсь документальний проєкт про людей, перш за все, то я б взявся за нього.

 

Алла Стрілець

 

 

 

Схожі новини