Запорізький національний університет (ZNU, Zaporizhzhia National University) – місце де розкриваються потенціали та «народжуються» справжні професіонали/ки. Пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю з вихованцем факультету журналістики Олексієм Корицьким, на сьогодні – журналістом і ведучим на каналі «ПРОФУТБОЛ Digital» компанії «1+1 media».
-Олексію, вітаю! Пам'ятаю, ще на перших курсах навчання, під час розподілу на місця практики, ти одразу заявив, що будеш проходити в медіа, в яких є спортивна рубрика чи програма. Чому саме ця галузь зацікавила тебе?
- Знаєте, я добре пам’ятаю період закінчення 11 класу: залишалося кілька місяців до випускного, і більшість моїх однокласників/иць не знали, на який факультет та в який виш вони хочуть подавати документи. У мене ситуація протилежна: з класу п’ятого я знав, що мені потрібна спортивна журналістика. Як сьогодні пам’ятаю 2010 рік, чемпіонат світу з футболу в ПАР, матч 1/8 Німеччина-Англія я дивився у Бердянську разом із батьками та друзями нашої сім’ї. Матч був розкішний, багато забитих м’ячів, німці розгромно перемогли. Під час гри я почав просто бурмотіти собі під ніс те, що бачу на екрані, коментувати, якщо це можна так сказати. Зі мною це траплялося й раніше, адже граючи в комп’ютерні ігри, здебільшого це був футбол, вдавався до їх коментарів для самого себе. А тут я не побоявся людей: звук телевізора якраз був вимкнений, і я став коментувати вголос те, що бачив. І хтось із друзів нашої сім’ї сказав моїй мамі: «Слухай, я не знаю, який би з нього був футболіст, але коментатор чи журналіст з нього точно буде». Мене настільки зачепили ці слова… Я відразу почав розпитувати маму: що мені зробити для того, щоб працювати в футболі, писати та розповідати про цей вид спорту. Мама відповіла, що це може бути спортивна журналістика. І фактично з 5 класу я зр
озумів, що мені потрібна спортивна журналістика. Пізніше я поставив за мету працювати тільки у спортивній журналістиці (саме футбол) і йшов до неї. Я щасливий, що моя мрія здійснилася, і зараз висвітлюю футбол.
- Які навички спортивного журналіста ти здобув, навчаючись на факультеті журналістики?
- Важливу роль у становленні журналіста відіграє практика. Я безмежно щасливий, що наприкінці першого курсу мені вдалося потрапити на телеканал «ТV-5» (нині інформаційний канал «П’ята редакція» прим.авторки) у спортивну редакцію до Руслана Левицького. Це був чудовий період. Я майже одразу взяв до рук мікрофон і почав знімати. На двох зйомках мене «прикріпили» до журналіста, а вже потім я почав готувати матеріали самостійно. Писав про різні види спорту, не лише про футбол, але це була та практика, яка дала зрозуміти, що я обрав правильний шлях і, дійсно, не помилився. Для мене однієї теорії замало: ти можеш бути начитаним, переглядати різні джерела, але, щоб усвідомити специфіку спортивної журналістики, тобі потрібно власноруч підготувати не один матеріал. Це дає змогу усвідомити, над чим необхідно працювати. Навчаючись на факультеті, я отримав відповідні знання, а завдяки практикам під керівництвом таких журналістів,, як Руслан (теж випускник факультету журналістики ЗНУ), багато чого зміг зрозуміти. І головне: я перебуваю на правильному шляху.
- Які емоції виринають, коли згадуєш студентське життя?
- Неймовірні емоції. На факультеті журналістики провів п’ять чудових років, де познайомився з кваліфікованими викладачами/ками, які впродовж усього періоду формували в нас уміння й навички професійної діяльності медійника. Хочу відзначити, що кваліфікація наших викладачів/ок на високому рівні. Я безмежно їм вдячний за практичні заняття та лекції, позааудиторні заходи – це все залишилось у пам’яті. Я ніколи не шкодував, що обрав саме факультет журналістики, бо це – те місце, де я познайомився з чудовими людьми. Із деякими викладачами/ками та одногрупниками/цями й досі підтримую зв'язки. Приємні знайомства, чудові моменти назавжди залишаться в пам’яті. Тому при згадці про факультет журналістики – лише світлі емоції.
- Свою роботу на каналі «ПРОФУТБОЛ Digital» ти розпочинав зі спортивних репортажів, далі з'явилися твої інтерв'ю з відомими футболістами та тренерами. Сьогодні ти вже проводиш годинні прямі ефіри. Скажи, в якому жанрі тобі легко працювати?
