Війна, яка в перші тижні змусила українців застигнути від шоку раптовості, зухвалості й жорстокості росіян, пригальмувала не лише навчання в Запорізькому національному університеті (Zaporizhzhia National University), а й змусила і викладачів, і студентів на певний час зупинити наукові студії. Єдине, на що вистачало всім нам душевних сил, – це короткі повідомлення підтримки одне одному. Але, оговтавшись, ми зрозуміли: наш філологічний внесок у перемогу в розпочатій росією війні – не менш важливий, ніж звитяги наших воїнів на передньому краї.
Уже в середині квітня начальник науково-дослідної частини Оксана Болдуєва зібрала в Zoom заступників деканів із наукової роботи й повідомила: жодних термінів проведення цьогорічних факультетських засідань для жодного з факультетів встановлено не буде; але такі засідання все-таки мають відбутися, і їх мета – і психологічна та наукова підтримка наляканих війною наших студентів, і нагода побачитися один з одним хоча б у дистанційному форматі.
Потужним стартом таким зустрічам став ініційований істориками круглий стіл «Сучасна російсько-українська війна: міждисциплінарний дискурс», де виступили як дорослі науковці нашого факультету (Ірина Павленко, Юл
ія Курилова, Оксана Меркулова), так і молоді дослідники (магістрантка першого року навчання Ганна Овсяницька). Ясна річ, такий початок Днів науки в нашому університеті дав нам усі підстави оголосити про роботу філологічної секції «Молодої науки-2022». День, у який це мало би відбутися, ми обрали дуже швидко: за пропозицією заступника декана з навчальної роботи Світлани Доброскок, наукове «побачення» з нашими студентами призначили на День філолога 25 травня.
Наукові керівники (доценти Наталія Горбач, Ірина Ільченко, Юлія Курилова, Валентина Ніколаєнко, Іван Мацегора, Олександр Муравін, Ірина Павленко, Тетяна Хейлік) напередодні секційних засідань переживали не менше за своїх підопічних: багато хто з наших студентів перебуває або на окупованих територіях (філологічний факультет – традиційно «сільський» за своїм складом), або за межами нашої країни. Ми всі, хто був задіяний в організації «Молодої науки-2022» на філологічному, дуже боялися за безпеку саме тих студентів, у кого за вікном проходжалися північні гості з триколірними шевронами та зброєю в руках. Так само ми усвідомлювали, що нашу зустріч може перервати сирена повітряної тривоги. Але все склалося добре принаймні в плані відсутності в росіян бажання пустити ракети в бік Запоріжжя, оскільки ми понад дві години безперервно спілкувалися з тими нашими доповідачами, хто зміг вийти на зв’язок.
Гадаю, колеги-викладачі з різних факультетів погодяться зі мною в тому, що всі наші Zoom-включення воєнної доби відзначаються особливою теплотою й душевністю. Не стала винятком і наша наукова філологічна зустріч, у ході якої ми побачилися один з одним і спробували, дискутуючи на запропоновані авторами доповідей теми, хоч трохи на відстані зігріти наших філологічних дітей.
Юні й досвідчені (наприклад, аспірантка Вікторія Орманжи) наші доповідачі, попри психологічно оглушений стан (це перша за майже 80 років війна України за існування, тож вона – не буденність для всіх нас, а тим більше для народжених у вільній країні наших студентів), презентували для обговорення власні студії досить широкого спектру: від аналітичних розвідок над оповіданнями (Алла Малиш), історико-біографічними романами (Марія Козак, Олег Назаренко, Вікторія Орманжи), наукових рефлексій над поезією (Ганна Овсяницька) і жанром рок-опери (Катерина Зуб) до проблем перекладу зі слов’янських мов (Владислав Пушкарський). Майже всі доповіді, які звучали на філологічній секції «Молодої науки-2022», викликали жваві дискусії, надто ж ті з них, що торкалися проблем моралі (розвідка Ангеліни Радецької), питань спілкування з місцевими мешканцями біженців з України в Польщі (доповідь Анни Губрій), співвідношення правди історичної й правди художньої у творі (наукові роздуми Оксани Яременко)… Говорили про війну, про те, як вона впливає на знелюднення і живих, і мертвих у сучасній російській традиції; про те, як і чи варто розуміти людей, котрі лишилися на окупованій території й почали співпрацювати з росіянами; навіть про те, чи доцільним у вжитку є слово «біженець», що його дехто з авторитетних мовознавців вважає калькою з російської.
Наприкінці зустрічі, ясна річ, звучали побажання якнайшвидше всім повернутися додому, бо саме вдома ми, україністи, потрібні сьогодні якнайбільше, про що сказала професор Ірина Павленко; бажали одне одному тільки перемоги над тим глибинним і давнім злом, яке, остаточно виформувавшись, із півночі пішло війною на знищення проти нашої нації. І ще одна абсолютно не наукова деталь, якої ніколи не було ні в аудиторних, ні у віртуальних конференціях на нашому факультеті: за мить до завершення Zoom-конференції у всіх на очах були сльози. Ми побачилися й почули одне одного, ми спробували відігрітися теплою й душевною розмовою крізь кордони країн, які нас прийняли, крізь окупацію нашого півдня та біль втрати рідного дому. І це, безперечно, посилило впевненість у тому, що, як сказала ще на початку засідання в.о. декана філологічного факультету Ірина Бондаренко, ми – сильні і ми, кожен на своєму фронті, переможемо. По-іншому бути не може.
Оксана Меркулова,
заступник декана філологічного факультету з наукової роботи
