У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває втілення в життя профорієнтаційного проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ». Пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю з одним із талановитих і відомих вихованців факультету журналістики Вадимом Коршенком, який працює журналістом у проєкті «Bihus.Info» (група антикорупційних та інформаційних проєктів).
- Вадиме, вітаю. Сьогодні ти працюєш журналістом у групі проєктів «Bihus.Info», яка позиціонуює себе як «незалежна команда журналістів і юристів-антикорупційників, що завдають змін»?
- Вітаю, так і є: «я маленький гвинтик у команді Bihus.Info»! Я, зазвичай, так кажу й ніби всіх влаштовує.
-У тебе за плечима чимало журналістських розслідувань, серед яких і про «координати зрадника киву», яке було відзначене журі Національного конкурсу спеціальних ре
портажів і розслідувань 2022 року. Розкажи про цю роботу.
- Я, в принципі, ніколи не шукав якоїсь популярності чи визнання. Я шукав, скоріше, корисності. Щоб робота не просто збирала купу переглядів і з цього більше нічого «не вигоряло». Отак і вийшло з цим матеріалом про киву. Так, була проведена, відверто, колосальна робота… І що? 2,5 мільйона переглядів, а воно ще їздить і ллє бруд на Україну. Який із цього сенс... Хоча ми теж подавали всю цю інформацію з місцями його проживання, пересування спецслужбам. На превеликий жаль, вони нічого з цим зробити не змогли.
-Пам’ятаєш свій перший опублікований журналістський матеріал?
- Звичайно. Перший матеріал, який можна частково вважати розслідуванням, – це був аналіз закупівлі автомобільної техніки Широківською ОТГ. Це було наприкінці 2017 - поч. 2018 рр., я ще навчався. Цього, напевно, не було, аби не сприяння нашого викладацтва у ЗНУ. Мені запропонувала пані Виговська прийти на співбесіду в редакцію «Наші гроші. Запоріжжя». Якби мене тоді не «підштовхнули», я не знаю, де б зараз був і чим займався.
- Готуючись до розмови з тобою, я переглядала відеоматеріали 2017-2018 років. Це – сюжети на Громадському ТБ, студентській телестудії «Юніверс-ТБ», сайтах «Пороги» та «Наші гроші. Запоріжжя». Тема корупції, махінацій із тендерами вже тоді тебе цікавила?
- Мене навіть у момент «відвідування» співбесіди до «Наших грошей. Запоріжжя» по суті не цікавила розслідувальна журналістика. Ще з 2014 р. я напрацьовував самостійно практичні навички у факчекінгу на рівні «дискусій» в інтернеті щодо п
олітичної та військової обстановки в Україні. Мене цікавила ідентифікація події за відео і фото, шукання «правди» для спростування якихось інформаційних вкидувань. Це здійснювалося переважно росіянами, проте, й наші там… Це мені дуже допомогло в подальшій антикорупційній діяльності. Після співбесіди, про яку я вже говорив, я зрозумів, що мої навички будуть корисними, – то чому б не спробувати.
-А ось матеріал «Запоріжжя поетичне: Олександр Медко» для Громадського ТБ Запоріжжя – це «для душі», чи ця тема тобі близька? Може, сам пишеш вірші?
- Ні, не пишу. Тут… знаєте, у підлітковому віці, напевно, всі проходять етап захоплення поезією. Але я зіштовхнувся з такою ситуацією, і мене відверто бісило, що моє коло спілкування на той момент, на жаль, цікавилося російською поезією. Всілякими там єсєніними, маяковськими… І тут я дізнався, завдяки моєму однокурснику Денису Кузнецову, що в Запоріжжі теж є поети. Їхня творчість, якщо не краща, то нічим не поступається тим самим росіянським класикам. Мене це якось зачепило, і я думав, що треба вести якусь просвітницьку діяльність серед нашого населення, розповісти, що ось у нас є митці, яких приємно слухати, приємно читати. Я це почав, але, на жаль, не закінчив. Громадське телебачення Запоріжжя «померло» занадто рано. Зараз теж не пишу, мало що читаю художнього, але тоді мені це було цікаво.
- Скажи, як обираєш теми для своїх розслідувань? Адже навіть у цей складний для України час факти корупції, недоброчесних тендерів, хабарництва, порушень із гуманітарною допомогою та інше пості
йно з’являються в інформаційному просторі.
- Ну так, тут процес, напевно, інакше триває. Це не я обираю тему, це тема обирає автора. Я від початку – регіональний журналіст, я перейшов на всеукраїнський рівень і, на жаль, не мав уявлення про вищу політику: хто з ким пов’язаний, хто за рахунок чого живе… та й контактів у мене ще не було, аби дізнатися про різноманітні процеси, які відбуваються у галузі бізнесу та політикуму. Але в мене були навички, здібності й певні знання – і в залежності від специфіки теми наші редактори/ки надають те чи те завдання нашій команді. Якщо розробка теми дуже сильно залежить від «прокопування персонажів» на майно, на бекграунд – треба мати зв’язки. Якщо потрібні навички SOR Challenge або просто матеріал, пов’язаний з якоюсь технікою – тоді звертаються до мене. Іноді мені самому вдається знайти тему, але це доволі рідко, бо для пошуку теми потрібен час, у нас цього часу часто немає.