- Я кайфую від того, що моя робота багатогранна, адже можу писати аналітичні сюжети, працювати безпосередньо на матчі або ж записувати інтерв’ю з відомим тренером чи футболістом. Подобається працювати на матчах із камерою ТЖК, яка стоїть за воротами. Упродовж 90 хвилин ти стоїш з оператором, знімаєш, шукаєш фішки, які потім будеш доносити в своєму сюжеті. І ти повинен відстояти з першої до останньої хвилини при будь-яких погодних умовах: неважливо, чи смалить сонце при +30℃, чи мороз – 15℃ або йде рясний дощ. Мусиш працювати, а потім вказати в сюжеті на якусь особливість, що не була відображена в ході трансляції, адже специфіка камери ТЖК в тому, що вона бачить те, чого не фіксує трансляційна камера. Також мені подобається брати інтерв’ю, адже ти віч-на-віч говориш із відомими футболістами чи тренерами, розпитуєш у них про те, що вони раніше нікому не говорили. І, звичайно, спілкування в чаті з аудиторією. Приємно читати її вдячні коментарі, відгуки. Це дає ще більше мотивації працювати і кайфувати від своєї роботи.
- Після повномасштабного вторгнення росії в Україну у своїх інтерв'юйованих часто запитуєш, як і де вони зустріли 24 лютого. Дозволь і мені поставити тобі це запитання.
- Запитання, де і як зустріли 24 лютого, було актуальним в перші місяці повномасштабного вторгнення. Тоді було цікаво, як люди орієнтувалися, як вони реагували на повномасштабний обстріл нашої країни. Зараз ми вже призвичаїлися до цих умов. У час повномасштабної війни український народ об’єднався, він вкотре доводить, що є незламним, єдиним і сильним. Ті події залишаться в історії нашої країни, і, знаєте, я радий, що той весь жах, який відбувався 24 лютого, я переживав у своїй країні. Напередодні я повернувся з Туреччини, наша знімальна група працювала на зимових зборах, де вітчизняні клуби готувалися до другого кола чемпіонату. Ми десять днів працювали нон-стоп. У Туреччині я почав більше читати новин, аналізувати ситуацію навколо та зрозумів, що повномасштабний наступ буде. Тому для мене було надважливо повернутися додому й бути в Україні.
Уже коли російські виродки зайшли на українську землю, ми швидко зорієнтувалися, почали вести багато соцмереж, телеграм-каналів для міжнародної авдиторії, доносити до людей правду про те, що відбувається в нашій країні. Ми швидко призвичаїлися до цих умов і намагалися говорити правду, щоб увесь світ бачив, як ворог чинить геноцид українського народу.
- Із якими труднощами доводиться зіштовхуватися Вашому каналу в період війни?
- Зізнаюсь Вам: не зовсім люблю слово «труднощі». Ми живемо в умовах війни, щодня гинуть діти України, відстоюючи її незалежність у кровопролитній боротьбі з ворогом. Ми зіштовхнулися з нещадним ворогом, який нищить все на своєму шляху, і наша головна мета – це повернути українські території. Зараз усі переживають непростий, складний час і, безумовно, футбол нині не на першому місці. Ми це повинні усвідомлювати. Але все одно цей вид спорту вкотре довів, що може об’єднати навколо себе багатьох. Можемо згадати матчі плей-офф до чемпіонату світу в Катарі, як наша збірна грала з шотландцями та валлійцями. На жаль, ми не пройшли на чемпіонат, але ті два матчі показали, що увесь світ за Україну. Усі вболівальники підтримували нашу країну. Було чимало українських прапорів, це продемонструвало, як футбол об’єднує мільйони. Але війна рано чи пізно закінчиться, в Україні замайорить жовто-блакитний прапор над усіма нашими територіями. Я вірю, що рівень життя нашої країни зміниться на краще, безумовно, і футбол стане кращим. Ми завжди орієнтуємось на те, що було до початку війни в 2014 р.: якраз сезон 2012-2013, 2013-2014 – це пік українського футболу. Нині ж основна мета – це вибити ворога з нашої країни, а все інше – це не труднощі, це – просто момент, який ми повинні пережити.
- Якими якостями, на твою думку, має володіти людина, котра бачить своє майбутнє у професії спортивного журналіста?
