Днями виповнюється два роки від приголомшливої звістки про загибель під Бахмутом випускника факультету журналістики ЗНУ (ZNU Zaporizhzhia National University), молодшого сержанта, стрільця-помічника гранатометника Збройних Сил України Тараса Воротного. Він був серед тих вихованців Запорізького національного університету, які з перших днів повномасштабної війни добровільно стали на захист України й віддали найцінніше за її свободу – своє життя. Указом Президента № 434/2023 «Про відзначення нагородами України» Тараса Воротного нагороджено (посмертно) орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Наталя Василівна Бойко, мама Тараса Воротного, згадує, що ідентифікувати себе як українець він почав ще змалку. Якось у початкових класах Тарас намалював плакат із тризубом і надписом «Я – українець!!!» Це було задовго до того, як багато хто з нас почав усвідомлювати, що Ук
раїна – незалежна та суверенна держава. І розмовляв Тарас з дитинства тільки українською. Казав, що коли хтось звертається до тебе російською, ти маєш пам’ятати: ти – на своїй землі, твоя мова – українська. Тому не ти маєш переходити на мову співрозмовника, а він має вчити свою рідну мову.
Вшановуючи пам’ять Тараса Воротного, своїми спогадами про нього діляться його викладачі та друзі. Доцентка кафедри видавничої справи та редагування факультету журналістики Наталія Романюк розповідає:
-Тарас Воротний закарбувався в пам’яті на довгі роки не лише своїми яскравими зовнішніми даними (високий і стрункий, завжди з охайною стрижкою, якийсь час із козацьким чубом, із приємною усмішкою та з глибоким поглядом), але й своїм небайдужим ставленням до подій у країні, місті, до навчання. З Тарасом писали дипломну роботу «Композиційно-графічна модель газети “Запорізький університет” в історичному аспекті», бо історія його завжди цікавила. Працювати з ним як із науковцем – це було неймовірне задоволення, бо і тут він підійшов до завдання відповідально й сумлінно. Тарас підняв в архіві видання газети з першого її номера. Очі горіли при порівнянні й аналізі кожного її аспекту. Робота була написана на високу рівні, зі змістовними висновками. І я сподівалася, що він продовжить навчання в аспірантурі. Однак на неодноразові запрошення отримувала негативну
відповідь, бо Тарас вважав себе «не таким уже й розумним, аби піднімати науку». Його скромність вражала. Пам’ятаю, як попросила зареєструватися в Асоціацію випускників, щоб не загубитися, щоб він міг поділитися досвідом із професійної діяльності з нашими майбутніми редакторами і видавцями. І отримала передбачувану відпові
дь: «Не хочу, щоб факультет бачив глибини мого професійного падіння» (цитата з діалогу у фейсбуці). І це тоді, коли він працював «фрилансером на дизайні» для замовників з усієї країни. Таким був наш Тарас: скромний, завжди усміхнений, але водночас серйозний, добрий, привітний, розумний івиважений… Таким і залишиться в наших серцях…
Одногрупниця та подруга Олександра Гречка згадує:
- Тарас був неймовірним у своїй багатогранності: одночасно сумним і з прекрасним почуттям гумору, мовчазним, але розмови з ним могли тривати годинами. Згадую наші студентські балачки, які здавалися тоді звичайними, але тепер розумію, як багато правди було в його словах. Він умів дивитися глибше, помічати те, що інші пропускали. Знаючи Тараса, зовсім не є несподіванкою, що він став на захист України. Це саме те, чого очікуєш від такої людин
и — сміливої, глибокої, небайдужої. Його влучні жарти й роздуми досі звучать у пам’яті, як нагадування про того, хто залишив після себе стільки світла і кому ми всі так вдячні.
Провідна редакторка пресслужби ЗНУ Олена Благодарова ділиться такими спогадами про Тараса:
- Високий, стриманий, завжди у своїх думках він нагадував мені сумного і шляхетного лицаря. Тарас прийшов до редакції газети відразу, як отримав диплом. Але вже мав гарний досвід як верстальник, дизайнер. Він був тією людиною, на яку можна покластися і не перевіряти, наскільки якісно виконана робота. Головне для нього – аби було цікаво. Він мав це рідкісне вміння, попри свою стриманість, навіть замкнутість, притягувати до себе людей. До його думки хочеш прислухатися, радитися. Коли знайомишся з ним ближче, відкриваєш для себе надзвичайно цікаву людину з гарним почуттям гумору. Ерудит, філософ, іронічний, освічений хлопець, який бездоганно володів українською мовою. Тому в колективі його любили та поважали, зокрема й через його самоіронію. Я добре пам’ятаю, як Тарас переживав події революції Гідності, початок бойових дій на сході. Звістка про його загибель хоча й шокувала мене, адже я, як і багато хто, не знала, що Тарас у війську, але й було розуміння, що в цій людині я не помилялась. Він не міг би інакше. Адже щира любов до своєї країни, сильний духовний стрижень і загострене відчуття справедливості – це про Тараса. Сьогодні Україна платить найважчу ціну за свою незалежність. За наше майбутнє віддають свої життя такі люди, як Тарас, здатні на самопожертву, а саме вони за мирних часів мали б розбудовувати сильну і незалежну Україну. Пам’ятаймо.
Повний матеріал про Тараса Воротного читайте невдовзі у свіжому числі газети «Запорізький університет»
Стежте за новинами також у соцмережах пресслужби ЗНУ:
https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU
https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/
Соцмережі ЗНУ:
