У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває проєкт «Історії успіху випускників ЗНУ». Цього разу розповідаємо про онлайн-зустріч з одним із талановитих випускників факультету журналістики – Микитою Комаром.
Нині він працює редактором і автором аналітичного відділу на сайті телеканалу «24 канал». До заходу за його участю приєднались представники студентства молодших і старших курсів, викладачі факультету журналістики, зокрема – декан Віктор Костюк, доцентки Наталія Романюк і Мирослава Чабаненко. Спочатку гість розповів про своє становлення як фахівця, після чого відповідав на запитання присутніх. Молодь почула слушні рекомендації. Пропонуємо до вашої уваги скорочений варіант цієї розмови.
- Опишіть, будь ласка, ваш шлях від запорізького студента до столичного журналіста.
- Цю роботу порекомендував мені мій друг, який саме звільнявся за власним бажанням і запросив мене на своє місце. Взагалі щодо пошуку роботи, я порадив би студентам активно заводити знайомства з журналістами під час проходження практик, щоб після випуску вже були якісь контакти. Адже просто «з вулиці» складно потрапити до гарної редакції - випускників журфаків багато, а здатних глибоко розбиратися у певній темі висвітлення, особливо якщо йдеться про міжнародний чи воєнний напрями, серед них одиниці. Бажано, щоб хтось за вас поручився, перш ніж ви почнете працювати і стане зрозуміло, чи варто брати вас на роботу на постійній основі. Особисто я спочатку писав телевізійні сюжети, присвячені міжнародній тематиці. Потім ми разом із ведучим каналу створили проєкт про міжнародну політику. Програма виходила щодня і в неї були нормальні перегляди. Після повномасштабного вторгнення проєкт, на жаль, закрився, усі роз’їхались, частина офісу була перевезена до Львова. Так склалося, що я почав працювати для сайту, де мені довелося займатися, по суті, тим самим, тільки раніше я писав менші тексти - під телевізійний формат, а для сайту – вже аналітичні матеріали, збір інформації для яких ґрунтовніший.
- Коли вам уперше в житті спало на думку стати журналістом?
- У 17 років, коли треба вступати 
в університет, молодій людині досить складно зробити вибір. На той момент мені було просто цікаво дізнатися, що таке журналістика. Найдужче запам’яталась спеціалізація - дисципліни, пов’язані з радіо. Але на радіо я потім не працював жодного дня, лише практику проходив. Вважаю, що протягом навчання треба всього потрошку спробувати - писати тексти для преси й інтернету, займатися радійною справою, телевиробництвом. А після цього спрямувати зусилля туди, де найбільше сподобалось.
- Із чого слід починати готувати аналітику, яким джерелам надавати перевагу?
- Загалом треба враховувати поляризацію, яка сьогодні спостерігається у світі, поділ на умовних правих і лівих. Якщо брати, наприклад, Америку, то я переглядаю насамперед демократичні медіа, роблю певні висновки, а потім переглядаю деякі незалежні європейські джерела - ті, які пишуть нейтрально. Зараз, коли з приходом до влади Дональда Трампа відбулася перестановка сил, деякі з опозиційних медіа схильні перетворювати все на катастрофу. Слід обов’язково враховувати політичний контекст, хто кого представляє. Американські республіканські медіа сьогодні справляють враження більш виважених, але так було не завжди. Моя порада: варто знаходити баланс - коли збираєш матеріал, краще переглянути багато різноманітних джерел. Спочатку вивчаєш інфопривід, потім нашаровуєш на це думкиз аналітичних матеріалів західної преси; можна брати деякі висновки з розглянутих публікацій, але краще робити власні, що логічно витікають із фактажу, який вдалося зібрати.
- Які з популярних медіа категорично не радите використовувати як джерела для аналітики?
