У Запорізькому національному університеті триває реалізація проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ» (ZNU, Zaporizhzhia National University). Запорізький національний університет підготував чималу кількість студентів, котрі з часом стали професіоналами та майстрами своєї професії: економісти, юристи, соціологи, викладачі, спортсмени, медійники, тощо. Нині інформаційний фронт нашої країни (у загальносуспільному вимірі) тримають журналісти «Єдиного марафону», серед яких є і випускники нашого закладу. Сьогодні, у рамках проєкту «Історії успіхів випускників ЗНУ» пропонуємо вашій увазі бесіду з випускницею факультету журналістики, кореспонденткою телеканалу «СТБ» Софією Богуцькою.
- Як твої справи, Софіє? Як настрій?
- Наразі все в порядку. Настрій зараз дуже швидко змінюється. Головне, не втратити адекватне сприйняття реальності. Ніби вдається.
-З якими думками прокидаєшся в такий період?
-Пам’ятаю раніше прокидалася від звуків вибухів. Думалося про одне – як близько і куди прилетіло. З часом звикла до цього. Уже в тривоги сплю. Але щоранку просинаюся з думками про те, що треба прочитати про ситуацію після ночі. Скоріше, це вже професійне. О 7:30 у телеграмі Дніпропетровської військової адміністрації з’являється поточне зведення, від якого залежить, як я проведу черговий робочий ранок/день/вечір.
-Як змінилося життя з 24.02.2022?
-О, дні перетворились у якийсь нескінченний ланцюг, де фактично нема вихідних і майже завжди щось трапляється. Деколи здається, що ти постійно гребеш і гребеш. Потім короткий перепочинок – і далі. У професійному плані я в постійному очікуванні. Довелося підписатися на десятки телеграм-каналів. І всі їх намагатися передивитися, розібратися в різних військових питаннях, хоча б поверхово. Змінилися інформаційні приводи, на які тепер я звертаю увагу та специфіка роботи. Деколи саму себе перепитуєш, а це точно можна і варто показувати?
-Ти є кореспонденткою «СТБ». Розкажи, як потрапила на телеканал?
-Це схоже на долю. Мимоволі. Після третього курсу (2006 рік) на журфаці я з одногрупницею потрапила на літню практику у «Вікна» на телеканалі СТБ. Просто зателефонували і приїхали на знайомство з головним редактором – із Запоріжжя до Києва. Тоді це був Олексій Мустафін. Практика тривала місяць. Вона була для мене не першою на телебаченні, але першою на національному телеканалі. Що й сказати – робота репортера новин, за якою я тоді спостерігала, була для мене темним лісом. Я їздила на зйомки із Сергієм Андрушком, Світланою Березівською. Тоді працювали в редакції Сергій Попов та Ольга Червакова. Все, що робили професійні журналісти, викликало захват. І питання, чи я так зможу?! Подивилася, мікрофон-вудку поносила, все порозпитувала, надихнулася – і повернулася додому. З 5-го курсу я почала працювати репортеркою у програмі «Телекур’єр» на обласному телеканалі «Запоріжжя». За рік, у 2008-му, переїхала у Дніпро – знайшла роботу на місцевому приватному «11-му каналі». У 2015-му дніпровська репортерка «Вікон» запропонувала мені замінити її на час декрету. Редакція мене схвалила, і я на додачу до основної роботи на дніпровському телеканалі (вдячна, що керівництво це дозволило), почала робити сюжети з Дніпра та області для національного. Це був насичений цікавими подіями і приємною втомою час. А з 2017-го я вже стала штатною репортеркою програми «Вікна» СТБ у Дніпрі та області.
-Як навчання на факультеті змінило твоє уявлення та ставлення до журналістики?
-Головне, мене нічого не збило зі шляху до того, аби бути журналісткою. Бо я цього хотіла дуже. Я вступала до тоді ще Запорізького державного університету на факультет філології, де відкрили спеціальність «Журналістика». Чи розуміла я у 17 років, що там мене чекає? Ну, не дуже. Правда. Я знала, що є факультети у Львові, Києві, Харкові. Але дала собі змогу вчитися в рідному Запоріжжі на новій спеціальності. Так, спершу все було доволі схоже до того, як вчилися філологи. Я пам’ятаю, як ми читали про журналістику із російських посібників. Тоді якось не вистачало українських підручників. Все доводилося десь діставати з нетрів бібліотек та інтернету. Наші викладачі здебільшого теж були філологами. Коротше, вчилися журналістиці всі разом, виходить. Круто, що у нас було 7 обов’язкових практик. Десь допомогли з факультету домовитися, десь ти сама – можна було попрактикуватися і в газеті, і на радіо, і на тб. І на третьому курсі обрати собі спеціалізацію. Як ми з дівчатами їздили на літні практики до Києва, то про поселення теж домовлялися з факультету. Здається, наш заступник декана Віктор Костюк, то робив. У народі – «батько». Ми там якось небагато платили за те проживання. Любила я найбільше практичні пари з «тєлєжки» та англійську. Англійську я би взагалі ще більше вводила у навчання. Щоб не просто пари з мови були, а спеціалізовані журналістські.