- Немає значення, якою журналістикою ви хочете займатися. Найважливіше, це – цілеспрямованість. Ви маєте для себе зрозуміти, чим відрізняється мета від мрії. Мрія – це те, що живе у вашій голові, вона може здійснитися або ж ні. А мета – це те, д
о чого ви йдете кожного дня. Удосконалюйтесь, не бійтесь, беріть на себе ініціативу, виявляйте її, «набивайте ґулі», вчіться – це найголовніше. Цілеспрямованість, повірте, творить чудеса. Якщо ви дійсно цього захочете, якщо ви цим живите, із кожним днем прокидаєтесь і думаєте, що дійсно хочете отримати професію своєї мрії, то повірте: ви до неї прийдете. Лише працюйте над собою.
- Пригадай свій найкращий матеріал (сюжет, інтерв'ю, репортаж) чи ефір. Чим він пам'ятний для тебе?
- У мене багато пам’ятних матеріалів, бо в кожен вкладаю свою душу. Я розумію, що працюю для аудиторії. Для мене важливо, щоб глядач залишив відгук (позитивний чи негативний) про мою роботу. Але найголовніше, що цю роботу я виконую добросовісно. Перше, що спадає на думку, це – Артем Федецький, інтерв’ю з ним було вже після початку повномасштабної війни. Я його записав як із гравцем збірної України, який один із перших пішов в теробор
ону, взяв до рук зброю. Ще у 2014 р. він активно допомагав українській армії, коли грав за «Дніпро». Ми з ним порушили багато актуальних питань, саме тому інтерв’ю мало велику кількість переглядів.
Згадую також інтерв’ю з Андрієм Шевченком. Головна тема його – рік після Євро. Я насправді кайфонув від розмови з колишнім головним тренером збірної. Ми порушили питання, про які раніше не могли говорити, тому що не можна було висвітлювати ці деталі під час чемпіонату Європи з футболу-2020. Через пандемію COVID-19 європейський чемпіонат перенесли на рік. На ньому збірна України показала неймовірний результат – ми дійшли до чвертьфіналу. Для мене ця розмова, певне, назавжди залишиться в пам’яті найприємнішою. Андрій Миколайович – амбасадор «UNITED 24» – організації, яка активно допомагає країні в умовах повномасштабної війни.
Також хочу згадати зйомку, яка набрала не так багато переглядів, але пам’ятною вона є тим, як готували цей сюжет та про що він. Наприкінці 2021 року я зробив матеріал про футбольний клуб «Краматорськ», який перебував в однойменному місті біля лінії фронту. Там було чимало сюжетних ліній, інтерв’ю з різними людьми, які переживали окупацію росією Краматорська в 2014 р. Це був сильний матеріал. І сьогодні він сприймається по-особливому. Також згадую інтерв’ю, яке вийшло нещодавно на YouTube каналі «Гроші» з бійцем бригади Азов, який пережив пекло полону, обороняв «Азовсталь». Зараз він повернувся додому й нині проходить реабілітацію. Інтерв’ю подивилося багато людей не тільки в Україні, а й за кордоном. Актуальне інтерв’ю в наш час.
- І наостанок, продовжи речення: «Для мене журфак – це місце...»
- Для мене журфак – це місце, у якому я провів п’ять прекрасних років, де познайомився з чудовими людьми і, що найголовніше, саме на цьому факультеті я остаточно зрозумів, що хочу бути журналістом.
- Дякую, Олексію!
Успіхів тобі та Вашому каналу!
Разом до перемоги!
Підготувала Олена Усманова
Для довідки
У Запорізькому національному університеті за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування від 2020 року реалізують творчий проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ». Утілюють його в життя факультети, інженерний навчально-науковий інститут ЗНУ ім. Ю.М. Потебні. Активно долучається до роботи й факультет журналістики, пресслужба вишу. Вони створюють матеріали про успішну професійну кар’єру наших випускників/випускниць. Факультети університету та інженерний інститут допомагають налагодити зв'язок із випускниками/випускницями факультетів різних років. Долучитися до цієї ініціативи можуть усі охочі випускники/випускниці Запорізького національного університету та інженерного інституту ЗНУ (колишня Запорізька державна інженерна академія та Запорізький індустріальний інститут), котрі бажають поділитись із майбутніми молодими фахівцями/фахівчинями таємницями професійного становлення, допомогти їм працевлаштуватись, на власному прикладі продемонструвати, як реалізувати себе в професії, тощо. Для цього треба надіслати матеріали чи контакти відповідної особи на пошту:
Слідкувати за проєктом «Історії успіху випускників ЗНУ» можна за лінком:
Сьогодні архів проєкту – це вже більш ніж 300 історій успіхів талановитих випускників/випускниць Запорізького національного університету!
Слідкуйте за подіями вишу також на соцмережевих сторінках пресслужби ЗНУ:
https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU
https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/
