Університет Вступнику Навчання Наука Міжнародна
діяльність
Студентське
самоврядування
Новини пресслужби ЗНУ / Новини / «Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, телевізійниця, документалістка Марія Шевченко відзначає, що її робота стимулює постійно вчитися

«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, телевізійниця, документалістка Марія Шевченко відзначає, що її робота стимулює постійно вчитися

«Історії успіхів випускників ЗНУ»: вихованка факультету журналістики, телевізійниця, документалістка Марія Шевченко відзначає, що її робота стимулює постійно вчитися
13.01.2023 13:58 Все Головні новини Відділ доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування Історії успіхів випускників ЗНУ Факультети Журналістики ZNU Zaporizhzhia National University Запорізький національний університет факультет журналістики відділ доуніверситетської підготовки профорієнтація працевлаштування пресслужба вишу проєкт Історії успіхів випускників ЗНУ

У Запорізькому національному університеті триває реалізація профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ (ZNU, Zaporizhzhia National University)». Факультет журналістики ЗНУ продовжує знайомити зі своїми випускниками/цями. Цього разу для проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ» з нами поспілкувалась журналістка, донедавна авторка телевізійних сюжетів на телеканалі «1+1»,  а нині документалістка Марія Шевченко.

 

-Маріє, вітаю! Одразу після здобуття освіти ти обрала телевізійний шлях. Телебачення традиційно привертає увагу молодих журналістів/ок, бо це гарна можливість досить швидко побудувати кар’єру. Яка була твоя мотивація при виборі цього медіа?

-Мені ніколи не хотілось бути відомою, я не вмію користуватися цією публічністю. Але, мабуть, через журналістику я хотіла звернути на себе увагу своїх рідних. Ще маленькою мені здавалось, якщо тебе показують по телебаченню, то ти чогось вартуєш. Мій шлях до «1+1» почався ще з дитинства, бо в нашому селі Андріївка Бердянського району я дивилась лише два канали: «Перший» і «1+1». Мені здавалося, що це найкрутіша робота в світі. І так сталося, що після кількох проєктів на українському телебаченні мені вдалося влаштуватись на цей канал. Спочатку мене запросили як інформаційну продюсерку, але дуже швидко я стала працювати журналісткою. Я ходила по тому каналу, зустрічала Лідію Таран, Аллу Мазур і вони мені здавались напівбогами. З часом я зрозуміла, що ми – колеги, і всі ми в одній команді.

-На телеканалі «1+1» ти робила сюжети для спецпроєктів, мандрувала Україною, розповідала про маловідомі куточки нашої країни, шукала людей із цікавими історіями…. Чому саме спецпроєкти?

-Я майже одразу зрозуміла, що не хочу робити коротку форму. Я ніколи не могла записувати інтерв’ю для синхронів, коли поставила три питання і пішла далі. Для мене важливо встановити контакт із людиною, на що інколи треба було витратити чимало часу. Для новин таке інтерв’ю робити ніхто не буде, там важлива оперативність і економія медійних ресурсів. Тому мені завжди було тісно і некомфортно в таких сюжетах. І я дуже вдячна, що мені дозволили робити довгі форми, підготовка яких передбачала 2-3 місяці роботи. Я могла спочатку досліджувати тему , прописувати план, знімати, монтувати… Тобто це була довіра до мене як до авторки. Дуже цінно, що мені дозволили робити помилки і я їх робила, але я усвідомила, що без цього неможливе професійне зростання.

-У тебе було чимало проєктів. Робота над якими особливо запамяталась? Чому?

-Для мене всі історії – особливі. Один із моїх принципів у роботі – йти туди, куди ніхто ще не ходив, бо це виводить мене на інший рівень. Наприклад, взимку я вирішили піти у гори, куди ніколи не ходила, і обрала складний маршрут. Сюжет вийшов класний, але дуже вистражданий, бо ми довго блукали тими горами, долали купу перепон, але результат був вартий того. Кожним своїм сюжетом я себе випробовую. У нас був проєкт «Здійсни мрію», в якому ведучі «1+1» здійснювали мрії важко хворих дітей. Пам’ятаю перший сюжет, ми його робили про хлопчика з дитячим церебральним паралічем, який мріяв про свою фотовиставку. Він отримав фотоапарат, ми зробили світлини, треба було в його школі організувати виставку, однак координаторка Лідія Таран не змогла туди поїхати. Довелось ці івенти організовувати мені, хоча відповідного досвіду зовсім не мала. Але у мене була надмета – зробити свято дитині.  Для ще одного сюжету із цієї серії ми взагалі літали на запуск ракети в Індію. Героєм був шестирічний хлопчик із онкологічним захворюванням, який мріяв запустити ракету в космос. Ми зробили це: і сюжет вийшов гарний, і дитина отримала емоції. Але робота над цієї історією мотивувала мене вчити англійську, я зрозуміла, що без знання мови втрачу багато цікавих тем і історій. Журналістика – це робота, яка стимулює постійно вчитися!