- Варто звертати увагу на всі, але думати, що і як згадувати. Наприклад, коли було повідомлено про припинення обміну розвідданими, у виданні «New York Post» вийшла окрема колонка, в якій було написано щось на кшталт: «Містере президенте, не робіть цього, поверніть, як було, тому що так некрасиво». Це ж цікаво, чи не так? Звісно, є купа низькоякісних таблоїдів, до матеріалів яких слід ставитися з обережністю, але й закривати очі неправильно. Це сумнівні джерела, однак, з іншого боку, туди часто «зливають» інформацію, яку хочуть перевірити. І ця інформація може виявитися достовірною. Наприклад, плани повномасштабного вторгнення, карти, звідки наступатимуть росіяни - вони ж почали з’являтися передусім у таких таблоїдах. Тоді всі казали, що це нісенітниця. А потім сталося, як сталося. Просто саме в таких другорядних медіа найчастіше знаходимо так звані «вкиди». Тому, на мій погляд, можна дивитися все, але в матеріалах використовувати за ситуацією, вдумливо. Допустимо, якщо ви пишете на тему Ізраїлю, то, ясна річ, ви не можете цілковито спиратися на матеріали інформагентства, яке спонсорує Катар і висвітлює події лише з арабської перспективи. Якщо говорити про медіа США, то всі відомі провідні видання - такі, як «New York Post», «The Washington Post», «Financial Times», «Blomberg» тощо, можна брати в якості джерел. Там часто з’являється цікава аналітика, в якій згадують Україну. «The Economist», «Foreign Affairs» теж можна брати - вони часто публікують лонгріди, в яких непогано розкривають теми щодо окремих регіонів, пишуть про Китай, Україну, США, Європу. До речі, щоб перевірити офіційні цитати, достатньо зайти на сайт Білого дому - там є майже всі дослівні розшифровки. Бо з цитатами в сучасному інфопросторі складно: їх копіюють із соцмереж, вони можуть бути неповними, неправильно перекладеними тощо. Завжди краще знайти в оригіналі.
- Усі ми знаємо, що «24 канал» багато хто вважає упередженим медіа. Чи забороняли вам коли-небудь у цій редакції робити матеріал пр
о щось?
- От це, до речі, плюс 24-го каналу - мені взагалі жодного разу нічого не міняли з того, що я писав і для телебачення, і для сайту. Все виходило за задумом. Гадаю, всі люди споживають медіаконтент, виходячи зі своєї так званої «інформаційної бульбашки», яка відповідає їхнім уявленням. І я не думаю, що журналісти можуть когось у чомусь переконати. Просто ти або підтверджуєш, або спростовуєш чиїсь думки. А те, що повністю протирічить переконанням, людина просто не буде читати. Кожне медіа має свою цільову аудиторію. Кому не подобається, той не переглядає, от і все. Особливо це стосується відеоконтенту, адже очевидно, що ніхто не буде дивитися і десяти хвилин того,що йому не подобається.
- Яке ваше ставлення до телемарафону «Єдині новини»?
- Сам задум був цілком адекватний. На початку війни мати один канал, воєнна цензура - це все окей. Але зрештою, особливо в 23-му році, все скотилося до того, що в телемарафоні кажуть, що ми всюди перемагаємо, а приїжджаєш на фронт - там не так райдужно, як у телевізорі. І в результаті вийшло, що надто розслабили суспільство, і зараз ми отримали те, що всі у пригніченому стані. Бо завищені очікування, які утворилися завдяки постійному накручуванню, були зруйновані. Телемарафон сприяв викривленим уявленням про реальність. Зараз уже довіра до нього, наскільки я розумію, доволі низька. Дехто дивиться, бабусі можливо, але це слабке виправдання його існуванню у нинішньому вигляді. Його вже треба якось реорганізувати. Бо, якщо ми повинні мати, на противагу російській пропаганді, свою, то навіть цю місію телемарафон не виконує, оскільки йому ніхто не довіряє, окрім незначного сегменту аудиторії. Тільки витрачаються даремно кошти. Пора придумати щось нове.
- Чи ви дивитеся блогерів на ютубі?
- Іноді вмикаю відео Віталія Портнікова, він добре розповідає, у нього є цікаві теорії. Хоча не всі мені імпонують. Не з усім згоден, але буває так, що він щось каже, і я розумію, що це дійсно нормальне припущення, близьке до істини. А потім приблизно так і відбувається, і це цікаво. Він принаймні журналіст. Щодо звичайних блогерів, то їхні виступи часто звучать, як пропаганда, що в деяких випадках не так і погано в наші часи - можна подивитися хвилин десять.
- Чи у вас є база особистих контактів для роботи, зокрема когось у Сполучених Штатах Америки?
- Я ще не такий корифей вітчизняної журналістики, щоб мати контакти в інших країнах світу. 
Якщо трапляється щось екстраординарне - скандал чи якась подія на дуже чутливу тему, можна, звісно, набрати посольство і поспілкуватися із пресслужбою. Вони, як мінімум, висловлять офіційну позицію України. Можна навіть до них заїхати, якщо ти в Києві, якщо потрібно поспілкуватися з послом. Причину можна сформулювати приблизно так: «Не хочу обманути людей, тож маю дізнатися, як усе було насправді». Вони зазвичай схильні до спілкування. Також іноді буває потрібна консультація експертів тих чи інших галузей, наприклад, економіки, адже, я не економіст і, якщо виникають певні питання, просто телефоную людям, які розуміються на цьому. Взагалі експертів у нас зараз дуже багато і не всі адекватного рівня. Тому треба обережно шукати, цікавитися попередньо, що за людина і чи є сенс її турбувати.
- Чи допоміг вам на роботі досвід студентських практик в університеті?
- На практиках я здебільшого готував матеріали про щось побутове або висвітлював місцеві події в Запоріжжі. Готував новини, не аналітику. Якось проходив практику на радіо «Ера» і ми робили сюжет про один скандальний фільм. Зателефонували режисеру, ще комусь із акторського складу, взяли коментарі. Щоб знати, як готувати журналістські матеріали, треба моніторити новини, слідкувати за інформаційним порядком денним, тривалий час читати статті в різних медіа, тоді легше орієнтуватися. Коли дійде до роботи і спробуєш щось написати, вже будеш мати певний бекґраунд. Плюс історію бажано знати: якщо займаєшся міжнародною тематикою, треба хоч трохи почитати або прослухати пару лекцій. Наприклад, якщо хочеш писати про Китай, треба поцікавитися історією Китаю, бо їхні глибинні історичні особливості знаходять відображення в сучасних подіях, позначаються на тому, як вони зараз приймають рішення і як дивляться на глобальну карту зі своєї перспективи. Це допомагає краще зрозуміти, до чого вони в цілому прагнуть.
- Як, на вашу думку, зробити складний аналітичний матеріал доступнішим для сприйняття аудиторією?
- По-перше, важливо не перестаратись із уживанням складних слів, термінології. Все бажано спрощувати або пояснювати. Я сам інколи грішу тим, що мало даю контексту. Це може трохи дезорієнтувати читача. Залежить ще від того, чи ви пишете лонгрид, чи текст середнього обсягу. Якщо лонгрид, ви можете дозволити собі подавати великі блоки додаткової інформації. Крім того, коли ви готуєте план статті, важливо визначити для себе, що буде головною історією. Умовно ви можете взяти кілька тем, наприклад, якщо про Німеччину - розповідаєте про вибори, партії, протести. І все це між собою компонуєте. Скажімо, я знайшов матеріал про те, як одна з партій маніпулює виборцями і взагалі всіма політичними ситуаціями в країні, і взяв це за головну лінію. На початку зазначаю, що у них виріс рейтинг. Далі невеличка довідка про саму партію, потім - як вони маніпулюють і як із цим борються їхні опоненти, до чого це може призвести. Наприкінці краще дати коротенький підсумок. Головне, щоб усе це не було сумбурно, наче різні шматки з різних тем. Скажімо, якщо ви один матеріал розбиваєте на три або чотири частини, то щоб не було такого, що всі ці чотири частини ніяк між собою не пов’язані. Потрібно, щоб матеріал був цілісний, мав вигляд однієї історії. Важливо тримати в голові власну концепцію, до якої все зводиш. І мати розуміння місцевого контексту, наприклад, певного штату, настроїв тамтешнього населення. Ще є така фішка – непогано «закільцювати» матеріал. Ми використовували цей прийом на телебаченні, де це робити простіше, бо матеріали менші. Але у великих матеріалах цей прийом також працює. Це означає, що на початку ви вкидаєте якусь думку, потім іде оповідь, а в кінці ви все підсумовуєте, закриваючи початкову думку. В результаті текст виходить цілісний і читабельний. І зрозуміліший, до того ж.
- Як утримати увагу аудиторії на статті? Адже лонгриди мало хто дочитує до кінця.
- Зараз я саме намагаюся вирішити це питання, думаю про те, щоб скорочувати матеріали, подавати стисліше, бо дійсно, як ви правильно сказали - до кі
нця дочитують лише відсотків 25 тих користувачів, які взагалі їх відкривають. Багато залежить від самого матеріалу, звісно. Потрібно в самому тексті намагатися зберігати динаміку. Тут ми порушуємо питання об’єктивності чи необ’єктивності. Деякі словникові обороти можуть здаватися занадто різкими, але якщо це працює - сприяє тому, що люди продовжують читати, то чому б їх і не застосовувати акуратно? Текст має бути жвавим. Цьому сприяють не надто довгі речення, не дуже складні слова. Слід додавати якісь цікавинки, якщо дуже довгі тексти - довідкову інформацію, скажімо, про історичний контекст, якісь роз’яснення, різні штуки, які «чіпляють». І все це справа практики: чим більше ти цим займаєшся, тим краще випрацьовуєш індивідуальний стиль написання, з власними «фішечками». Може навіть не зовсім свідомо. Просто в тебе так у процесі творчості виходить і це або працює, або не працює. Якщо маєш досвід, то це вже свідчення того, що працює.
- Майстерність щодо створення аналітичних матеріалів, яку ви зараз описуєте, ви винесли з університету, чи навчилися цьому пізніше?
- Переважно відточував уже на роботі. На телевізійних сюжетах мені було просто, бо там мінімально тексту - на три хвилини, і їх легко побудувати. Що ж до великих текстів, у нас, умовно, було три теми на випуск, дві писав ведучий і одну, легшу - я. На відміну від підготовки статей для сайту, на телебаченні дедлайни дуже жорсткі, адже програма виходить щоденно, з понеділка по п’ятницю. Крім написання самого тексту для випуску, ще багато технічних нюансів - потрібно підібрати відео, зробити монтаж, графіку тощо. Ведучий все переглядав, виправляв, дещо переписував сам або ж просив мене переписати. Ось так поступово мої вміння і поліпшувались. Пізніше, коли я почав працювати з більшим форматом, вийшло так, що всі ці знання мені знадобилися, плюс додавав іще всілякі нові елементи від себе. Мені здається, заздалегідь, поки не почнеш практикувати в роботі, все це засвоїти важко. Хоча тренуватися варто. Одним словом, навички формує практика, але при цьому добре, коли хтось може щось виправити в процесі. Бо коли пишеш сам, не завжди можеш зрозуміти, чи воно ок, а колега збоку бачить одразу всі нюанси.
- Коли ви навчилися чітко розмежовувати інформаційний та аналітичний стилі роботи, кожен із яких потребує окремого підходу?
- Мабуть, під час створення сюжетів для телебачення, в яких я намагався витримати баланс. Особливо коли писав про американські вибори. Пам’ятаю, мені в коментарях залишали одночасно протилежні відгуки - про те, що мене начебто «купив Сорос» і що я «кремлебот». Мені це здалося тоді кумедним і я думав: «Отже, мені вдалося зберегти виважену позицію, раз усім не догодив». А вже коли ми працювали над проєктом, присвяченим міжнародній політиці, він виходив увесь суб’єктивним, оскільки це відповідало концепції програми. Звісно, багато залежить від теми. Якщо пишу про країни, далекі від нас (наприклад, недавно готував матеріал про Індію і Пакистан), баланс зберегти легше. Бо в мене немає жодних особистих пріоритетів і вийшло плюс-мінус об’єктивно. Якщо ж текст стосується України, то залишатися ідеально об’єктивним складно. Бо так чи інакше представляєш інтереси України і дивишся під кутом зору наших інтересів. Це виходить автоматично. Мені здається, такі тексти якось і цікавіше читати. Вони виходять не сухі, живі, з авторськими емоціями стосовно певних речей, місцями даєш негативну або позитивну оцінку чомусь, робиш власні висновки. Такими є аналітичні матеріали на противагу новинам. Аналітика завжди цікавіша за новини.