- Лабораторія «Викриттів 2.0.» – це менторська програма від «Bihus.Info». Можеш розповісти про неї докладніше?
- Це був проєкт не «Bihus.Info», а Інституту розвитку регіональної преси, в якому брали участь дві редакції – це «Схеми» від Радіо «Свобода» та проєкт «Наші гроші» від «Bihus.Info» та «24 каналу». Туди набирали журналістів/ок саме з регіонів. Я був тоді вже на четвертому курсі, працював уже другий рік у «Наші гроші. Запоріжжя». Все було добре, на своїй роботі я писав тексти, їх мало хто читав. Контент для правоохоронних органів, Антимонопольного комітету та дуже великого прошарку ентузіастів/ок, які в цій темі «крутилися». Коли я дізнався, що цей проєкт набирає людей, я вирішив подати заявку. При чому їх було дві. Одна, аби потрапити в професіональну команду й навчитися новим навичкам, щоб вивести рідну редакцію на вищий професійний рівень. Тобто писати не тільки тексти, а й робити відео, застосовувати якісь методи, які ми не використовували. Ну а друга, мені хотілося випробувати себе, мені говорили: «Туди набирають тільки найкращих». Мені здалося, що це був би гарний індикат
ор – який рівень у тебе. Візьмуть – то ти достатньо розумний, не візьмуть – то й ні.
-Знову ж, якщо говорити про «Bihus.Info». Що ти можеш розповісти про юридичний проєкт «Свої люди», який стартував наприкінці січня 2023 року?
- Ну, уточнимо, що «Свої люди» – це не новий проєкт, він просто поновив свою роботу на початку 2023 року. Правильніше, змінив свою назву. Суть його в тому, що коли розслідувачі/ки, громадські активісти\ки знаходять порушення – їм допомагають юристи компетентних органів, надають правову допомогу чи отримані матеріали щодо виявленого якогось порушення законодавства передаються в Антимонопольний комітет, в ДБР тощо. Цей проєкт доволі старий, але дуже і дуже дієвий. От я писав на «Наша гроші. Запоріжжя», по два-три матеріали. І це може постійно йти у «стіл»: ну ми про це розповіли, про це прочитали люди – ну і все, ніякої реакції. А завдяки цьому проєкту, розслідування йдуть в Антимонопольний комітет, в ДБР… тобто наша робота, завдяки цьому, мала якийсь результат… У результаті моєї одної такої роботи фігурантам загрожував штраф близько 30 мільйонів гривень. Для розслідування я витратив приблизно один день, а державі зміг повернути чи здобути… зберіг близько 30 мільйонів. Ще також у межах цього проєкту захищають журналістів/ок від якихось неадекватних ситуацій.
- Сьогодні журналістські розслідування є чи не найскладнішим і найнебезпечнішим напрямком роботи в медіа. Ну, звісно, не будемо говорити про військових кореспондентів/ок – це окрема тема розмови. Чи зіштовхувався ти під час виконання завдань редакції із випадками перешкоджання журналістському розслідування, тиском, погрозами? Які поради можеш дати початківцям у цій справі?
- Столична журналістика дещо відрізняється від регіональної. «Bihus.Info» – це відомий проєкт, із купою зв’язків у різних щаблях держорганів, спецслужб... одночасно, тому, щоб ми не робили, нам (хто при тями) загрожувати не буде. Резонанс тільки сильніше вдарить. Мене, напевно, оберігає саме ім’я
«Bihus.Info» і те, що це в столиці. Як я розумію, в регіональній журналістиці все дещо інакше, все дещо небезпечніше. Є приклад про Анатолія Остапенка та його матеріал про Констянтина Бриля… На нього було скоєно напад, його побили добряче, і ніяких рухів по тій справі не було. У Києві в нього таких проблем не було, у мене теж. Що можу порадити, так це звертатися до проєктів «Свої люди», це перше. А, по-друге, бути завжди готовим до нападів чи будь-якого тиску, в першу чергу, морально. Розслідувальна журналістика – це досить вузька галузь діяльності й переважно один одного в ній знають, і старші, більш досвідчені колеги завжди допомагають.
- Я розумію, що коли любиш свою роботу, важко виокремити якийсь найбільш вдалий матеріал. І все ж, яким розслідуванням ти пишаєшся? Вірніше, яка з робіт, на твою думку, перевершила твої очікування під час проведення розслідування? Чи, можливо, мала результат в іншій площині?
