У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває реалізація масштабного профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Сьогодні в його рамках пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з вихованкою факультету журналістики, головною фахівчинею відділу преси та інформації Запорізької міськради Анастасією Полєшко.
- Пані Анастасіє, скажіть, будь ласка, у якому році Ви закінчили навчання в ЗНУ та яку посаду зараз обіймаєте?
- Я випустилася з факультету журналістики Запорізького національного університету у 2013 р.– тоді після бакалаврату закінчила магістратуру за спеціальністю «Журналістика». Отримала диплом із відзнакою. Того ж року влаштувалася на свою першу роботу: працювала репортеркою, а потім – і ведучою новин у Запорізькій обласній державній телерадіокомпанії. Згодом цей телеканал спіткали численні трансформації, тож я встигла ще й спробувати себе як піар-менеджерка тоді вже Запорізької філії «Суспільного», пройшовши курс тренінгів у головному офісі в столиці. Після цього приєдналася до команди телеканалу «МТМ» (колишнього «Z»), а останніх років зо три роки працюю головною фахівчинею відділу преси та інформації Запорізької міськради.
- Які знання, здобуті в ЗНУ на журфаці, допомогли досягнути такої посади?
- Усі. Я надзвичайно вдячна університету, всім викладачам за підтримку й підготовку до вдалого старту в професії. Доля звела з дуже класними наставниками. Окрема тема – мої одногрупники. Багато з них досягли успіху в житті, стали відомими – кожен у своїй ніші. Дехто навіть виїхав і реалізувався за кордоном.
- Як би Ви описали навчання в університеті 3-5 словами?
- Креатив, дружба, натхнення, розвиток, погляд у майбутнє, спогади… Незабутні… Здається, вийшло трохи більше ніж п’ять.
- У 2018 році Ви були у команді, що працювала над фільмом про Латвію. Що в цій роботі запам’яталося Вам найбільше?
- Я досі згадую цей період із теплотою. Це був справжній прорив, своєрідний ковток свіжого повітря. Дякую за можливість розширення професійних горизонтів організатору нашого відрядження й натхненнику – відомому запорізькому журналісту Олександру Павлову. Було складно, оскільки це – моя перша поїздка за кордон, ще й робоча. Я розуміла, що місія досить велика і відповідальна, похибок бути не має.
До складу нашої делегації запорізьких журналістів ввійшли газетярі й телевізійники. Зупинилися ми в Ризі, але за тиждень нашого відрядження встигли об’їздити й кілька сусідніх містечок. Пригадую, як ретельно готувалися до кожної зйомки, кожного інтерв’ю, заздалегідь пр
одумуючи всі питання. Бувало, засиджувалися й до пізнього вечора. Доля звела там із багатьма цікавими людьми. Найбільше запам’яталася зустріч із Міністром закордонних справ Латвії, а ще – родиною запоріжців, які емігрували й оселилися у містечку Лієпая. У підсумку випустили цілу низку сюжетів: про бізнес, туризм, культуру цієї країни. Уже після дебюту відзнятого на екранах, влаштували пресконференцію – своєрідну презентацію за участю на той час Надзвичайного та Повноважного Посла Латвійської Республіки в Україні Юріса Пойканса і нині вже Почесного консула Латвійської Республіки в Запоріжжі Юрія Підгорного.
- Із якими проблемами Ви наразі стикаєтесь у зв'язку з війною та як їх долаєте?
- Як і всі, мабуть. Якісь плани пригальмувалися, багато цінностей довелося переглянути. Але в той же час, такі стресові умови відсіяли «зайве», зокрема, й людей. Настав час кожному йти своїм шляхом, не тримаючи образи. Як радять психологи, треба заземлити себе, відчути в моменті – тут і зараз. Це – єдина можливість протриматися й пережити цей непростий час.
- Чи вистачає Вам часу на хобі та чи пов’язані вони із минулим студентством?
- Намагаюся прокачувати не тільки тіло, а й своє ментальне здоров’я – ловити «дзен», як-то кажуть – тож віднедавна відкрила для себе йогу. Зараз це особливо актуально. А ще, з грудня, я беру участь у дуже цікавому онлайн-марафоні від української письменниці Таіс Золотковської. Сама вона мешкає на грецькому острові Закінтос. Якось випадково, в Інстаграм, я натрапила на анонс її інтерактиву з прокачування творчих навичок і вирішила спробувати власні сили. У нас вже ціла спільнота однодумців зібралася. Правила такі: щодня ми отримуємо завдання, виконання яких займає 15 хв. Кілька есе я вже навіть опублікувала на своїх сторінках у соцмережах. Це – новий для мене формат, бо завжди доводилося писати в більш публіцистичному стилі, а це – концентрація на головному, без зайвого. Тут інакше. Також, аби не втрачати всі набуті знання, час від часу проходжу курси англійської.
- Війна змінила кожного по-різному, які позитивні зміни Ви 
відчули в собі?
