«Історії успіхів випускників ЗНУ» – вихованець факультету журналістики, військовослужбовець ЗСУ Артем Орловський: «Війна не навчить змиритись із втратами близьких мені людей та побратимів»
У Запорізькому національному університеті триває реалізація профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ (ZNU, Zaporizhzhia National University)». Сьогодні в його рамках – інтерв’ю з випускником факультету журналістики, воїном ЗСУ Артемом Орловським.
На цій війні українці показують всьому світу, яке ДНК має бути в справжнього воїна, госпітальєра, волонтера, рятувальника та багатьох інших… Тож герої коміксів «Марвел», Джони Рембо та Термінатори – нині не так актуальні вже. Фантастичні операції, де ми били та б’ємо ворога, зворушливі сюжети з поверненням додому наших людей, змусили озирнутися навколо себе, спонукали до більшої поваги. На початку грудня 2022-го року, викладачі та студенти факультету журналістики провели веб-зустріч із випускницею Анастасією Блищик, яка нині перебуває в лавах ЗСУ. Більше інформації – за лінком:
Сьогодні пропонуємо вам інтерв’ю викладача Юрія Костюка з Артемом Орловським, діючим військовослужбовцем ЗСУ, випускником факультету.
- Артеме, де та в яких умовах Ви зустріли 24 лютого 2022 року ?
- Можу почати розповідь декількома днями раніше. Нашим батальйоном була сформована посилена ротно-тактична група, яка 22 лютого виїхала в район зосередження п
облизу кордону в Чернігівській області. 23 лютого я зі своїм командиром поїхали вздовж кордону проводити аеророзвідку й обирати основні й запасні рубежі оборони. Після обіду ми застрягли в лісі в 5 км від кордону, на щастя, за нами приїхали вночі прикордонники й витягли. А на ранок вони вже були в полоні. Приїхавши на базу о першій ночі, я вже точно знав, що буде війна й почав розрахунок своїх сил і готовності до цього всього. Можу сказати, був готовим десь приблизно на 60-70%. Поспавши тоді 4-5 годин, піднялись за тривогою, спішно поснідавши та озброївшись, ми вирушили на броні назустріч ворогу. Загалом 24 лютого на броні я провів десь годин 16. Наші рубежі й точки оборони часто змінювались, доводилось багато переміщатись. По обіді готували засідку на колону рашистів, але вони поїхали іншою дорогою. Уже вночі нам поставили задачу на утримання села, де ми й роззосередилися.
- Багатьох цікавить питання: що таке страх для військового?
- Не можу говорити за всіх, особисто для мене страх – це втратити рідних і близьких, втратити свій дім. Втратити найближчих мені побратимів. Ну й іноді, коли по тобі працюють ворожі танки та бмп прицільно з близької відстані.
- Із 24 лютого минуло вже понад 10 місяців, який момент, відео чи фото розчулили під час повномасштабного вторгнення?
- Найбільше розчулив момент втрати близьких мені побратимів, братів Романа й Леоніда Бутусіних, які героїчно загинули в селі Лукашівка, Чернігівської області, в бою з переважаючою кількістю й технікою противника приблизно в 25 разів. Вони не відступили, а боролись до останнього подиху, уразивши кілька одиниць ворожої техніки. Мене від них тоді відрізала колона бмп, яка заїхала поспіхом. Дивом вдал
ось врятуватись. Був програний бій, але не війна. Я пообіцяв самому собі помститися за них, зробити все, що в моїх силах і можливостях. Серед відео, що вразили, – це відео з Харківської області, де військові зірвали білборд із рашистською пропагандою, а під ним були слова Тараса Шевченка: «Борітеся – поборете…»
- Що пишуть Вам люди з фронту, можливо, про щось прохають?
- Пишуть, що важко, але тримаються. Тримаються за Україну, за свободу, за свої сім'ї, за наше спільне майбутнє. А прохають не забувати про них.
