Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, SMM-копірайтерка Анна Жук

«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, SMM-копірайтерка Анна Жук

«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, SMM-копірайтерка Анна Жук
02.02.2022 10:40 Все Головні новини Факультети Журналістики Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ ZNU Zaporizhzhia National University факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтації та працевлаштування пресслужба проєкт Історії успіхів випускників ЗНУ

У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває реалізація проєкту «Історії успіху випускників ЗНУ». Сьогодні в його рамках пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з вихованкою факультету журналістики, «бізнес-леді» – SMM- та SEO-копірайтеркою, PR-та медіаменеджеркою Анною Жук.

-Аню, вітаю! До вступу на факультет журналістики ти навчалася в Єлисеївській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Згадуєш шкільні роки?

- Вітаю, Алло Іллівно! Так, я народилась і здобула середню освіту саме в Єлисеївці. Вважаю, що мені дуже пощастило зі школою. Вона дала мені хорошу базу знань і заклала початковий фундамент формування моїх схильностей і вподобань. Любов до написання текстів, розробка сценаріїв, організація заходів – усе почалось звідти. І рідну школу завжди згадую з теплом і вдячністю.

- Ти відразу вирішила вступати на журфак чи розглядала ще якісь варіанти? Адже пишеш вірші, напевно, і прозу?

- Історія про дитячу мрію бути журналістом – однозначно не моя. У шкільні роки я бачила себе то в медичному, то в поліції, то в адвокатурі. А вже наприкінці випускного класу вирішила, що буду навчатись саме на журналістиці й саме в ЗНУ. Чесно кажучи, я досі не розумію, що саме мене наштовхнуло на цей шлях. Вважаю, що це був час, коли не я обрала журналістику, а вона мене.

- Пам’ятаю твій перший відеозапис спічу в телестудії. Це була римована історія про Анну Жук – «студентку першого курсу факультету журналістики Запорізького національного університету». Ти одна склала вірш про себе, а як тобі згадується цей досвід?

- Навіть не знаю, звідки взялась ідея того вірша, захотілось чогось цікавого – і слова полились самі. Із ним мені тоді допомогла моя подруга й одногрупниця Аліна. Вона, до речі, досі пише вірші й у неї це круто виходить, моя ж стихія – проза. Пам’ятаю, як боялась його розказати, дуже червоніла й бігала очима по столу, аби лиш не дивитись в камеру).

- А що ще таке зі студентських років закарбувалося тобі в пам’яті?

- Роки навчання в ЗНУ справедливо вважаю одними з найкращих в житті. Якось тоді так зійшлись зірки, що нам пощастило з усім: у нас була крута, сильна, дружня група 3310-3, цікаві викладачі й головне – море можливостей (якими ми, на жаль, не завжди користувались. Із завмиранням серця згадую настанови нашого куратора Наталі Василівни Романюк ставитись до всього «по-філософськи», розповіді Віктора Володимировича Костюка про «зорі в калюжах, довгі пальці і, звісно, жодного дня без рядка», муштрування Ірини Станіславівни Бондаренко на парах із правової журналістики й, звісно, нашу студентську телестудію, де ми провели більшу частину своїх днів і ночей. От цей перший досвід «тєліка», який нам дали Алла Іллівна Тернова з Тетяною Арнольдівною Роговою був надзвичайним і визначальним. Спробувати себе в ролі справжнього журналіста, писати сценарії, перші проби роботи в кадрі, зйомок чи монтажу, бігання з мікрофоном для бліц-опитувань – все пішло звідти. Університетських спогадів насправді дуже багато, однак про деякі з них тут не напишеш, краще залишу їх для зустрічей з одногрупниками).

- Ти завжди була скромною, стриманою й дуже чемною студенткою. Завдання виконувала вчасно, досить якісно й творчо, академічних боргів ніколи не мала… Магістерський диплом із відзнакою допоміг тобі з працевлаштуванням?

- От ця характеристика зараз дуже здивувала б моїх друзів, колег і партнерів, бо саме стриманості мені наразі дуже бракує (усміхається). Насправді я вважаю, що була досить лінивою студенткою та творчо виконувала лише ті завдання, які були мені цікавими. Щодо іншого – то іноді оббивала пороги кафедри, аби добрати якісь бали (усміхається). Мабуть, тому і мій магістерський диплом без відзнаки, хоч оцінки в мене дійсно були непогані.

- 2015 року, після успішного завершення навчання в магістратурі ти поїхала в рідне місто й працювала журналістом в КП «ТБ-Бердянськ» (Комунальне підприємство Бердянська міська телекомпанія «ТБ БЕРДЯНСЬК» Бердянської міської ради)? Які практичні навички тобі знадобилися в роботі на телебаченні, адже ти навчалася на цій спеціалізації?