-Чого, на твій погляд, бракує журналістам-початківцям?
-Як приходили практиканти раніше, то грамотності декому бракувало, а так нормально. Я розумію, що є надія на літредакторів. Але писати з грубими помилками має бути соромно. Плюс початківці часто страждають пафосно-офіційним написанням текстів. Але то все виправляється практикою. Бракує спеціалізації. Але, буду критичною, її і мені не вистачало. Тобто кльово, коли студент чи випускник, уже бачиш, в якій темі йому «копатися» та «варитися» найцікавіше. Бракує вміння аналізувати інформацію. Наприклад, як працювати зі звітами чиновників, фінансовою документацією, читати рішення різних органів, проводити паралелі. Якщо говоримо про телерепортерів – бракує вміння «бачити картинкою» і писати текст під відео, а не просто текст, який немає чим перекрити.
-Чому потрібно навчати студентів в університеті на факультеті журналістики?
-Критично сприймати інформацію, особливо від чиновників. Розум
іти, кому вона може бути вигідною. Розумінню, хто і за що відповідає в державі, області, місті, селі. Політичній грамотності, основам економіки. Історії та правовим основам діяльності журналістів, вмінню доступно писати про складне (наприклад, як добре запакувати у текст статистичні дані), психології сприйняття тексту, побудові відео. Обов’язково навичкам сторителінгу, в якому вміло поєднувати текст, аудіо, фото та відео. Казати, що найкраще про все розповідати не загалом, а через конкретну історію. Вмінню шукати потрібну інформацію. Бо часто її треба знайти вже «на вчора». Основам медіа-бізнесу, де заробляти і брати гроші, аби бути максимально незалежними. Вмінню розуміти політичні тенденції у світі.
-Чи пам’ятаєш свій перший робочий день і матеріал на телеканалі?
-Для «Вікон» був перший сюжет у травні 2015 року про військові навчання для школярів. То був виїзд за місто. Зйомка день у день. Репортаж зі стендапом. Усе як у тумані. У жовтні 2008-го свій перший сюжет для дніпровського «11 каналу» я зробила про адронний колайдер, здається. Де адронний колайдер і де Дніпро?! Що я там знімала і показувала – я вже погано пам’ятаю. Але була така тема – треба було щось робити. У серпні 2007, коли мене взяли стажуватися на обласну ТРК «Запоріжжя», я знімала щось про роботу для молоді, про ровесників Незалежності України, яких вітала міська влада. То були сюжети невеликі, на 2-3 синхрони. Десь, може, трохи пафосні. Ну, людина вчилася. А першого вересня була на зйомці в рідному ЗНУ. Це було круте відчуття – от я тут вчуся, а от я вже працюю. Пам’ятаю, дуже пишалася собою.
-З ким би хотіла записати інтерв’ю?
—Жанр «інтерв’ю» – то зараз не моя специфіка. Я їх роблю, звісно, в процесі зйомки репортажів та історій. Скажу про подію – хотіла би знімати святкування нашої Перемоги і, так собі подумала, суди над злочинцями рф. Дуже би хотіла побачити на лаві підсудних російських пропагандистів. Не слово їм давати, а побачити для них справедливу кару за брехню і десятилітню пропаганду ненависті до України.
-Хто такий сучасний журналіст?