- Ким краще працювати - звичайним журналістом чи редактором, і чому?
- Мені подобається бути редактором, особливо на телебаченні: ти вже як менеджер працюєш - ставиш завдання, щось пишеш, бігаєш у справах до режисерів монтажу, до журналістів, ведучого, крутишся мов білка в колесі. Це доволі цікава робота. Потім у студії прямий ефір провели, пішли каву попили, обговорили. Якщо ефір вийшов без проблем і нічого не треба перезаписувати - класно, отримуєш задоволення від роботи.
- Микито, ви закінчили навчання в університеті в 19-му році, ще до ери ковіду і до повномасштабної війни. Американські, європейські медіа тоді слугували для нас зразком. Що такого трапилось, на вашу думку, через що журналістика як четверта влада втрачає цю роль?
- Мені здається, тут загалом все просто: сучасне суспільство дуже поляризоване і медіа відповідають цьому запиту. Виходить так, що ми маємо справу з пропагандою або однієї, або іншої політичної спрямованості. Всередині цих самих медіа є різні люди, там насправді не повністю відсутня критика. Але все одно вони будуть або, наприклад, гіперболізувати якусь проблему, щоб уколоти політичного опонента, який їм не подобається, або применшувати проблему, яка невигідна стороні, яку вони підтримують. Саме з ковідом це почало дуже сильно відчуватися, коли у Швейцарії навіть перукарні рік не працювали. Тоді за будь-яку критику подібних заходів люди навіть втрачали роботу. На Заході проводилася велика кампанія з кенселінгу взагалі будь-якої думки проти ковідних обмежень. Думаю, десь із того моменту позиції і розділились. Спочатку ковід, потім уже політичні якісь суперечки, всі медіа поділилися на табори і відпрацьовують повістку, яка вигідна партії, яку вони підтримують. Суспільство розділилось, і медіа розділилися разом із ним. Чи це суто комерційні інтереси, чи політика, чи ідеологічна боротьба якась - навіть не знаю, подивимось.
- Чи багато ви читали під час навчання в університеті і пізніше художньої літератури?
- У період навчання я мало читав. Більше читати почав пізніше, коли зрозумів, що мені це потрібно, бо свого лексикону стало бракувати. А взагалі в університеті часу для читання набагато більше...
- Чи плануєте зростати у професії? Можливо мрієте про вищу посаду, чи іншу тематику, інше медіа?
- Для того, щоб рухатися вперед у тій галузі, де я зараз працюю, треба вивчати англійську мову, щоб була на відмінно. Це відкриває ширший шлях: ти зможеш працювати у медіа, де твою статтю читатиме, можливо, всього сто людей, зате це буде вже інша публіка - працівники іноземних посольств, скажімо. Крім того, якщо знаєш англійську, то можеш розраховувати на кращу зарплату. Одного разу до нас приїхала дівчина готувати статтю для видання «The Spectator», це одне з найстаріших британських видань. Ми спілкувалися, вона українка. Я в неї запитав, як так вийшло, що вона потрапила на роботу до цього видання. Я гадав, що, напевно, вона до цього навчалась десь у Лондоні. Адже з України журналіст може працювати на таке видання і не будучи в штаті: можна просто домовитися про завдання, робити для них фото, писати якісь коментарі і потім їм туди продавати. Вона відповіла, що закінчила журфак у Полтаві, потім подалася на якийсь конкурс від цього медіа, виконала тестове завдання і її прийняли на постійну роботу, забрали до Лондона. Ось такий приклад, чому важливо знати англійську мову.
- Щодо використання штучного інтелекту при написанні журналістських текстів, які дасте поради?