- Власне, спершу я потрапила в Черкаси, де працювала на телеканалі «ВІККА» у відділі реклами. Там були гарні умови й колектив, але я з тугою дивилась на журналістів новинного відділу, які працювали, як бджілки. Вони, мабуть, бачили це, бо брали мене кілька разів із собою на зйомки. Тоді я зрозуміла, що реклама – то добре, але моє серце належить новинам. Переїхавши до Бердянська (бо мені хотілось розвивати свій регіон), я прийшла до місцевого телеканалу «ТБ-Бердянськ», де проходила практику під час навчання. Тут почалось моє справжнє, буремне журналістське життя. Це були найцікавіші та найскладніші роки. І тут насправді мені дуже допомогла профільна освіта. Я вже мала досвід роботи в кадрі, я розуміла, як писати сюжети, я знала, що мені треба працювати з дикцією, і знала, як це роботи, – однозначно можу сказати, що часто я відчувала себе впевненіше від колег, які вивчали журналістику вже безпосередньо на роботі. Але й відповідальності за кожне своє слово відчувала більше.

- Що найбільше подобалося у цій професії, адже телевізійна творчість не всім до душі?

- Мені подобався цей життєвий ритм. Бути в курсі всіх подій, орієнтуватись у різних галузях, знайомитись із новими людьми, мати змогу допомагати людям у вирішенні якихось проблем – це справжній журналістський кайф. У нас була класна команда, ми постійно щось вигадували, обговорювали, сперечались. Я тоді не знала про поняття «нормований робочий день» чи «вихідні», бо щиро горіла своєю роботою. Зараз розумію, що такий режим підходить далеко не всім людям.

- Уже в 2017 році ти - завідувач інформаційним відділом на телеканалі. Як тобі вдалося здійснити стрімкий кар’єрний злет за такий короткий час?

- Спершу я працювала кореспондентом, потім завідувачем інформаційного відділу та диктором новин. Не знаю, чи це був злет, мені просто подобалась моя робота, і я її робила так, як могла. От тут, впевнена, що мені допомогли і йої університетські знання, і профільний диплом.

Однак говорячи про цей період, я не можу не сказати про те, з чим, я впевнена, на жаль, зіштовхнулось багато моїх колег. Регіональна журналістика – взагалі дуже специфічна річ. Тим більше комунальний телеканал. Були часи, коли ми з колегами боролись за кожне об’єктивне слово в новинах. Коли боротись далі не було можливості – пішли звідти. Я страшно любила свою роботу, однак жодного разу не пожалкувала про своє рішення. Журналіст, а тим більше диктор новин, свідомо чи не свідомо стає лідером суспільної думки. Найважливіше, чому мене навчила журналістика,– це завжди залишатись вірною собі та своїй професії. Навіть, якщо для цього потрібно її залишити.

- Наприкінці 2018 року ти перейшла працювати до Адміністрації морських портів України, Бердянська філія. Яку роботу ти виконувала, адже це вже не телебачення?

- Після телебачення доля занесла мене на інший бік екрану, а саме – до Адміністрації морського порту Бердянськ. Посада помічника начальника з інформаційної роботи частково об’єднувала журналістику, рекламу, піар, трохи адвокатуру (особливо в написанні спростувань (усміхається)), організаторство й ще низку промислових спеціальностей. Це був той випадок, коли ти не просто розповідаєш про новини, але й трохи причетна до їхнього створення.

- Аню, робота помічника директора Бердянського філіалу АМПУ тобі подобалася? Чи твої очікування не виправдалися?

- Саме в порту я відкрила для себе поняття корпоративної журналістики, що мені подобається й зараз. І взагалі, я отримала там класний досвід і нові знання. Хоч там вперше зіштовхнулась і з неприємним відчуттям недооціненності нашої професії іншими людьми. Коли тебе оточують працівники ЗМІ – ви на одній хвилі. Коли в колективі журналіст лише ти, це буває непросто. Я займалась інформаційним супроводом діяльності підприємства та його керівництва, відповідала за його публічне «обличчя», займалась організацією різноманітних зустрічей, круглих столів, конференцій, візитів різних осіб і виконувала ще багато різних функцій. Але, зізнаюсь, що ця робота не збігалася з моїм темпом, мені було складно «уповільнитись».

-Я знаю, що після «зміни» керівництва порту та через твою громадську позицію тебе неправомірно звільнили, Ти подавала заяву до суду… Якщо вважаєш за доречне, можеш поділитися досвідом зі студентами як захищати свої права? Що ти робила в цій ситуації?

- Так, як бачите, моє професійне життя виходить якимось бентежним). Процес звільнення з Бердянської філії ДП «АМПУ» був непростим і неприємним. Я пропонувала новому керівнику здійснити його гідно, але це був не його формат. Тому я звернулась за консультацією до адвоката й отримала від нього рішучу пораду йти до суду. Насправді, це рішення далось мені не просто. Спершу я хотіла просто про все забути, всіх пробачити та йти далі. Але потім подумала – якщо навіть журналісти не відстоюватимуть свої права, то чого тоді чекати від суспільства взагалі? Тому вже півтора роки Бердянський міськрайонний суд розглядає справу щодо визнання мого звільнення незаконним. Коли цей процес завершиться і яким буде рішення – говорити рано. Але я знаю, що все роблю правильно. Головне в цій справі – вірити в себе. І знайти хорошого адвоката (усміхається).