-Фізично витривала людина, яка, хоч би там який у неї настрій, мучить голод чи за вікном погана погода, має зібрати інфу і зробити матеріал. От вам коротко про життя репортера. Сучасний журналіст – він завжди «в темі», має швидко орієнтуватися у пошуку інформації та контактів, вміти виокремити головне із події, ситуації, проблеми. Має вміти нормально сфотографувати, записати відео, хоч мінімально змонтувати, знайти можливість все швидко передати. Бути готовим паралельно вес
ти зйомку для різних ресурсів компанії. Бо нині одна новина живе не лише у телевипуску. Вона летить на ютуб, сайт, у соцмережі і телеграм-канали. Пора вже освоювати ще й штучний інтелект. Вже у нас у компанії є курс на цю тему. Хороше вміння – налаштувати людину на розмову. Володіти різними підходами. Бо таке бувало не раз – комусь людина дає інтерв’ю, а комусь – на відріз відмовляє. І, як мені здається, журналіст, хоч і працює на певний ресурс, має дбати про себе, як персональний бренд. Бо ЗМІ можуть змінюватися, а людина з її компетенціями не повинна від цього губитися.
-Що думаєш про роботу колег під час повномасштабної війни?
-Найперше, захоплююся тими, хто пішов на війну, як захисник чи захисниця. Ризик для життя у них тепер не вірогідний, а реальний. Шкодую за тими, хто загинув під час виконання професійних обов’язків. Надзвичайно відважні ті, хто працює на самісінькій передовій і документує злочини росіян. Ця праця виснажлива і фізично, і морально. Колеги, з якими спілкуюся, молодці. Реально мультизадачні люди, готові оперативно їхати на зйомки. Імпонує, що ті, кому надходили пропозиції щось зняти з України для російських медіа – слали громадян держави-окупанта у всім відомому напрямку. Тут все має бути жорстко – жодної співпраці. Читала також і про тих, хто на окупованих росіянами територіях почав з ними співпрацювати. Чи продовжив?! Особисто з такими не знайома. Але в професії таким людям не місце. І не лише у журналістській. Загалом така війна – це виклик для нас. Бо коли загроза реальна, уже і сама ловиш себе на думці, щоб зайвого не зняти чи не розповісти. Такий варіант самоцензури.
-Чого навчила війна?
-Найперше, не відкладати нічого на потім. Все максимально робити одразу. Дякувати за черговий день, але таки щось, хоч і обережно, планувати. Ми уже всі, мабуть, навчилися орієнтуватися у цих жахливих обставинах війни. Навчила розумінню, що ніяке робоче завдання не може бути важливішим за життя. Але не було жодної події, яку б ми з оператором не висвітлили. Намагаємося працювати, хоч це таки не завжди безпечно.
-Чого ніколи не навчить?
-Не навчить толерувати внутрішньодержавне зло. Зараз украй легко прикритися війною із зовнішнім ворогом і продовжувати чинити несправедливість щодо людей. Війна не має бути для цього виправданням.
-Героєм у цій війні для Софії Богуцької є…
-…однозначно та людина, яка не побоялася віддати за Україну найдорожче, – своє життя!
-Українська нація — це…
-…про те, щоб бути собою. Про те, щоб не коритися іншим. Про те, щоб мати чітку ідентичність. Про те, щоб розвивати своє. Найперше в цьому для мене – українська мова. Бо ніхто, крім представників української нації, її не пропагуватиме!
Спілкувався доцент кафедри журналістики Юрій Костюк
Для довідки
У Запорізькому національному університеті за ініціативи відділу доуніверситетської підготовки, профорієнтації та працевлаштування від 2020 року реалізують творчий проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ». Утілюють його в життя факультети, інженерний навчально-науковий інститут ЗНУ ім. Ю.М. Потебні. Активно долучається до роботи й факультет журналістики, пресслужба вишу. Вони створюють матеріали про успішну професійну кар’єру наших випускників/випускниць. Факультети університету та інженерний інститут допомагають налагодити зв'язок із випускниками/випускницями факультетів різних років. Долучитися до цієї ініціативи можуть усі охочі випускники/випускниці Запорізького національного університету та інженерного інституту ЗНУ (колишня Запорізька державна інженерна академія та Запорізький індустріальний інститут), котрі бажають поділитись із майбутніми молодими фахівцями/фахівчинями таємницями професійного становлення, допомогти їм працевлаштуватись, на власному прикладі продемонструвати, як реалізувати себе в професії, тощо. Для цього треба надіслати матеріали чи контакти відповідної особи на пошту: znu.pressa@gmail.com
Слідкувати за проєктом «Історії успіху випускників ЗНУ» можна за лінком: https://bit.ly/2HixRA8
Сьогодні архів проєкту – це вже більш ніж 300 історій успіхів талановитих випускників/випускниць Запорізького національного університету!
Слідкуйте за подіями вишу також на соцмережевих сторінках пресслужби ЗНУ:
https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU
https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/