- Таких матеріалів кілька. Два, напевно. Перший матеріал – це про сина нині вже колишньої нардепки Наталі Королевської та Юрія Солода – про Ростислава Солода. Він теж – депутат, але міської ради Краматорська. І от, оскільки я в редакції відслідковую соціальні мережі політиків, чиновників різноманітних і їхніх родичів, я виявив, що після повномасштабного вторгнення, колись активний син цих «нардепів» – Ростислав Солод – якось «зник із радарів». І ось у вересні 2022 р. його профіль в Instagram «подав ознаки життя», з’явилося його фото в якомусь спортзалі. Я дізнався, що це за спортзал, де він знаходиться. Виявилося, що фото зроблене в готелі «Reikartz» в Остані. Нардеп, мажор, мільйонер доларовий… і Казахстан. У мене виник дисонанс, але я з’ясував суть – там він організовував фінансову піраміду.
Другий матеріал набагато простіший. Моя колега Леся Іванова «розбирала» один випадок, пов’язаний з інтернаціональною бригадою в так званій «днр». Треба було знайти місце локації цієї бази. Ми її знайшли за певними орієнтирами, передали це кому треба – і за певний час цю базу розбомбили ЗСУ. Ми трохи, можливо, наблизили перемогу.
- Під час твого навчання на факультеті журналістики я через деякий час стала куратором усіх трьох журналістських груп. Як і теперішнім своїм підопічним з другого курсу я говорю: «Ваші одногрупники/ці у професійній діяльності стануть вашими надійними джерелами достовірної інформації». Чи спілкуєшся з одногрупниками/цями? Хто наразі є в колі колег?
- У мене сформувалися певні дружні взаємовідносини під час навчання. Це – Микола Мельничук, Денис Швецов, Ангеліна Шеремет. Вона ж там у «Бабель» (українське суспільно-політичне інтернет-ЗМІ – приміт. автора). Коли вже був на стажуванні, ближче познайомився з Сєдою Власовою (зараз головна редакторка МАНмедіа в Малій академії наук України – прим. автора). Із ними як мав дружні стосунки, так вони і є. Так, зустрічаємося рідше, спілкуємося менше, але за можливості бачимося, спілкуємося, підтримуємо зв’язок. На роботі не перетинаємося, ну хіба що інколи з Ангеліною.
- Сумуєш за студентськими роками?
- І так, і ні. Тоді було простіше. Зараз складніше, тому цікавіше.
- Уже стало традицією: наприкінці бесіди з нашим успішним випускником (а ти таким і є, при всій твоїй скромності) попросити поради для старших класів, які в майбутньому хочуть піти в журналістику, рекламу, видавничу галузь, інформаційну та вступити на факультет журналістики нашого Запорізького університету.
- По-перше, треба визначити для себе, з якою метою ти йдеш в журналістику. У нас на першому курсі більшість людей, подивившись на Катю Осадчу, хотіли так само «світитись на екрані», бути популярними… Заради цього не варто йти в журналістику. Якщо в тебе є бажання щось змінювати, щось доносити до людей. Якщо в тебе є впевненість, що в тебе є достатньо ресурсів, щоб працювати 24/7, пропускати через себе безліч речей… – тоді варто!
-А студентам і студенткам, які зараз навчаються?
- Я б порадив поєднувати навчання з роботою. Університет дає основу, базу, академічних годин на практику все ж не достатньо. Треба багато ще займатися самостійно, треба ще щось робити паралельно, треба навіть за мізерну плату йти в команду людей і робити щось додатково. Не сидіти на місці, бо якщо ти до четвертого курсу нікуди не пробився – то, швидше за все, потім ти не зможеш працювати, тебе ніхто не візьме. Треба створювати свій контент, всіляко його популяризувати будь-де: Facebook, Instagram, Telegram, YouTube, щоб тебе бачили якомога більше людей. Усе це безкоштовно. Ти можеш робити блоги, навіть розмовні… головне робити якісний, в плані посилу, продукт. І лупати ту скелю!
Спілкувалася Алла Тернова,
факультет журналістики
Для довідки
У Запорізькому національному університеті за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування від 2020 року реалізують творчий проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ». Утілюють його в життя факультети, інженерний навчально-науковий інститут ЗНУ ім. Ю.М. Потебні. Активно долучається до роботи й факультет журналістики, пресслужба вишу. Вони створюють матеріали про успішну професійну кар’єру наших випускників/випускниць. Факультети університету та інженерний інститут допомагають налагодити зв'язок із випускниками/випускницями факультетів різних років. Долучитися до цієї ініціативи можуть усі охочі випускники/випускниці Запорізького національного університету та інженерного інституту ЗНУ (колишня Запорізька державна інженерна академія та Запорізький індустріальний інститут), котрі бажають поділитись із майбутніми молодими фахівцями/фахівчинями таємницями професійного становлення, допомогти їм працевлаштуватись, на власному прикладі продемонструвати, як реалізувати себе в професії, тощо. Для цього треба надіслати матеріали чи контакти відповідної особи на пошту:
Слідкувати за проєктом «Історії успіху випускників ЗНУ» можна за лінком:
Сьогодні архів проєкту – це вже більш ніж 300 історій успіхів талановитих випускників/випускниць Запорізького національного університету!
Слідкуйте за подіями вишу також на соцмережевих сторінках пресслужби ЗНУ:
https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU
https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/