- Аню, в дописі в одній із соціальних мереж ти зазначила, що надихає тебе «Музика і любов» та рядки Ліни Костенко: «Я не люблю нещасних, я - щаслива!» Що для тебе є Щастя? Що робить тебе щасливою?

- Видно, що про «музику і любов» я писала задовго до занурення в реальне доросле життя (усміхається). Зараз я далеко не така романтична. Мене надихає робота, її сприйняття й оплата, подорожі, смачна їжа, віра в себе і віра в мене інших людей, ну і любов – безумовно. Любов до себе, до інших людей, до життя, до всього. А от рядки Ліни Костенко залишаються актуальними. Я не люблю слабкодухих людей, яких зараз ще модно називати «токсичними». Вважаю, що своїми скаргами на життя ми притягуємо до себе всілякі негаразди. І себе вважаю дуже щасливою людиною. Якщо відкинути якісь глобальні розуміння цього поняття, то особистим щастям я вважаю можливість обирати себе в будь-якій ситуації. Робити те, що ти любиш – щастя. Бачити поряд рідних людей – щастя. Виспатись і добре себе почувати – щастя. Воно набагато ближче, ніж ми думаємо. Треба лиш перестати шукати його в надскладних формулах і дати собі відчути його поряд.

- Професійна діяльність може бути щастям? Ти не шкодуєш, що маєш освіту за цим фахом?

- Безумовно, може і є. Самореалізація – це необхідний складник у формуванні щасливої та задоволеної собою людини. Ні, навіть попри те, що мій журналістський шлях виходить не таким, яким я хотіла його бачити з самого початку, я жодного разу не пошкодувала, що обрала саме цю професію й отримала саме цю профільну освіту. Іноді думаю над тим, що не завадило би отримати другу освіту – юридичну. Але журналістику не проміняла б ні на що.

- Наразі ти є приватним підприємцем. Правильно? У якому напрямку працює твій ФОП?

- Так, із минулого року я вирішила стати «бізнес-леді» (усміхається). Напрямок рідний – журналістика, піар. Я займаюсь інформаційним супроводом підприємств/проєктів/особистостей. Веду їхні сторінки в соцмережах, готую матеріали, допомагаю в підготовці до виступів та інше.

- Набуті знання й досвід у цій галузі тобі допомагає? Чи ще вчишся, проходиш курси?

- Звичайно, я ж продовжую займатись своєю справою. Але вчитись далі необхідно. Тут вже потрібно вивчати самостійно візуал, і той же SMM, і всі новинки-особливості копірайтингу, і знання законодавства підтягувати, і окрім того, ще й бути собі бухгалтером.

- Тобто наші випускники є успішними в будь-якій галузі? Чи то ЗМІ, чи адміністративна робота, чи комерція?

- Як на мене, успішність – то трохи ефемерне поняття. Успіх (як і його мірила) в кожного свої. Натомість, я переконана, що в нас є можливість проявити себе й бути корисними в різних галузях життя. Більше того – просто необхідно, аби професійні інформаційники працювали в різних галузях. Наша головна функція – це об’єктивне та якісне інформування, правильна подача інформації, формування здорового інформаційного суспільства. Я переконала, що цього нашій країні дуже бракує й ця робота дуже важлива. Паралельно зі своєю діяльністю я наразі виконую функції помічника-консультанта одного з депутатів Запорізької обласної ради. І тут наші знання та вміння – теж просто необхідні. Я вірю, що від нашої роботи залежить більше, ніж ми самі думаємо. І якщо кожен із нас (де б він не був) робитиме свій, якісний і гідний, внесок в інформаційний простір, гляди – з’явиться результат.

- А що порадиш майбутнім абітурієнтам? Адже скоро розпочинаються ЗНО? Із цього року обов’язковим предметом для вступу на факультет журналістики (окрім української мови та літератури) є математика й це насторожує багатьох старшокласників.

- Я пораджу їм просто вірити в себе, не боятись ніяких складнощів і не впускати мільйон можливостей, які дає життя (і університет). І не бійтесь математики, ці знання можуть вам дуже знадобитись, коли рахуватимете свою бухгалтерію (усміхається).

- Дякую, Аню, за бесіду! Неймовірно рада була з тобою поспілкуватися. Адже журфаківці знають, що я вважаю: «Наші – завжди найкращі!» і ви, наші випускники, колеги, друзі маєте про це пам’ятати за будь-яких обставин.

Будемо раді бачити у стінах нашого університету, рідного факультету журналістики, приїздіть!

- Дякую Вам за увагу, знання й ті прекрасні роки студентського життя. Адже в кожному нашому успіху чи досягнення – слід кожного викладача рідного університету.

 

Спілкувалася Алла Тернова,

доцентка кафедри журналістики

 

Слідкуйте за подіями вишу також на соцмережевих сторінках пресслужби ЗНУ:

https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU

https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/

https://t.me/pressluzhbaZNU

 

Схожі новини