- Коли відбудеться капітуляція агресора, настане перемога, кого перших трьох обіймете?
- Першими неодмінно хочеться обійняти своїх батьків, брата та близьких мені людей. Саме ця думка надає мені сил для продовження боротьби.
- Артеме, чого війна Вас навчила?
- Мене війна навчила, що рух – це життя, а життя – це рух. Рух або вперед, або назад – це все одно рух, а значить, життя й продовження боротьби. Мені доводилось дуже багато рухатись на війні, а також з
авжди бути готовим до нового руху, точніше сказати – до всього. Також вона навчила, що всі люди не безсмертні, ні твої побратими, ні вороги, якими б сильними вони не були, та як би в них не була ідеально спланована операція. Усе залежить від тебе й твоїх рішень, навіть якщо ти – і не командир підрозділу.
- А чого вона ніколи не навчить?
- Війна не навчить змиритись із втратами близьких мені людей та побратимів. Кожного разу це – велика для мене трагедія.
- Чи бачили пророчі сни?
- Снів не бачив пророчих, або, швидше за все, не звертав на це уваги, бо коли прокидаюсь, усі спогади про сон швидко відходять на задній план.
- Тримаєте зв’язок з одногрупниками?
- Так, із деякими більш близько спілкуюсь, із більшою частиною менше. Дехто цікавився, як я? Загалом не дуже багато часу на це все маю. Зовсім нещодавно спілкувався з Анастасією Блищик (яка також вступила до лав Збройних Сил України) за допомогою відеозв'язку. Тоді мені зателефонував наш уже спільний друг, з яким вона зараз проходить службу в одному підрозділі. Так ми й пересвідчилися, що світ досить тісний.
- Де себе бачите за 3-5 років ?
- Складно відповісти, багато залежить від зовнішніх факторів. Дуже велика кількість цілей, задач і навіть мрій, адже час в окопі якось потрібно було проводити, саме тому й займався цим. Із основних, усе ж, цілей – хочу докласти максимальних зусиль для відбудови країни та подальшого її розвитку після війни.
- Хто такий «українець»?
- Українець – це той, хто залишається українцем від початку й до кінця, без заміни впродовж життя черевиків у залежності від ситуації. Це не той, хто одягає вишиванку на свята, а той, хто здатен показати своїми вчинками й діями, що він ним є.
- Хто Людина/Персона Року, на Ваш погляд?
-На мій погляд людина року – це кожен українець, що не зрадив інтересам своєї Батьківщини та в межах своїх можливостей допомагає наближати перемогу. Недарма Президент України подібну нагороду присвятив усім українцям, і я з ним згоден у цьому плані.
Для довідки
У Запорізькому національному університеті за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування від 2020 року реалізують творчий проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ». Утілюють його в життя факультети, інженерний навчально-науковий інститут ЗНУ ім. Ю.М. Потебні. Активно долучається до роботи й факультет журналістики, пресслужба вишу. Вони створюють матеріали про успішну професійну кар’єру наших випускників/випускниць. Факультети університету та інженерний інститут допомагають налагодити зв'язок із випускниками/випускницями факультетів різних років. Долучитися до цієї ініціативи можуть усі охочі випускники/випускниці Запорізького національного університету та інженерного інституту ЗНУ (колишня Запорізька державна інженерна академія та Запорізький індустріальний інститут), котрі бажають поділитись із майбутніми молодими фахівцями/фахівчинями таємницями професійного становлення, допомогти їм працевлаштуватись, на власному прикладі продемонструвати, як реалізувати себе в професії, тощо. Для цього треба надіслати матеріали чи контакти відповідної особи на пошту:
Слідкувати за проєктом «Історії успіху випускників ЗНУ» можна за лінком:
Сьогодні архів проєкту – це вже більш ніж 300 історій успіхів талановитих випускників/випускниць Запорізького національного університету!
Слідкуйте за подіями вишу також на соцмережевих сторінках пресслужби ЗНУ:
https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU
https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/
