На початку листопада в стінах філологічного факультету ЗНУ (ZNU, Zaporizhzhia National University) відбувся перегляд художньо-документального фільму «Будинок “Слово”: Нескінчений роман». Захід приурочили до вшанування пам’яті українських письменників, режисерів, науковців і культурних діячів, яких радянська влада знищила в урочищі Сандармох у Карелії, обірвавши ціле покоління талановитих митців. До заходу долучилися студенти філологічного факультету різних курсів: від першокурсників до здобувачів магістратури, створивши спільний простір пам’яті, роздумів і відповідальності за культуру, яку ми успадкували.
Студенти дізналися, що стрічка присвячена діячам доби Розстріляного відродження й показує їхнє повсякденне життя, творчі пошуки та внутрішній світ. Вона переносить глядачів у харківський Будинок «Слово» – місце, де колись вирувала культурна енергія, але поруч із на
тхненням відчувалася й тінь майбутньої трагедії. Тут у центрі уваги не лише факти, а болісні людські історії: розгубленість перед новою владою, вимушене мовчання, заборона друку, допити, доноси, стеження, внутрішні конфлікти, страх за родину і колег. Особливих емоцій додали епізоди, де показано, як радянська влада вміло маніпулювала, змушуючи талановитих людей вибирати між власним життям і честю, між творчістю й виживанням.
Протягом двох годин студенти пережили цілу гаму емоцій: від щему й сліз до тривоги, гніву та, зрештою, захоплення. Захоплення тим, що попри жорстокий терор українська культура все ж вистояла й змогла відродитися – завдяки людям, які не злякалися дивитися в очі звіру тоді, і завдяки тим, хто й нині, через сто років, продовжує захищати нашу країну ціною власних життів. Молодь зійшлася на спільному відчутті, ніби реальність на ці дві години розчинилася, а глядачів вирвало з сучасного життя та перенесло майже на століття назад – у коридори Будинку «Слово», у театр Курбаса, у кімнати, де народжувалася література світового рівня, а тінь репресій чигала на кожного.
Попри важкий і емоційно насичений зміст стрічки, перегляд пройшов у атмосфері доброзичливості та щирої студентської підтримки. У затишній аудиторії, де пахло теплим чаєм, а на столах було печиво, панувало відчуття спільності й довіри. За вікном сіріла холодна осінь, але всередині було по-особливому тепло. Цей разючий контраст між домашнім затишком і трагедією, яку переживали герої фільму, зробив подію ще емоційнішою. Він нагадував про те, наскільки крихкою може бути свобода, якою легко насолоджуватися, але яку так важко втримати, коли на неї зазіхають. І наскільки важливо берегти її щодня – пам’ятаючи про тих, хто заплатив за неї найвищу ціну, і підтримуючи одне одного в часи, коли випробування знову стукають у наші двері. Завдяки цьому перегляду вдалося досягти головної мети – це підтримка національної пам’яті, переосмислення трагічного минулого й усвідомлення, наскільки високу ціну заплатила наша країна за право мати свій голос і свою літературу. Адже це жива зустріч із тими, хто творив модерну Україну і був за це знищений.
Спільне вшанування пам’яті тих, хто загинув у Сандармоху, стало ще одним доказом: українська культура живе, поки живе пам’ять про наших геніїв. І поки студенти приходять на такі заходи й ініціюють їх, вона буде жити.
Студентська рада філологічного факультету
Стежте за новинами також у соцмережах пресслужби ЗНУ:
https://www.facebook.com/pressluzhbaZNU
https://www.instagram.com/pressluzhbaznu/
Соцмережі ЗНУ:
https://beacons.ai/official_znu