- У мене є пара промптів, які мені зараз дуже допомагають шукати інформацію, особливо коли треба зібрати та проаналізувати великі дані. Наприклад, існують сайти, де знаходиться інформація з усіляких фондів, дослідницьких лабораторій, статистичних центрів тощо, деякі документи сягають 50 сторінок. Зазвичай доводиться працювати швидко. Зрозуміло, щоразу переглядати по 50 сторінок складно, а всі ці ШІ-інструменти допомагають впоратися: вони видають лінки, далі ти перевіряєш. Але я думаю, не варто розраховувати на те, що штучний інтелект усе повністю за вас зробить. З улюблених інструментів - Grok і GPT. Це найкраще для мене. Grok подобається тим, що він уміє шукати у твіттері і, як мені здається, усі промпти розуміє краще. Головне - правильно задати йому параметри пошуку, тоді знаходить із будь-якої теми безліч аналітики, цікавих даних, текстів дослідників, заяви політиків тощо. Важливо відкривати пропоновані ШІ лінки і самому передивлятися. Бо, наприклад, на багатьох сайтах використовують сабблокери - коли ти не можеш повністю усю статтю відкрити, поки не підпишешся за гроші, а ШІ цього не розуміє і може прийняти початок статті за її фінальну версію і його висновки ґрунтуватимуться лише на цьому уривку. Колись ми робили для нашого проєкту так звані «консерви» - заготовочки, щоб спокійно піти на новорічні вихідні. Нам потрібні були зведення новин із різних регіонів, основні події за рік. Так от, зі штучним інтелектом я зробив за пів години те, на що мені самому знадобилося б три дні. Він дуже гарно описує всю хронологію, залишається лише порівняти з тим, що сам пам’ятаєш. Це значно економить час.
- У фейсбуці є ваше фото за 2023-й рік, де ви у військовій формі. Розкажіть, будь ласка, про цю сторінку вашої біографії.
- Отримав повістку, прийшов до військкомату. Спочатку поїхав на БЗВП, потім потрапив до ДШВ в 71-шу бригаду. Там мене розподілили до батальйону протитанкових ракетних комплексів, але згодом забрали у пресслужбу. Ми возили журналістів, комунікували з різними медіа, влаштовували піар-кампанії. Одним словом, діяли як звичайна пресслужба, тільки в збройних силах. Частково ми як військові кореспонденти працювали - приїжджали на позиції до бійців, де проводили день-два, знімали матеріали, потім монтували сюжети. На відміну від звичайної роботи на телебаченні, було складніше, бо нас усього було двоє, а треба і знімати, і монтувати...
- Журналістика сьогодні – одна з найбільш небезпечних професій. Ви як оптиміст і людина світла можете поділитися з нами секретом, як зберігати душевну рівновагу за будь-яких обставин?
- Настрій - це індивідуально, мені здається. У мене він теж змінюється. Я один день можу прокинутися з відчуттям, що все супер, а наступного дня вже якась апатія. Як із цим боротися? Не знаю. Відволікаюсь, граючи в ігри, дивлюся фільми. Якщо стресова ситуація на роботі, мабуть, у відпустку треба йти, а це, до речі, проблема: деякі люди можуть не усвідомлювати, що їм потрібно взяти паузу, думають, що цілий рік зможуть працювати у поті чола, хоча насправді нормально функціонувати без відпустки складно - падає якість матеріалів, виробничі спроможності. Краще вчасно сходити у відпустку, перезавантажитись і з новими силами повертатися до справ. Раджу періодично дозволяти собі відпочивати.
- Підбиваючи підсумки, розкажіть, що ви як практик найперше порадите початківцям?
- Намагатися писати цікаво. А щоб гарно писати, треба читати художні книжки. Класику якусь, хоча необов’язково - є багато гарних сучасних книжок. Потім, коли пишеш, відчуваєш, що легше йде текст і якось сам собою компонується. І говорити теж треба, це взаємопов’язано: більше читаєш - краще говориш, краще пишеш.
На фото:
1) Під час роботи у службі комунікацій 71 ОЄБр ДШВ (фото з особистого архіву).
2) За роботою: інтерв’ю з міністром оборони Естонії Ханно Певкуром (фото Валентини Поліщук для 24 каналу).
3) Інтерв’ю з послом Ізраїлю в Україні Михаелем Бродським (фото Валентини Поліщук для 24 каналу).
4) З колегою - Самією Куллаб, кореспонденткою Associated Press (фото з особистого архіву).
5) На онлайн-зустрічі зі студентами факультету журналістики (скрін).
Кафедра журналістики
Стежте за новинами також у соцмережах пресслужби ЗНУ:
https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU
https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/
Соцмережі ЗНУ:
https://beacons.ai/official_znu