-Що для тебе найважливіше в роботі на ТБ?

-Важко виокремити щось одне. Телебачення – це про наполегливість і багатофункціональність. Все, чого я навчилась на телебаченні, мені допомагає в моїх вже авторських проєктах. Я вмію спілуватися з людьми, здійснювати зйомку, виконувати обов’язки продюсерки, режисерки, водійки…. Я можу для сюжету чи фільму знайти будь-кого будь-де. Я усвідомила, що де б не працювала, я не витрачала час даремно, це досвід, який допомагає.

-Коли прийшло розуміння того, що треба щось змінювати у професійному житті?

-Працюючи над спецпроєктами, я зрозуміла, що і цього мені замало. Тому я паралельно почала роботу над короткометражним фільмом «Родима пляма» (авт. Це фільм про подорож в окупований Крим, де живе мама авторки. У жінки діагностували шизофренію, коли дівчинці було два роки. Марія шукає відповіді на численні питання: як покращити життя своєї мами, чому хвороба стигматизується у суспільстві, як прийняти свої дитячі травми). Я робила цей фільм тільки через те, що не зробити не могла. Ця тема назрівала роками і коли з’явилась можливість піти в школу документалістики і отримати менторську підтримку, я пішла. Цей фільм – це чесна розмова із собою. Це досить важко бути відвертою із собою. Але я завжди хотіла бути чесною, це один із моїх базових принципів у роботі. Бо історія – це там, де болить. І я завжди відчуваю, на скільки людина є відвертою зі мною. Якщо емоція справжня, то матеріал буде нести цінність. От спіймати цю цінність – найважче і найважливіше у роботі як журналіста, так і документаліста.

-Ти зараз повністю перейшла в документалістику. Чому саме документальне кіно?

-Коли почалась повномасштабна війна в Україні і всі телеканали почали працювати на інформаційний марафон «Єдині новини», я зрозуміла, що більше не можу робити все, що я хочу. А отже, я не можу працювати. Мій фільм «Родима пляма» на той час вже мав успішне фестивальне життя (авт. Фільм «Родима пляма» був учасником різноманітних міжнародних кінофестивалів у Естонії, Франції, Греції, Китаї. А на кінофестивалі «Бастау» (Казахстан) стрічка Марії здобула нагороду як кращий короткометражний неігровий фільм. До речі, показ фільму у Москві зірвали через проукраїнську позицію режисерки), я зрозуміла, що маю йти за тим, що приносить мені задоволення. Для мене важливо отримувати задоволення не тільки від результату, а й від процесу. З каналу я пішла і стала незалежною режисеркою документального кіно. Для мене документалістика – це терапія. Це не тільки спосіб пізнавати світ, це спосіб пізнавати себе. Бо про кого б я не робила історію, я роблю її про себе. І хто б не був у кадрі, він завжди перегукується зі мною. Але документалістика для мене ще залишається новою сферою і я розумію, що мені ще треба багато вчитися.

-Повномасштабна війна змінила тематику твоїх документальних робіт. Ти зараз працюєш над проєктами про війну в Україні. Для цього багато часу провела у Харкові. Розкажи про цю роботу.

-Після 24 лютого, коли в Києві було небезпечно, я поїхала до Львова. Там я організувала невеликий продакшн і почала знімати для себе, ділилася історіями переселенців/ок із закордонними медіями. Але пройшов час і я подумала: я називаю себе режисеркою, але як я можу розповідати історії людей, якщо я не бачу, як вони живуть? Так ми об’єдналися з моїм колегою і поїхали у Харків, бо це місто постійно обстрілювалось і мені було важливо усвідомити, що відбувається, зрозуміти реальність, в якій живуть люди. Я хотіла, щоб говорила не я, а говорили харків’яни. І так ми знімали без якоїсь конкретної мети, поки я не зрозуміла, що мій досвід є важливим, бо це трагедія, яку переживають усі українці. Я бачила як діють люди в трагічних обставинах, як вони приймають рішення, об’єднуються, щоб зберегти свій будинок, своє місто…. Це дає мотивацію знімати далі і жити життя. Так з’явився фільм «Олівець страшної реальності». Я над ним ще продовжую працювати уже спільно з польськими режисерами: монтуємо інший закадровий текст, міняємо епізоди. Цей фільм у межах спеціального показу вже був представлений на кінофестивалі в Німеччині, отримав схвальні відгуки, проте робота продовжується.