- Війна дала можливість бути ближче до рідних. Сама я родом із Поліг Запорізької області. Через окупацію території мамі довелося переїхати до Запоріжжя. Життя вказало, що можливо, варто більше уваги приділяти найближчим. Раніше це не завжди вдавалося. Ще я стала більше цінувати те, що маю й приділяти час волонтерству, яке стало частиною наших реалій. Крім того, розширила коло знайомств, коли минулої зими виїхала на пів року до Івано-Франківська. Доля звела з багатьма прекрасними людьми, з якими зв’язку не втрачаю й донині.
- Чи пишаєтесь Ви собою?
- Я скажу так, що намагаюся не зупинятися на досягнутому, а весь час розвиватися. Хоча часом це буває важко. Буденність засмоктує, як трясовина, але людина росте тільки тоді, коли відкриває для себе щось нове. По-іншому не можна.
- Назвіть топ-5 предметів гордості/ успіхів за Ваше свідоме життя?
- Родина, близькі по духу люди, зокрема, й ті, яких «підкинула» доля, подорожі, робота.
- Яка, на Вашу думку, сучасна журналістика в Україні?
- Зараз багато журналістів стають блогерами й досить успішними, за котрими цікаво спостерігати. Це – спільнота людей, які вільно висловлюють свої думки й без цензури. У нинішніх умовах змінилася не тільки журналістика, а й суспільство загалом. Ми стали сильнішими, розширили горизонти мислення, хоча б за рахунок того, що так багато людей побували за кордоном через цю війну. Ми вийшли з позиції жертви, показали всьому світу, що ми сильні й можемо відповісти ударом на удар. Це круто!
- У наш час мас-медіа відіграє велику роль у висвітленні війни в Україні. Яку пораду Ви б дали майбутнім журналістам?
- Так, дійсно, тема війни зараз превалює чи не в кожному медіа. Досить часто натрапляю на історії людей, які постраждали від дій росії, а також бійців, які взяли до рук зброю й пішли захищати нашу країну від ворога. Я вже не кажу про тих, хто втратив найдорожче, що є в житті, і біль, із яким продовжує жити…
На мою думку, для журналіста важливо мати розвинений емоційний інтелект, відходити від простої констатації фактів, особливо в таких випадках. Виявляти емпатію до своїх героїв, уявляти себе на «чужому місці», аби розговорити людину, налаштувати зв’язок, не зачіпаючи за «живе».
Як і завжди, важливим залишається вивчення іноземних мов, особливо англійської. Із таким цінним багажем за плечима можна торувати шлях до читацьких сердець закордонних ЗМІ, які зараз виявляють цікавість до подій в Україні й українців.
- Зараз, як ніколи, особливо гостро стоїть проблема дезінформації в мас-медіа. Як відрізнити правду від фейку?
- Треба перевіряти інформацію в інших медіа, інших джерелах. Якщо це – офіційна статистика, її можна знайти на офіційних сайтах державних установ. Якщо є контакти пресслужби – це саме той випадок, коли ними варто скористатися.
Особливо обережним варто бути в соцмережах – не ігнорувати цей сегмент. Звісно, кожен хоче вірити, що лайк, чи поширення наблизять нас до перемоги, але вони не завжди йдуть на благо. Важко не мовчати, якщо ти знаходишся в емоційному вирі. З іншого боку, емоційні теми часто використовуються для хайпу, аби назбирати підписників. Особливо це стосується світлин із трагічно вбитими.
Тож, перш ніж поширити якусь інформацію, варто перевірити достовірність акаунта – людина це чи медіа, скільки підписників слідкують за дописами, чи є на сторінці опубліковані фото й відео, чи відповідає фах рівневі аналізу викладеного. Адже коли ми ширимо контент – представляємо того, хто його опублікував.
- І останнє питання – яку б настанову Ви дали майбутнім журналістам?
- Треба бути закоханим у свою професію. Плекати жагу до творчості, адже журналісти, по своїй суті, новатори, створюють щось нове щодня й це дуже класно.
Тетяна Іванець,
доцентка кафедри соціальних комунікацій
та інформаційної діяльності
Для довідки
У Запорізькому національному університеті за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування від 2020 року реалізують творчий проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ». Утілюють його в життя факультети, інженерний навчально-науковий інститут ЗНУ ім. Ю.М. Потебні. Активно долучається до роботи й факультет журналістики, пресслужба вишу. Вони створюють матеріали про успішну професійну кар’єру наших випускників/випускниць. Факультети університету та інженерний інститут допомагають налагодити зв'язок із випускниками/випускницями факультетів різних років. Долучитися до цієї ініціативи можуть усі охочі випускники/випускниці Запорізького національного університету та інженерного інституту ЗНУ (колишня Запорізька державна інженерна академія та Запорізький індустріальний інститут), котрі бажають поділитись із майбутніми молодими фахівцями/фахівчинями таємницями професійного становлення, допомогти їм працевлаштуватись, на власному прикладі продемонструвати, як реалізувати себе в професії, тощо. Для цього треба надіслати матеріали чи контакти відповідної особи на пошту:
Слідкувати за проєктом «Історії успіху випускників ЗНУ» можна за лінком:
Сьогодні архів проєкту – це вже більш ніж 300 історій успіхів талановитих випускників/випускниць Запорізького національного університету!
Слідкуйте за подіями вишу також на соцмережевих сторінках пресслужби ЗНУ:
https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU
https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/