-Робота триває ще над одним фільмом «Дружба народів». Про що буде ця стрічка?

-Під час роботи над «Олівцем страшної реальності» в Харкові ми познайомились із Олександром із Салтівки, району, що найбільше постраждав від обстрілів. Чоловік в результаті ракетних атак втратив житло, його квартира і все майно згоріли. Він зробив ремонт, після чого в цю ж квартиру влучив град. Але ця людина дуже хоче повернути своє втрачене життя, тому вкотре намагається відремонтувати своє помешкання по вулиці із символічною назвою Дружби народів. Він знаходить кошти, людські ресурси, щоб повернути своє життя, яке було до війни. Олександр хоч і не є блогером, проте фільмує своє життя, життя своїх сусідів, свого двору. Його особистий архів дуже цінний, він дозволив нам включити ці матеріали до нашого фільму.

-Ти задіяна і в міжнародному проєкті, у межах якого співпрацювала з компанією Warner Bros. Pictures. У чому полягало твоє завдання?

-Перебуаючи у Львові, я знімала дітей, які були евакуйовані з особливо небезпечних територій і жили у притулку. Також були історії дітей із Харкова. Одного разу я прочитала, що відома компанія шукає історії дітей для фільму на британському телебаченні. Я розуміла, що повноцінний фільм сама не зроблю, тому вирішили поділитися цими контактами із колегами. Я шукала героїв для їхнього фільму «Діти України», але ми добре сконтактували з режисеркою і вона дозволила мені знімати окремі історії самостійно. Фільм уже показали на британському ТБ і головне, що він зібрав кошти для допомоги українцям. Британці вже везуть в Україну генератори, подарунки, гроші у тому числі і для тих дітей, історії яких потрапили до фільму. Для мене це найважливіше.

-Спочатку була журналістська робота на телебаченні, зараз документалістика. В якій сфері ти хотіла би ще спробувати себе?

-Я розумію, що документалістика – це не на все життя. Куди я могла би далі рухатися? Напевно, в продюсування. Я вже знаю, як правильно заповнювати заявку, щоб отримати фінансування, я знаю, як працюють кінофестивалі, мені знайома кухня кіновиробництва, я можу допомогти колегам знімати кіно. Але зараз для мене основне завдання – це доробити фільми, над якими працюю, дати їм життя.

 

Спілкувалась Юлія Любченко

Для довідки

У Запорізькому національному університеті за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування від 2020 року реалізують творчий проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ». Утілюють його в життя факультети, інженерний навчально-науковий інститут ЗНУ ім. Ю.М. Потебні. Активно долучається до роботи й факультет журналістики, пресслужба вишу. Вони створюють матеріали про успішну професійну кар’єру наших випускників/випускниць. Факультети університету та інженерний інститут допомагають налагодити зв'язок із випускниками/випускницями факультетів різних років. Долучитися до цієї ініціативи можуть усі охочі випускники/випускниці Запорізького національного університету та інженерного інституту ЗНУ (колишня Запорізька державна інженерна академія та Запорізький індустріальний інститут), котрі бажають поділитись із майбутніми молодими фахівцями/фахівчинями таємницями професійного становлення, допомогти їм працевлаштуватись, на власному прикладі продемонструвати, як реалізувати себе в професії, тощо. Для цього треба надіслати матеріали чи контакти відповідної особи на пошту:

znu.pressa@gmail.com

Слідкувати за проєктом «Історії успіху випускників ЗНУ» можна за лінком:

https://bit.ly/2HixRA8

Сьогодні архів проєкту – це вже більш ніж 300 історій успіхів талановитих випускників/випускниць Запорізького національного університету!

Слідкуйте також за подіями вишу також на соцмережевих сторінках пресслужби ЗНУ:

https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU

https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/

https://t.me/pressluzhbaZNU

 

 

Схожі новини